12 червня. Пам’ятні дати

12 червня. Пам’ятні дати

2115
Ukrinform
Сьогодні Всесвітній день дій за усунення дитячої праці.

День відзначається за рішенням сесії Генеральної конференції Міжнародної організації праці, яка відбулася 3-20 червня 2002 року. Всесвітній день дій за усунення дитячої праці був установлений задля привернення уваги громадськості до проблеми дитячої праці, а особливо, її найгірших форм: рабства і примусових робіт, праці в небезпечних умовах, залучення дітей у торгівлю наркотиками і заняттям проституцією. Дитяча праця – це праця, виконання якої є небезпечним і шкідливим для дитини, заборонена міжнародним та національним законодавством. Саме проти такої праці, яка набула особливого поширення в епоху індустріалізації, спрямувала свою діяльність Міжнародна організація праці, однією з перших Конвенцій котрої була заборона використання праці дітей віком до 14 років на промислових підприємствах (1919). Згодом було ухвалено й інші конвенції, серед яких особливе місце посідає Конвенція №182 «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці», яку було ухвалено в 1999 році (Україна ратифікувала документ у жовтні 2000 року). На сьогодні понад 160 мільйонів дітей в усьому світі вимушені працювати, багато з них працюють повний робочий день переважно у неформальному секторі економіки та сільському господарстві. В Україні працює близько 200 тисяч дітей і проблема експлуатації дитячої праці впродовж десятиліть залишається для нашої країни досить стабільною. За українським законодавством на роботу можна приймати з 16-річного віку (як виняток – у 14-15-річному віці, але лише за згоди одного з батьків, чи осіб, які їх заміняють). За Конвенцією МОП, будь-яка форма праці, яка може з високою долею вірогідності зашкодити фізичному, психічному чи моральному здоров’ю дітей, їхній безпеці чи моральності не повинна виконуватися особами, які не досягли 18-річного віку. Дитяча праця – продукт ринкових сил, так само як і інші форми послуг, залежить від попиту і пропозиції. Бідність і економічні потрясіння відіграють важливу роль у визначенні ринку дитячої праці. В свою чергу дитяча праця сприяє своєрідному «увічненню» бідності. Наприклад, згідно з останніми дослідженнями, здійсненими Світовим банком у Бразилії, вихід на ринок праці у ранньому віці суттєво зменшує розмір заробітків у майбутньому приблизно на 13-20%, що суттєво підвищує вірогідність залишатися бідним на подальших етапах життя.

Разом з тим, сьогодні в Україні День працівника фондового ринку, який відзначається згідно з Указом Президента від 11 березня 2008 року щорічно цього дня. Це професійне свято встановлене враховуючи вагомий внесок працівників фондового ринку в розвиток економіки України. Ринок цінних паперів в нашій державі розпочав своє становлення у 1991 році. Тоді Україна на законодавчому рівні отримала інструменти та професійних учасників ринку цінних паперів, які брали активну участь у створенні цього сектору економіки. Наразі  фондовий ринок регулюється Законом України «Про цінні папери і фондову біржу».

Події дня:

Цього дня у 1550 році шведським королем Густавом Вазою було засноване місто Гельсінкі (з 1917 року – столиця Фінляндії). До ХVІІІ ст. Гельсінкі було невеличким містом з дерев’яною забудовою, де час від часу спалахувала епідемія чуми, жертвами якої ставали чи не всі містяни, яких на ту пору не було й двох тисяч. Лише з 1748 року, коли шведи почали будувати фортецю Свеаборг, яка мала б захистити поселення з моря, почалося зростання міста, з’явилися перші кам’яні будівлі. Нині в Гельсінкі мешкає понад 600 тис. людей, 10 відсотків з яких становлять іноземці. Упродовж багатьох років фінська столиця традиційно входить до п’ятірки найкращих і найкомфортніших міст світу. За екологічними показниками Гельсінкі не раз визначали «найчистішою» європейською столицею. Містом-побратимом столиці Фінляндії є Київ, якому є чому повчитися і що запозичити у свого молодшого північного побратима.

Ювілеї дня:

Сьогодні виповнилося б 86 років від дня народження Євгенії Мірошниченко – однієї з найяскравіших зірок української та світової оперної сцени, співачки, педагога. Євгенія Семенівна Мірошниченко (1931–2009) – українська оперна і концертно-камерна співачка (лірико-колоратурне сопрано), музичний педагог, професор кафедри сольного співу Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського, народна артистка України, Герой України (2006). Це її офіційні регалії. А неофіційно і критики, і численні шанувальники її творчості називали Євгенію Семенівну останньою примадонною української сцени. Звісно, не за псевдозіркові замашки й розбещений норов, а за масштаб таланту, душі та розуму. За чарівний голос – голос-кришталь, який ні з яким іншим не сплутаєш і за яскравий драматичний дар. Та й взагалі – за масштаб Особистості. Єдине, що дозволяла собі Мірошниченко – бути відвертою не тільки на сцені, а й у повсякденному житті. Вона завжди говорила те, що думала і не визнавала «таємної дипломатії», не терпіла хитрощів і лицемірства. І колеги добре це знали. Народилася Євгенія Мірошниченко в селі Радянське (після декомунізації – Графське), що на Харківщині. Любов до співу успадкувала від матері. Навчалася в Харківському ремісничому училищі, співала. Якось її почув головний диригент Оперного театру та ректор Київської консерваторії Олексій Климов. Він запропонував Мірошниченко вчитися, але наука їй якось не пішла, і дівчину виключили з консерваторії. Євгенія пішла працювати на швейну фабрику. Але коли косерваторці готувалися до звітного концерту, то згадали про «голосисту Женю». Її розшукали і переконали, що вона має співати на великій сцені… У 1957 році Євгенія Мірошниченко закінчила Київську консерваторію і стала солісткою Київської опери. Її дебютом на сцені стала вердієвська «Травіата». Потім вона виконувала провідні партії в операх: «Севільський цирульник», «Золотий півник», «Чарівна флейта», «Енеїда». Стажувалася в «Ла Скала». Починаючи з 1990 року, викладала на кафедрі сольного співу в Національній музичній академії імені Петра Чайковського. Виховала цілу плеяду гідних учнів, серед яких Михайло Дідик, Валентина Степова, Сусанна Чахоян, Ольга Пасічник. Мрією останніх років її життя було створення в Києві «Малої опери» – своєрідної альтернативи занадто офіційному театру опери та балету, майданчика, де могла б виступати талановита молодь, ставитися експериментальні вистави. Але мрія залишилася нездійсненною – київським чиновникам, вихованим переважно на російському шансоні, опера так само далека, як жабам Марс. Вони ледве спромоглися виділити під ім’я співачки столичний Будинок трамвайників, але землю, на якій знаходиться будівля, віддали якійсь «темній» приватній фірмі. Тобто, начебто й дали, а насправді нічого не дали. Тому Євгенія Семенівна до останнього боролася з дурістю і невіглаством чиновників, а ще – з важкою хворобою. Але все одно, в інші світи вона пішла нескореною примадонною, справжньою Королевою, тією, кому вдалося прожити велике красиве життя, не піддавшись жодній чужій (навіть найкращій) «режисурі».

76 років від дня народження Чіка Коріа (1941), американського джазового піаніста, композитора, багаторазового володаря «Греммі». Автор декількох класичних джазових композицій («Іспанія», «Фієста», «Вікна»), що поєднують у собі джазові прийоми з тяжінням автора до класичної музики. Його батьки – американці італійського походження. Батько – джазовий музикант, почав навчати сина музиці, коли тому ледь виповнилося чотири роки. Професійну кар’єру Чік Коріа розпочав у 1962–1963 роках, граючи на роялі в групах, які виконували музику в латиноамериканському стилі. В середині 1960-х років у співпраці з трубачем Блю Мітчелом зробив свої перші професійні записи. З 1968 року співробітничав з гуртом Майлза Девіса. Згодом створив власну групу «Circle» («Коло»), але потім почав  сольну кар’єру. Маестро бував з гастролями в Україні (виступав у дуеті з вібрафоністом Гері Бертоном), чим незмінно тішив поціновувачів джазу.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-