Київ - це гірше Хацапетівки, або 8 кілометрів по центру столиці

Київ - це гірше Хацапетівки, або 8 кілометрів по центру столиці

Репортаж
1147
Ukrinform
СБУ було «зацікавилася» корупцією в Київавтодорі, але не надовго. Журналісти Укрінформу пішли на експеримент…

Два місяці тому столичних автомобілістів та пересічних громадян потішила новина – СБУ розкрила корупційну схему: у Київавтодорі привласнювали гроші, які виділялись на ремонт доріг. Загальна сума зловживань становила 300 мільйонів гривень лише за 2016 рік і була дуже схожою на правду. Резонанс був переконливий і вражаючий. Коли це питання мали розглядати на антикорупційній комісії Київради, керівництво Київавтодору (голова разом із першим заступником) – нечуваний випадок – разом(!) пішли у відпустку. Кияни сподівалися, що темп розслідування відповідатиме резонансу. Але… Потроху все стихло…

Кореспонденти Укрінформу поцікавились, в якому стані перебуває ця справа зараз, але СБУ відповіли, що вони не мають права розкривати хід слідства і порадили звернутись до Генпрокуратури. Остання, в свою чергу, заявила, що досудове розслідування триває. Підозри у вчиненні кримінального правопорушення злочинцям не вручались, запобіжні заходи не обирались. Керівники «Київавтодору» давним-давно повернулись з відпустки і як ні в чому не бувало почали навіть з’являтися в «телевізорі за роботою». І що? Може зникли ями на дорогах?

Годі й сподіватись, що ця ситуація простимулює владу до змін ситуацію на столичних дорогах. В цьому ми й вирішили переконатись. 

Дороги дійсно погані, або ми просто ідеалісти? Поекспериментуємо

Відомо, що з потеплінням зазвичай починається сезон ремонту дорожного покриття. Тож на рубежі травня-червня можна спостерігати проміжні результати роботи комунальних служб. Ми вирішили проїхатись машиною центральними районами столиці. Був обраний маршрут: вул. Почайнинська - вул. Ярославська - вул. Нижній Вал - вул. Глибочицька – вул. Дмитрівська. (Див. Карту нижче).

Чому саме такий маршрут? Поділ – історичний центр міста, дуже популярний серед туристів. Іллінська церква – одна з найдревніших церков, які збереглися у Києві, її історія налічує понад 1000 років – це самий початок Почайнинської. Навпроти – корпуси знаменитої Києво-Могилянської академії. Погодьтесь, туристи не проминуть нагоди побачити таку споруду. Звідти ми і почали наш маршрут.

Ми познайомились з водієм Віталієм, і сіли в стару укрінформівську машину – Lada 110. Перше, що впало в око кореспондентові – друга передача вмикається дуже важко. Звісно, з київськими дорогами, по яких пересуватись зі швидкістю 20 км/год є оптимальним, перші дві передачі «полетять» досить швидко. От вам і ще одне, опосередкована оцінка стану столичних доріг.

Для того, щоб надати об’єктивності нашим спостереженням, ми скористались додатком до смартфону, який набирає популярність серед автомобілістів – Navizor. Він допомагає оминати дороги з незадовільним покриттям. Кожен може оцінити проміжок дороги по п’ятибальній шкалі: 5 - «ідеально», 4 – «добре», 3 – «задовільно», 2 – «гірше середнього», 1 – «погано». Потім ця інформація відображатиметься на інтерактивній карті, а в разі встановлення додатку на гаджет, надходитимуть сповіщення про поганий проміжок дороги, ремонт і так далі. Інформацію з цього додатку можна вважати об’єктивною та неупередженою, адже ніщо не змусить користувачів давати неправдиву інформацію.

Вулиця Почайнинська: Що було спочатку - асфальт чи тисячолітня церква?

Від Іллінської церкви ми рушили по вул. Почайнинській в напрямку Валів. Пересувались між кварталами зі швидкістю 30 - 40 км/год, що є достатньо непоганим результатом для Подолу. Але бувало кілька місць, де доводилось зменшувати швидкість до 5 км/год. Причина – вибоїни в асфальті (детальніше на фото) і, уявіть собі, латки. Точніше латки, які лежать на інших латках. Тобто одного сезону вибоїну залатали, а іншого вже поклали латку поруч і так далі. В результаті, дорога стає схожою на старий матрац з поламаними пружинами. Наш додаток каже, що якість дороги на вул. Ярославській гірше середньої. Стан дороги близький до катастрофічного.

Це, до речі, і є узаконенням багаторічних зловживань: де і як ті латки «обліковувались», скільки на них пішло матеріалів і праці – щебінки, асфальту, годин – насправді, а скільки згідно звіту. Цей список можна продовжувати…

Найгірший проміжок дороги був на перетині з вул. Верхній Вал і Нижній Вал: суцільні латки. Колеса машини знаходяться на різних рівнях, на кожне – з них своя ямка «своєї» глибини. Трясе так, що, як кажуть, душу витрясає. Наш водій каже, що це для Подолу ще нормально, а головне, що ям з гострими асфальтними краями нема.. Але ж якщо це нормальний стан, то що буде далі? Зафіксувавши цей «шедевр дорожньої архітектури» та зробивши скрін-шот нашого додатку, який показував оцінку «2», проїздимо далі, до повороту на вул. Ярославську.

20 000 льє під Ярославською

Ще місяці зо два тому, знайомий розповідав авторові про жахливу яму на вулиці Ярославській за 200 метрів від перехрестя з вул. Набережно-Луговою, майже навпроти входу до «Фуршету». Казав, ніби там яма діаметром близько трьох метрів та глибиною до 15 сантиметрів в різних місцях, з гострими краями – одна необережна «прогазовка» - і проблеми з авто гарантовані. А припарковані на околицях автівки не дозволяють яму об’їхати. Тож ми перевіряємо: а що там зараз?

Приїхавши на місце, пересвідчились: все те саме, що говорив знайомий. За два місяці тут ніхто навіть не думав зробити ремонт! Звісно, за відповідальних комунальних служб такої ганьби для міста взагалі б не виникало. Але якщо уявити, що сталося б десь таке горе, його б було ліквідовано за лічені години, протягом однієї ночі, коли ніхто не їздить і не бачить. А тут – уже кілька місяців стоїть – а влада і району, і міста – ані почухаються. Водій Віталій, коли побачив яму, запропонував взагалі розвернутися за будь-яку ціну! Але заради цього матеріалу, ми набралися мужності, не пошкодували часу й нервів, але «форсували» яму-рекордистку. Враження-відчуття – відповідні.

…А буквально за 10 метрів нас чекала ще одна «несподіванка»: посеред дороги - секція металевої огорожі, обмотана червоно-білою стрічкою. Під нею – люк, що глибоко провалився, сантиметрів на 20, не менше. Стрічка – стара, подерта, тобто яма явно не вчорашня...

Загальна оцінка кварталу вулиці Ярославської від повороту з Почайнинської - до перетину з Набережно-Луговою, як і у випадку з Почайнинською, - «двійка». Як на нас – то забагато. «Одиниця» - саме те.

Вулиця Нижній Вал: тягнучки, виявляється, це ще й запобіжний захід!

100 метрів Набережно-Лугової – то справжній відпочинок для нервів і ходової частини автомобіля? Полотно тут не так давно було замінене… Але от ми повертаємо праворуч на Нижній Вал в бік Глибочицької. Враження – ніби повернулися на Почайнинську – асфальтні горби на місці аби як залатаних дир. Хоча враховуючи постійні «тягнучки», криві латки проходимо на малій швидкості, досить таки плавно.

При перетині чергового «рельєфного» перехрестя, наш водій - він теж «проникся» завданням репортажу - згадує про ремонтні роботи, що вже близько року не закінчуються на перетині вул. Щекавицької та Кирилівської. Спеціально робимо «крюк». Те, що ми бачимо – поза рамками уявлень про те, як має виглядати дорога в населеному пункті, де ще живуть люди - перехрестя перекопане, обмежувальні знаки лежать просто серед «дороги», а перепади рівня сягають 15 сантиметрів. Якщо, наприклад, Land Rower, за нормальних погодних умов, там ще проїде, то умовний Daewoo Matiz «здохне» посередині. А після дощу там узагалі виникає реальне болото.

…Ми повертаємось на Вали. На деяких ділянках, якщо заїхати на трамвайну колію, тут можна пересуватися, навіть з максимальною дозволеною у місті швидкістю - 60 км/год, і це є фантастичний для Подолу результат. Але автомобіль, його ходова… О, якби ж вони могли говорити! Пересуваючись Подолом з такою швидкістю, ти відчуваєш себе пасажиром якого-небудь трактора чи комбайна, а не легкового автомобіля. Враховуючи це, наш додаток Navizor оцінює якість покриття в «двієчку» - незадовільне.

Глибочицька «магістраль»

Стан дороги на Глибочицькій видається трохи кращим за більшість вулиць Подолу. Там також можна пересуватись навіть зі швидкістю 60 км/год., але відчуття при тому - подібні до тих, що були на Валах. Тут ми стикнулись з певним непорозумінням: в порівнянні з рештою вулиць, Глибочицька виглядає більш пристойно. Але це лише на фоні сильних вражень від Почайнинської та Ярославської. Реальний стан речей є гіршим того, що нам засвідчує Navizor: на Глибочицький, може, трохи менше «горбатих латок», але зате тут є старі трамвайні колії посеред дороги і ями під бордюрами.

Навігатор нам показує оцінку «3».

Вулиця Дмитрівська – паралельний світ!

Глибочиця виводить нас на Лук’янівку, на відносно «прилизану» вул. Січових стрільців (колишня Артема). Тут ходова «одинадцятки» знову має короткий перепочинок: воно й не дивно, це ж одна з доріг, що веде з центру Києва до славнозвісного – щербицько-януковичевського Межигір’я!

Але ось вулиця Дмитрівська - вона справляє враження потойбічного світу. Все не як у людей! Коли на тих самих Валах машини паркуються, хоч і з порушенням правил, але все ж таки на узбіччях і вздовж дороги, то тут – посеред неї і впоперек! Більше нема де... По боках пролягають колії 15 та 18 трамвайних маршрутів, і власне по них і мають пересуватись автомобілі. Колії зафіксовані бетонними плитами, на зовнішній вигляд покладеними мінімум півстоліття тому. Вони перекошені, биті, між ними - величезні щілини.

Оцінка вулиці Дмитрівської додатком Navizor і за нашими спостерженнями – «погано». За нашими емоціями – жахливо. Дмитрівська перебуває в настільки жалюгідному стані уже не один десяток років, за цей період змінилася не одна міська адміністрація, не одне керівництво Київавтодору, не змінилося лише ставлення до бюджетних коштів, до киян, до столиці та її доріг.

Підсумовуючи невтішну картину

Після подорожі центральними вулицями столиці, що тривала півтори години, Віталій уже не мав чого сказати про Дмитрівську. Це добре ілюструє думки усіх київських водіїв: поїздивши по київським дорогам залишається просто промовчати і відрахувати відсоток від заробітної плати на ремонт автомобіля.

Ми подолали маршрут довжиною усього 8,1 км. приблизно за півтори години, зупиняючись, щоб зафіксувати київські дорожні «шедеври». Середня швидкість пересування становила близько 30 км/год, враховуючи відсутність заторів та порівняно невелику кількість автомобілів на дорогах у цей час - середина робочого дня. Результати, що їх видав нам додаток Navizor: найкраща ділянка з усіх – Глибочицька з результатом «3», найгірша – Дмитрівська з «1». На Подолі дороги по нашому маршруту оцінюється в «2». Про «велику Ярославську яму» ми у навігатора навіть не запитували – і так все видно.

Тож робимо висновок: дороги в центрі Києва гірші, ніж у більшості українських райцентрів, не кажучи вже про міста-мільйонники. В жодному разі не хочемо звинуватити у цьому лише нинішню адміністрацію і нинішнє керівництво «Київавтодору». Це результат корупції, байдужості та бездіяльності багатьох адміністрацій. І все це благополучно сходило їм з рук. Тому й так тривожно бачити, як надію на те, що наругу над столицею буде, нарешті, припинено, ховають за словами про «таємницю слідства» і «виключне право слідства давати інформацію про нього».

«Слідство триває», а ямі на Ярославській від того гірше не стає – вона «цвіте і пахне». Панове слідчі, якщо ви, буває, втомлюєтесь і втрачаєте натхнення, - то ласкаво просимо на Поділ, в квартал між Почайнинською і Набережно-Луговою – швидко надихнетеся.

Микола Романюк, Київ  

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-