28 травня. Пам’ятні дати

28 травня. Пам’ятні дати

1215
Ukrinform
Сьогодні день пам’яті Івана Франка. Разом з тим українські прикордонники відзначають своє професійне свято.

Цього дня у Львові помер Іван Якович Франко (1856-1916), український письменник, учений-енциклопедист, мислитель, громадський діяч. Сучасники називали Франка велетом думки і титаном праці. Він залишив по собі колосальну художню і наукову спадщину, яка становить близько 50 тисяч творів. 50-томне академічне видання творів, здійснене у 1976-1986 роках, є далеко не повним його доробком, який «тягне» на стотомник (приміром, Леся Українка «уміщується» в п’ятитомник). За сорок років творчої діяльності Іван Франко видав одинадцять поетичних збірок, понад сто оповідань, дев’ять повістей, понад десять драматичних творів. Плідною була і публіцистична діяльність Івана Франка – понад дві тисячі публікацій. Він є автором численних перекладів творів світової літератури (з французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорватської, старогрецької, латинської, арабської, давньоєврейської, ассіро-вавилонської, індійської та інших мов). Іноді він навіть жалкував, що не став орієнталістом. В молодості Іван Франко зазнав впливу соціалістичних ідей,  з захопленням читав Маркса, Енгельса, але наприкінці життя розчарувався в соціалізмі, назвавши соціалістичну державу тюрмою – «…всевладність комуністичної держави… означала би тріумф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним щастям». На початку творчого шляху він також оспівував «братерство велике, всесвітнє», але згодом, усвідомивши підневільне становище України, розірваної між царською Росією й Австро-Угорщиною, написав запальні рядки: «Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить». Усе це дало підстави за радянських часів немилосердно фальсифікувати творчу спадщину Івана Франка (щоправда, те саме робилося з усіма класиками). Останні роки Каменяра були затьмарені важкою фізичною хворобою, розладами психіки. За спогадом сучасника, він нагадував «орла з поламаними крилами» і було нестерпно боляче дивитися на ті людські муки. Але навіть і в ті часи трагічного «епілогу» життя Франка, від нього віяло геніальністю, непереможною величністю духу. Якось, вже в останній період життя Франка, студентська молодь влаштувала на його честь вечірку, яка перетворилася на справжній апофеоз ювіляра. В кінці вечора, після того, як Франко читав власні вірші, його засипали пишними трояндами. Письменник Михайло Могилянський згадує: «І коли він стояв під дощем квіток, які кидали йому з усіх боків, стояв, притискаючи скаліченими руками до грудей одну троянду, яку хтось подав йому, видимо зворушений сказав мені: «Ото непрактична молодь! Що б було віддати ці гроші на рідну школу…» В цих простих, так просто сказаних словах відбилася уся велика душа письменника, який увесь свій життєвий шлях пройшов без пози і котурн, який з таким правом сказав про себе: «Я син народу… Я є мужик, - пролог, не епілог…»

Разом з тим, воїни в зелених кашкетах, оборонці кордонів нашої батьківщини, святкують сьогодні своє професійне свято – День прикордонника. Свято встановлено «…враховуючи заслуги Прикордонних військ у справі охорони кордону…» згідно з Указом Президента «Про свято День прикордонника» від 25 травня 1992 року й відзначається щороку цього дня. На Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Віднедавна День прикордонника перетворився з доволі мирного свята в день вшанування мужності і героїзму тих, хто не на життя, а на смерть боронить рубежі нашої країни від ворога. На сьогодні близько 70 українських прикордонників віддали життя, самовіддано захищаючи від російського агресора рідну землю і народ.

Події дня:

80 років тому (1937) у США в місті Сан-Франциско відбулось урочисте відкриття шестирядного автомобільного моста над протокою Золоті Ворота. Міст з’єднує південну частину каліфорнійського округу Марін і місто Сан-Франциско, розташований на півночі однойменного півострова. Золоті Ворота – це висячий міст, його проїжджа частина підвішена за допомогою сталевих кабелів і канатів. Довжина моста дорівнює 1970 метрів, довжина основного прольоту – 1280 метрів, висота опор – 230 метрів, а відстань від води до проїжджої частини дорівнює 67 метрам. Його будівництво тривало з 1933 по 1937 рік. На момент відкриття він став найбільшим висячим мостом в світі і залишався таким аж до 1964 року. Нині міст Золоті ворота є частиною федерального шосе. Щодоби по ньому проїжджає в середньому сто тисяч автомобілів. Кількість смуг руху в одну або іншу сторону міняється залежно від завантаженості і часу доби. Крім того, Золоті Ворота – один із найбільш упізнаваних мостів у світі та визитівка Сан-Франциско.

Ювілеї дня:

238 років від дня народження Томаса Мура (1779–1852), англійського поета ірландського походження. Цього поета знають навіть ті, хто його ніколи не читав, більше того – не чув його імені. Хоча вони й не підозрюють про своє знання. Річ у тім, що його вірш «Вечірній дзвін» зажив слави, завдяки російському поету Івану Козлову. Останній був ровесником Мура, вони народились у 1779 році. Доля Мура склалася досить трагічно. Сліпий і розбитий паралічем, він присвятив своє життя поезії, коли йому було вже за сорок. І домігся визнання своїх славнозвісних сучасників. Козлов переклав ще один вірш Мура «Безсоння», але саме «Вечірній дзвін» став мовби візитною карткою двох поетів у слов’янському світі. Покладений на музику композитором Аляб’євим (а також Гречаниновим, Монюшком та багатьма іншими композиторами), він започаткував своє друге життя вже як романс, популярність якого не зменшилась і сьогодні. Перу Томаса Мура належать численні вірші й поеми, роман «Епікуреєць», сатиричні твори, праця «Історія Ірландії», він видав листи й щоденники Байрона (щоправда, повівся з ними досить свавільно). Найбільша слава (принаймні в Ірландії) випала на долю його патріотичних за духом «Ірландських мелодій», частина з яких стала народними піснями. До творчості ірландського поета звертались Іван Франко, Павло Грабовський.

73 роки від дня народження Рудольфа Джуліані (1944), державного і політичного діяча США (Республіканська партія), мера м. Нью-Йорка (1994–1997, 1998–2001). У 1983–1989 рр. федеральний прокурор штату Нью-Йорк. 2002 року удостоєний ордена Британської імперії та лицарського звання за зусилля з організації відновлення будівель Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, зруйнованих під час сумнозвісного теракту 11 вересня 2001 року. Джуліані доклав чимало зусиль, аби Нью-Йорк перетворився в безпечне і процвітаюче місто, придатне для комфортного життя, праці й відпочинку. Саме за його мерства злочинність у Нью-Йорку знизилась на вражаючі 50-67 %, а кількість убивств – на 64-70 %. Яким чином вдалося досягти таких показників? «Ми почали звертати увагу на речі, які чомусь ігнорувались раніше. Агресивне жебракування, нахабні мийники вікон, дрібна торгівля наркотиками, проституція, графіті – усі ті речі, котрі й призводять місто до занепаду», - зауважує Джуліані в одному з інтерв’ю. Колишній мер одного з найбільших мегаполісів світу є послідовним прихильником теорії «розбитих вікон», з якої випливає, що великі злочини починаються з малих, так само, як занепад людської оселі починається з першого розбитого вікна. Йому не надто вірили на початку, але невдовзі навіть найзатятіші скептики не могли заперечувати очевидного – місто змінювалося, і змінювалося на краще. Нью-йоркський градоначальник не лише вирішив проблеми зі злочинністю, але й допоміг США впоратися з трагедією 11 вересня. Він першим з офіційних осіб прибув на місце теракту, організував рятувальні роботи, а згодом попередив панічні настрої серед мешканців міста. «Найліпшу пораду дав мені мій батько: якщо ти у небезпеці і всі навколо тебе панікують, кричать від страху, примусь себе заспокоїтися. Просто примусь. Скажи собі: «Я спокійний, я нічого не боюся». Часом зробити це дуже важко, але я намагаюся… І ще. Одним із засобів заперечити будь-які зміни у Нью-Йорку чи будь-де в іншому місті – сказати «тут це не спрацює». А ви спробуйте!» У Руді, як його любовно прозвали ньюйоркці, було багато прибічників, але й чимало супротивників. Когось дратував його характер – приміром, відомо, що Джуліані – досить жорсткий керівник, який не потурає ані власним помічникам, ані районним поліційним начальникам, котрі неналежним чином виконують свої обов’язки; комусь не надто подобалось його далеко не зразкове приватне життя – він був тричі у шлюбі; хтось ще в чомусь бачив якийсь ґандж, але байдужих не було. Втім, сам Джуліані мало звертав увагу на подібне, послуговуючись формулою «Краще, щоб тебе поважали, аніж любили». У 2008 році Рудольф Джуліані приїздив до Києва, був радником Віталія Кличка під час мерських перегонів 2008 року.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-