28 травня. Пам’ятні дати

28 травня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні день пам’яті Івана Франка. Разом з тим українські прикордонники відзначають своє професійне свято.

Цього дня у Львові помер Іван Якович Франко (1856-1916), український письменник, учений-енциклопедист, мислитель, громадський діяч. Сучасники називали Франка велетом думки і титаном праці. Він залишив по собі колосальну художню і наукову спадщину, яка становить близько 50 тисяч творів. 50-томне академічне видання творів, здійснене у 1976-1986 роках, є далеко не повним його доробком, який «тягне» на стотомник (приміром, Леся Українка «уміщується» в п’ятитомник). За сорок років творчої діяльності Іван Франко видав одинадцять поетичних збірок, понад сто оповідань, дев’ять повістей, понад десять драматичних творів. Плідною була і публіцистична діяльність Івана Франка – понад дві тисячі публікацій. Він є автором численних перекладів творів світової літератури (з французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорватської, старогрецької, латинської, арабської, давньоєврейської, ассіро-вавилонської, індійської та інших мов). Іноді він навіть жалкував, що не став орієнталістом. В молодості Іван Франко зазнав впливу соціалістичних ідей,  з захопленням читав Маркса, Енгельса, але наприкінці життя розчарувався в соціалізмі, назвавши соціалістичну державу тюрмою – «…всевладність комуністичної держави… означала би тріумф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним щастям». На початку творчого шляху він також оспівував «братерство велике, всесвітнє», але згодом, усвідомивши підневільне становище України, розірваної між царською Росією й Австро-Угорщиною, написав запальні рядки: «Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить». Усе це дало підстави за радянських часів немилосердно фальсифікувати творчу спадщину Івана Франка (щоправда, те саме робилося з усіма класиками). Останні роки Каменяра були затьмарені важкою фізичною хворобою, розладами психіки. За спогадом сучасника, він нагадував «орла з поламаними крилами» і було нестерпно боляче дивитися на ті людські муки. Але навіть і в ті часи трагічного «епілогу» життя Франка, від нього віяло геніальністю, непереможною величністю духу. Якось, вже в останній період життя Франка, студентська молодь влаштувала на його честь вечірку, яка перетворилася на справжній апофеоз ювіляра. В кінці вечора, після того, як Франко читав власні вірші, його засипали пишними трояндами. Письменник Михайло Могилянський згадує: «І коли він стояв під дощем квіток, які кидали йому з усіх боків, стояв, притискаючи скаліченими руками до грудей одну троянду, яку хтось подав йому, видимо зворушений сказав мені: «Ото непрактична молодь! Що б було віддати ці гроші на рідну школу…» В цих простих, так просто сказаних словах відбилася уся велика душа письменника, який увесь свій життєвий шлях пройшов без пози і котурн, який з таким правом сказав про себе: «Я син народу… Я є мужик, - пролог, не епілог…»

Разом з тим, воїни в зелених кашкетах, оборонці кордонів нашої батьківщини, святкують сьогодні своє професійне свято – День прикордонника. Свято встановлено «…враховуючи заслуги Прикордонних військ у справі охорони кордону…» згідно з Указом Президента «Про свято День прикордонника» від 25 травня 1992 року й відзначається щороку цього дня. На Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Віднедавна День прикордонника перетворився з доволі мирного свята в день вшанування мужності і героїзму тих, хто не на життя, а на смерть боронить рубежі нашої країни від ворога. На сьогодні близько 70 українських прикордонників віддали життя, самовіддано захищаючи від російського агресора рідну землю і народ.

Події дня:

80 років тому (1937) у США в місті Сан-Франциско відбулось урочисте відкриття шестирядного автомобільного моста над протокою Золоті Ворота. Міст з’єднує південну частину каліфорнійського округу Марін і місто Сан-Франциско, розташований на півночі однойменного півострова. Золоті Ворота – це висячий міст, його проїжджа частина підвішена за допомогою сталевих кабелів і канатів. Довжина моста дорівнює 1970 метрів, довжина основного прольоту – 1280 метрів, висота опор – 230 метрів, а відстань від води до проїжджої частини дорівнює 67 метрам. Його будівництво тривало з 1933 по 1937 рік. На момент відкриття він став найбільшим висячим мостом в світі і залишався таким аж до 1964 року. Нині міст Золоті ворота є частиною федерального шосе. Щодоби по ньому проїжджає в середньому сто тисяч автомобілів. Кількість смуг руху в одну або іншу сторону міняється залежно від завантаженості і часу доби. Крім того, Золоті Ворота – один із найбільш упізнаваних мостів у світі та визитівка Сан-Франциско.

Ювілеї дня:

238 років від дня народження Томаса Мура (1779–1852), англійського поета ірландського походження. Цього поета знають навіть ті, хто його ніколи не читав, більше того – не чув його імені. Хоча вони й не підозрюють про своє знання. Річ у тім, що його вірш «Вечірній дзвін» зажив слави, завдяки російському поету Івану Козлову. Останній був ровесником Мура, вони народились у 1779 році. Доля Мура склалася досить трагічно. Сліпий і розбитий паралічем, він присвятив своє життя поезії, коли йому було вже за сорок. І домігся визнання своїх славнозвісних сучасників. Козлов переклав ще один вірш Мура «Безсоння», але саме «Вечірній дзвін» став мовби візитною карткою двох поетів у слов’янському світі. Покладений на музику композитором Аляб’євим (а також Гречаниновим, Монюшком та багатьма іншими композиторами), він започаткував своє друге життя вже як романс, популярність якого не зменшилась і сьогодні. Перу Томаса Мура належать численні вірші й поеми, роман «Епікуреєць», сатиричні твори, праця «Історія Ірландії», він видав листи й щоденники Байрона (щоправда, повівся з ними досить свавільно). Найбільша слава (принаймні в Ірландії) випала на долю його патріотичних за духом «Ірландських мелодій», частина з яких стала народними піснями. До творчості ірландського поета звертались Іван Франко, Павло Грабовський.

73 роки від дня народження Рудольфа Джуліані (1944), державного і політичного діяча США (Республіканська партія), мера м. Нью-Йорка (1994–1997, 1998–2001). У 1983–1989 рр. федеральний прокурор штату Нью-Йорк. 2002 року удостоєний ордена Британської імперії та лицарського звання за зусилля з організації відновлення будівель Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, зруйнованих під час сумнозвісного теракту 11 вересня 2001 року. Джуліані доклав чимало зусиль, аби Нью-Йорк перетворився в безпечне і процвітаюче місто, придатне для комфортного життя, праці й відпочинку. Саме за його мерства злочинність у Нью-Йорку знизилась на вражаючі 50-67 %, а кількість убивств – на 64-70 %. Яким чином вдалося досягти таких показників? «Ми почали звертати увагу на речі, які чомусь ігнорувались раніше. Агресивне жебракування, нахабні мийники вікон, дрібна торгівля наркотиками, проституція, графіті – усі ті речі, котрі й призводять місто до занепаду», - зауважує Джуліані в одному з інтерв’ю. Колишній мер одного з найбільших мегаполісів світу є послідовним прихильником теорії «розбитих вікон», з якої випливає, що великі злочини починаються з малих, так само, як занепад людської оселі починається з першого розбитого вікна. Йому не надто вірили на початку, але невдовзі навіть найзатятіші скептики не могли заперечувати очевидного – місто змінювалося, і змінювалося на краще. Нью-йоркський градоначальник не лише вирішив проблеми зі злочинністю, але й допоміг США впоратися з трагедією 11 вересня. Він першим з офіційних осіб прибув на місце теракту, організував рятувальні роботи, а згодом попередив панічні настрої серед мешканців міста. «Найліпшу пораду дав мені мій батько: якщо ти у небезпеці і всі навколо тебе панікують, кричать від страху, примусь себе заспокоїтися. Просто примусь. Скажи собі: «Я спокійний, я нічого не боюся». Часом зробити це дуже важко, але я намагаюся… І ще. Одним із засобів заперечити будь-які зміни у Нью-Йорку чи будь-де в іншому місті – сказати «тут це не спрацює». А ви спробуйте!» У Руді, як його любовно прозвали ньюйоркці, було багато прибічників, але й чимало супротивників. Когось дратував його характер – приміром, відомо, що Джуліані – досить жорсткий керівник, який не потурає ані власним помічникам, ані районним поліційним начальникам, котрі неналежним чином виконують свої обов’язки; комусь не надто подобалось його далеко не зразкове приватне життя – він був тричі у шлюбі; хтось ще в чомусь бачив якийсь ґандж, але байдужих не було. Втім, сам Джуліані мало звертав увагу на подібне, послуговуючись формулою «Краще, щоб тебе поважали, аніж любили». У 2008 році Рудольф Джуліані приїздив до Києва, був радником Віталія Кличка під час мерських перегонів 2008 року.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-