25 травня. Пам’ятні дати

25 травня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні Міжнародний день зниклих безвісти дітей.

Ініціатива проведення цього Дня виникла спочатку у США, була підтримана Європою, а потім і всією світовою громадськістю. 25 травня 1979 року, в Америці, після занять у школі додому не повернувся шестирічний хлопчик Ітан Патц. Дитину шукала не тільки поліція, місцева громада, але й уся Америка, та знайти хлопчика так і не вдалося. Через чотири роки після цього, президент США Рональд Рейган оголосив 25 травня Національним днем зниклих безвісти дітей. У 1984 році в країні було створено Національний Центр пошуку зниклих безвісти дітей, а також дітей, які стали жертвами експлуатації. У 1997 році з ініціативи США було створено вже Міжнародний центр пошуку зниклих безвісти дітей, а також дітей, які стали жертвами експлуатації (International Center for Missing and Exploited Children (ICMEC). У свою чергу, при цій організації були створені територіальні центри. Щороку в усьому світі зникають сотні тисяч дітей. Одні самі йдуть з дому, інших викрадають. Причини втечі дітей із дому різні. Поштовхом може бути будь-що: конфлікт із батьками, вчителями, однокласниками, розлучення батьків, їхня гіперопіка чи байдужість, пошук сенсу життя, поява в родині молодшої дитини тощо – причини суто індивідуальні і їх безліч. Ризикованим є підлітковий вік, але зникають і малюки. За статистикою, щороку в Німеччині зниклими безвісти вважають 100 тис. дітей, у Канаді – 45 тис., у США 460 тис., у Британії 140 тис., в Індії понад 70 тис., в Австралії та Іспанії близько 20 тис. Багатьох із них знаходять і повертають додому, але чимало так ніколи і не повертається в рідну домівку – їх або вбивають, або віддають (продають) у сексуальне рабство. У Європейському Союзі День зникли безвісти дітей проводиться з 2002 року. День було створено для висловлення європейською спільнотою солідарності зі зниклими дітьми та їхніми родинами, а також для того, щоб підтримати їх у цій трагічній ситуації, адже зникнення дитини – це справжня катастрофа для сім’ї. За даними Єврокомісії, в ЄС щороку 250 тисяч дітей оголошують у розшук. Особливо гострою стала ситуація у зв’язку з напливом на Європейський континент біженців. За даними Європолу, понад 10 тисяч дітей-мігрантів, які прибули до Європи без батьків, зникли безвісти. Цілком можливо, що більшість із них потрапила до рук злочинних угруповань. В Україні щороку реєструється близько 4 тис. випадків зникнення дітей.

Події дня:

110 років тому (1907) вперше в історії жінки взяли участь в засіданні парламенту. Це сталося в Фінляндії, яка входила тоді до складу Російської імперії. В 1906 році жінкам в Фінляндії було надано право обирати і бути обраними. За результатами виборів 1907 року 19 жінок стали членами фінського парламенту. Решта – 181, були чоловіки. Однак, участь жінок у виборах до місцевих органів влади була закріплена лише після здобуття Фінляндією незалежності в 1917 році.

40 років тому (1977) відбулась прем’єра кіносаги «Зоряні війни» (нині це Епізод IV. Нова Надія). Наразі «Зоряні війни» - культова франшиза, що включає в себе 7 епізодів саги, анімаційні серіали, мультфільми, телефільми, книги, комікси, відеоігри та іграшки. Режисером перших шести фільмів є Джордж Лукас. Кінематографічний цикл «Зоряні війни» містить сім епізодів, причому спочатку були зняті четвертий, п’ятий і шостий епізоди, лише через шістнадцять років - перший, другий і третій, і через десять - сьомий. Прем’єра восьмого епізоду запланована на грудень 2017 року.

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Микити Юхимовича Шаповала (1882-1932), українського політичного і громадського діяча, публіциста і письменника, соціолога і лісівника. Автор збірок поезій «Сни віри», «Самотність», «Лісові ритми», книги нарисів «Листки з лісу». У 1909–1914 рр. видавав журнал «Українська хата» – журнал, який дав назву цілій історичній смузі в політичному і культурному житті України («хатянство»). Одночасно Шаповал видав декілька підручників з лісоводства українською мовою («Про ліс», «Лісова справа на Україні»). За часів Центральної Ради був міністром пошти і телеграфів в уряді Винниченка, членом багатьох з’їздів, працівником редакційних комісій по складанню універсалів. Коли для захисту української державності був створений Український Національний Союз, Шаповал став його головою. Був він також одним із організаторів підготовки повстання проти гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році. А пізніше за часів Директорії займав посаду міністра земельних справ. У 1919 емігрував до Чехословаччини, де жив і працював до кінця життя. Там він разом із співвітчизниками створив Український Громадський комітет, який не тільки нагодував, одягнув і працевлаштував тисячі українських людей, але й створив низку вищих і середніх учбових закладів - Українська Господарська Академія у Подєбрадах, Педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Українська Реальна гімназія, Українська Студія Мистецтв, Український Архів-Музей.

126 років від дня народження Адальберта Михайловича Ерделі (1891–1955), українського живописця, одного з основоположника закарпатської школи образотворчого мистецтва. Навчався у Будапештській академії мистецтв (1911-1915). З 1916 року жив у Мукачевому, у 1922-1926 – в Мюнхені, з 1926 року – в Ужгороді. Разом з Йосипом Бокшаєм організував у 20-х роках перші виставки закарпатських художників, у 1927 – публічну школу рисування, у 1930 – Товариство діячів образотворчих мистецтв на Підкарпатській Русі. Викладав малювання в мукачівській гімназії, учительській семінарії в Ужгороді, у 1945-1955 – в Ужгородському художньому училищі. Працював переважно в жанрах портрета, пейзажу, натюрморту. Впродовж тривалого часу про творчість Ерделі не було написано жодного позитивного відгуку – художника звинувачували за так званий «буржуазний» період. Розголосу мала кримінальна історія, коли у 2004 році невідомі вдерлися до будинку Ерделі і викрали близько півсотні картин. Удова художника – 80-літня Магда, зв’язана грабіжниками, померла від шоку. Поховали її не тільки не поруч із чоловіком, а ще й на іншому кладовищі. Будинок художника, де він прожив останні 15 років і який міг би стати чудовим музеєм, після смерті Магдалени Ерделі був перебудований родичами до невпізнання. Варто також зазначити, що на сьогоднішній день картини Адальберта Ерделі в Україні оцінюють чи не найдорожче. Пограбування його будинку у 2004 році так і залишилось «темною» справою.

Роковини смерті:

Сьогодні день пам’яті  Симона Васильовича Петлюри (1879–1926), українського громадсько-політичного і державного діяча, публіциста. Симон Петлюра народився в Полтаві. Був третій із 12 дітей місцевого візника. Навчався у церковно-парафіяльній школі, потім у Полтавській духовній семінарії. Навчаючись у семінарії, виявив великий інтерес до української літератури й культури, за що й був відрахований. Замість богословських книжок Петлюра надавав перевагу українським, а замість церковних пісноспівів мугикав «Ще не вмерла Україна», чим сильно псував настрій ректору та збивав «з путі праведного» попівських синків. Спочатку Симон подався на Кубань, але був там арештований (за заснування осередка Революційної партії). Після відсидки трьох місяців у в’язниці, восени 1904 прибув до австро-угорського Львова. Працював у місцевих ЗМІ, познайомився з Іваном Франком, Михайлом Грушевським. 1911 року Симон Петлюра переїхав до Москви, брав участь у роботі нелегальних гуртків «Кобзар» і «Громада», співробітничав у журналі «Вільна Україна», був редактором журналу «Украинская жизнь», який виходив у Москві з 1912 року. Із початком Першої світової війни Петлюра вступив на службу до Всеросійського союзу земств. 1915-го мобілізований на військову службу. Після Лютневої революції 1917 року організував і очолив Український фронтовий комітет. У травні 1917 року на І Всеукраїнському військовому з’їзді у Києві входив до складу Всеукраїнського військового комітету, а згодом очолив його. Був міністром у військових справах Центральної Ради, у квітні-грудні 1918 року – головою Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств. За активну участь в Українському національному союзі (УНС) і опозицію до Гетьманщини та німецько-австрійських окупаційних військ був заарештований. У листопаді 1918 року, вийшовши з в’язниці, входив до складу організаторів уряду Директорії, а в лютому 1919 року очолив його. Був також обраний Головним отаманом військ Української Народної Республіки. У боротьбі з радянською владою співробітничав з генералом Денікіним, врангелівцями, польським урядом Пілсудського і країнами Антанти. Після їх поразки в 1920 році емігрував до Польщі, а в 1924 році – до Парижа. 25 травня 1926 року був убитий Самуїлом Шварцбардом з Ізмаїла (сучасна Одещина). Існує дві версії того, кому було вигідне вбивство Петлюри. Згідно з першою, це справа рук Москви, аби знешкодити небезпечну для себе політичну постать. Тим більше, що до влади у Польщі повернувся Юзеф Пілсудський – союзник Петлюри у 1920 році. Другою версією був акт помсти єврея-одинака. Петлюра належить до історичних постатей, навколо яких десятиріччями вирували (й продовжують вирувати) ідеологічні пристрасті. Впродовж багатьох років радянська історіографія намагалася виставити його як «дрібного бухгалтера і маленького журналіста», «авантюриста» й «погромника». З іншого боку відбувалася «іконізація» Петлюри, глоріфікація образу, коли чи не кожен день його короткого життя сприймався як вияв мудрості. Звичайно, що істина не може критися в штампах – ані ідеалізація, ані демонізація  цьому не сприяють. Публікація документів, їхній аналіз і фахова оцінка, покликані прояснювати й висвітлювати будь-яку історичну подію чи історичну постать.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-