22 травня. Пам’ятні дати

22 травня. Пам’ятні дати

1857
Ukrinform
Цього дня 1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…» Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі (особливо багато було тоді молоді). З Києва 8 (20 травня) 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. «І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», - згадує сучасник. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув. Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

Разом з тим, сьогодні відзначається Міжнародний день біологічного різноманіття. День проголошений за рішенням 55-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у день прийняття Конвенції про біологічне різноманіття (22 травня 1992 року, Найробі). Тема Дня 2017 року - «Біорізноманіття та сталий туризм». Ця тема обрана не випадково, адже 2017 рік проголошений в ООН Міжнародним роком сталого туризму з метою розвитку. Різноманітність видів, екосистем і ландшафтів, приваблює туризм і сприяє економічному зростанню. У свою чергу, добре керований туристичний сектор може допомогти зменшити загрози для ключових популяцій диких тварин і може підтримувати або збільшувати біорізноманіття через доходи від туризму.

Сьогодні в Канаді державне свято - День Вікторії. Відзначається в понеділок, який передує 25 травня. Святкується в Канаді з часів королеви Вікторії (1837-1901). Присвячений двом подіям в історії країни – дню народження королеви Вікторії (1837-1901) і дню народження нинішньої королеви Великобританії Єлизавети ІІ.

Ювілеї дня:

177 років з дня народження Марка Лукича Кропивницького (1840-1910), українського драматурга, актора, режисера, композитора, педагога, театрального діяча, одного з корифеїв українського професійного театру. Автор понад 40 п’єс (серед них, такі відомі як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «Чмир», «Скрутна доба». Народився на Кіровоградщині. Сценічну діяльність почав у аматорському театрі, на професійній сцені з 1871 року. Створив школу режисури і акторської майстерності. Серед учнів Марка Кропивницького – Ганна Затиркевич-Карпинська, Любов Ліницька, Ганна Борисоглібська, Іван Мар’яненко. Очолював драматичні трупи, створив низку яскравих сценічних образів; писав музику до вистав, автор вокальних дуетів, романсів. Не маючи змоги наприкінці життя систематично працювати в трупі, Марко Кропивницький все-таки час від часу з’являвся перед глядачами. Востаннє він виступив 1910 року в Києві, декламуючи твір Шевченка «Чернець» під час традиційного відзначення річниці смерті Шевченка. Після того Марко Лукич ще поїхав на гастролі до Одеси, де 40 літ тому (у 32 роки) вперше виступив як артист-професіонал. 7 квітня мала відбутися вистава, але виступати Кропивницький вже не міг: відчував себе недобре. Виставу довго не починали, переповнений зал хвилювався. Щоб заспокоїти глядачів, Марко Лукич вийшов на авансцену, попрохав пробачення і, посилаючись на недугу, сповістив, що грати не зможе. На другий день йому трохи покращало, і він виїхав додому. По дорозі з Одеси до Києва в поїзді біля станції Підгірна 21 квітня 1910 року Марко Кропивницький помер. Поховано видатного корифея української сцени у Харкові.

138 років від дня народження Симона Васильовича Петлюри (за старим стилем – 10 травня; 1879–1926 ), українського громадсько-політичного і державного діяча, публіциста. У 1919–1920 рр. – голова Директорії УНР, головний отаман військ УНР. Петлюра належить до історичних постатей, навколо яких десятиріччями вирували (й продовжують вирувати) ідеологічні пристрасті. Впродовж багатьох років радянська історіографія намагалася виставити його як «дрібного бухгалтера і маленького журналіста», «авантюриста» й «погромника». З іншого боку відбувалася «іконізація» Петлюри, глоріфікація образу, коли чи не кожен день його короткого життя (а прожив він усього 47 років) сприймався як вияв мудрості. Звичайно, що істина не може критися в штампах – ані ідеалізація, ані демонізація  цьому не сприяють. Лише публікація документів, їхній аналіз і фахова оцінка, покликані прояснювати й висвітлювати будь-яку історичну подію чи історичну постать.

110 років від дня народження Лоуренса Олів’є (1907-1989), англійського актора і режисера, лорда. В 1963–1973 рр. – керівник англійського Національного театру в Лондоні. Один з кращих виконавців шекспірівських ролей в театрі та кіно. Знімався у фільмах: «Леді Гамільтон», «Спартак», «Генріх V», «Гамлет», «Битва титанів». У 1979 році став першим в історії представником своєї професії, удостоєним пожиттєвого титулу британського лорда. Лорд Олів’є, барон Брайтонський, зіграв у своєму житті буквально всі головні ролі світового репертуару – від царя Едіпа в трагедії Софокла до героїв у п’єсах сучасних йому Бернарда Шоу і Джона Осборна. Він прожив 82 роки і став легендою англійського театру. На його честь названо театр («The Olivier Theatre»), що є частиною Національного театру в Лондоні. Лоуренс Олів’є - лауреат чотирьох премій «Оскар» (одна - за кращу чоловічу роль, одна - за кращий фільм, дві - спеціальні), трьох премій «Золотий глобус», трьох премій BAFTA і ще майже 40 інших кінематографічних нагород. Він є режисером 38 театральних постановок і шести фільмів, виконавцем понад 120 театральних ролей та знявся в 58 повнометражних фільмах.

Роковини смерті

132 роки з дня смерті Віктора Марі Гюго (1802-1885), французького письменника, публіциста, громадського діяча. Автор драм «Кромвель», «Ернані», «Король бавиться», «Рюї Блаз», збірки громадянської лірики «Осіннє листя», «Пісня сутінків», романів «Собор Паризької богоматері», «Знедолені», «Трудівники моря», «Людина, що сміється», «Дев’яносто третій рік» та ін. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-