11 травня. Пам’ятні дати

11 травня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні виповнюється 110 років з дня заснування в Києві Українського наукового товариства

110 років тому (1907) в Києві, на зразок львівського, Михайлом Грушевським було засновано Українське наукове товариство, що стало значною подією в житті українського суспільства. Товариство постало в момент формування національної свідомості українського народу й було створено з метою організації наукової праці та її популяризації українською мовою. Воно мало відіграти не лише наукову, а й громадську роль. Головною метою своєї діяльності УНТ ставило «наукові розсліди на полі українознавства і ознайомлення громадянства зо всіма сторонами минулого й сучасного життя України», – писав Симон Петлюра. Об’єднавши навколо себе українських дослідників з різних галузей українознавства, київське наукове товариство мало стати інституцією, надзвичайно корисною для національно-культурного розвитку народу. Програма УНТ була викладена Михайлом Грушевським на першому зібранні товариства: «Українське Наукове Товариство мусить мати перед очима подвійну мету, вказану йому і його статутом, і тими обставинами, в яких задумує воно розвивати свою діяльність: по-перше – організацію наукової роботи, по-друге – популяризацію серед суспільности здобутків сучасної науки. Наукова робота має розвиватися по змозі у всіх областях науки, а передусім – в сфері українознавства, то значить, в тих областях наукової роботи, які роз’яснюють нам минувшість і сучасне життя українського народу і його території...». Товариство мало три секції: історичну, філологічну, природничо-технічну, а також комісії – медичну і статистичну. З Товариством співпрацювали всі українські вчені з Наддніпрянщини і деякі з Галичини. УНТ видавало «Записки Українського Наукового Товариства»; історичний квартальник «Україна», оригінальні праці й огляди. Однак, після створення Української академії наук діяльність УНТ дещо зменшилася, а з 1921 року воно увійшло до складу Української АН і його секції стали секціями відповідних відділів ВУАН.

Події дня:

90 років тому (1927) створена Американська академія кіномистецтва і заснована вища нагорода американського кінематографа – премія «Оскар». 11 травня 1927 року на банкеті в Голлівуді (Каліфорнія, США) президент студії «Metro-Goldwyn-Mayer» запропонував заснувати спеціальну нагороду за найкращі досягнення в кінематографічній царині. Художній керівник студії Седрік Гіббонс, котрий теж був тоді присутній у залі, намалював фігурку лицаря, що стояв на котушці з кіноплівкою. Засновники академії на цьому банкеті затвердили ідею нагороди разом з її ескізом. Такою є історія народження «Оскара». Перша статуетка була виліплена в 1928 року скульптором Дж. Стенлі. Вона зроблена зі сплаву міді, олова і стибію, покритого шарами міді, нікелю, срібла і золота. Її висота – 34 см, вага – 3,8 кг. Номери на «Оскарі» почали вибивати з 1949 року, почавши з 501 номеру. Перший «Оскар» був вручений акторові Емілю Дженнігсу, до того ж достроково – у лютому 1929 року, хоча перша церемонія вручення нагород відбулася 16 травня 1929. У перший рік було присуджено 15 премій. Церемонія не була удостоєна уваги преси і тільки в наступному році з церемонії вручення премії місцева радіостанція вела прямий репортаж. Кількість премій скоротили до 7 – за кращу чоловічу і жіночу ролі, фільм, режисуру, сценарій, операторську роботу і роботу художника-постановника. Поступово число категорій, за якими присуджувалась нагорода, збільшувалося, досягнувши 24 основних номінацій.

50 років тому (1967), Великобританія, Данія та Ірландія офіційно заявили про своє бажання приєднатися до ЄЕС.

Ювілеї дня:

200 років від дня народження Олександра Олексійовича Агіна (1817-1875), російського графіка. Автор ілюстрацій до творів Євгена Гребінки, Івана Тургенєва, 104 малюнків до поеми Миколи Гоголя «Мертві душі» (1846–1847; перший ілюстратор). З 1853 року жив у Києві, де викладав малювання у Кадетському корпусі (1853–1864), а також підробляв у театрі гримером і бутафором. Останні 11 років свого життя художник мешкав у Качанівці – викладав малювання дітям Тарновського. В Качанівці він і помер у 58 років, там і похований. Олександр Агін був у дружніх стосунках з Тарасом Шевченком (одночасно навчалися у петербурзькій АМ, обоє учні Карла Брюллова).

85 років від дня народження Валентіно Ґаравані (1932), італійського дизайнера, засновника торговельної марки Valentino. Тонкий художник, «шейх шику» – він упродовж понад 40 років тішив усіх, хто був відданим італійській моді. Валентіно народився в невеличкому ломбардійському містечку Вогера. З малих років допомагав місцевій кравчині. Хлопчику подобалося робити викройки, шити. Батьки не заперечували, але трохи журилися через те, що синові подобалися тільки «найдорожчі речі». Валентіно навчався дизайну в найпрестижніших спеціалізованих навчальних закладах того часу: в міланській Академії мистецтв, паризькій Школі красних мистецтв і в Палаті Високої Моди. Під час навчання брав участь і здобував призи в найрізноманітніших конкурсах і модних показах. Усі метри європейської моди відзначали його неабиякий хист модельєра; з ним охоче співпрацювали. Після отримання диплому Валентіно хотів піти до Крістобаля Баленсіаги, але метр відхилив його кандидатуру. В 1960 році 28-річний Валентіно Ґаравані приїздить до Риму й відкриває своє перше ательє. Через сім років воно перетворюється в респектабельний Будинок моди зі світовим ім’ям. У 1968 році Валентино вперше в історії сучасної моди використав логотип в якості декоративного елемента. Тоді ж він пошив весільну сукню з мережива для Жаклін Кеннеді, коли та виходила заміж за Аристотеля Онассіса. А ще Валентіно створив костюми для культового фільму Федеріко Фелліні «Солодке життя». У 1969-1972 роках Валентіно став першим італійським дизайнером, хто запустив лінійку прет-а-порте. Одяг від Valentino стає не просто річчю, яку можна одягти, а символом розкошів. Його можуть дозволити собі лише обрані: особи королівських сімей та кінозірки. Сукні від Valentino вирізняються не тільки вишуканістю, але й максимально полегшеним кроєм: кутюр’є вважав, що жінка повинна почуватися в будь-якому платті так само комфортно, як і в «улюбленій нічній сорочці». Валентіно нагороджений найпрестижнішою нагородою своєї країни – орденом «За заслуги перед Італійською республікою», є також кавалером Ордена Почесного Легіону. В 2007 році Валентіно залишив власний Будинок. В царині моди він зробив усе, що міг і що хотів зробити. Нині він проводить час зі своїми улюбленими мопсами і рідкісною порцеляною, яку колекціонує впродовж багатьох років; іноді з’являється на світських заходах: стрункий, підтягнутий, запаморочливо елегантний. 

80 років від дня народження Володимира Семеновича Костенка (1937–1990), українського кінорежисера, кіносценариста. Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1991, посмертно). Був редактором і режисером «Укркінохроніки» (1973–1990). Автор сценаріїв і дикторського тексту документальних та науково-популярних фільмів: «Соната про художника», «Мальована пісня», «Хата нашого роду», «Довженкова земля», «Перша борозна». Автор-режисер документальних стрічок: «Як рідного брата», «Хорватія. Земля і люди», «Перед іконою», а також книги «Довженковські обрії».

80 років від дня народження Георгія Миколайовича Шенгелая (1937), грузинського кінорежисера, актора, сценариста, народного артиста Грузії. Зняв фільми: «Піросмані»,  «Мелодії Верійського кварталу» (перший грузинський мюзикл), «Подорож молодого композитора».

Роковини смерті:

40 років з дня смерті Віктора Олександровича Маслова (1910-1977), відомого футболіста, тренера, півзахисника. Майстер спорту, заслужений тренер України (1966).  Маслов входить до числа 50-ти найкращих тренерів 50-ліття за версією авторитетного британського журналу World Soccer. Слави гравця Віктор Маслов зажив у московському «Торпедо». Капітан цієї команди в 1936-1939 роках.  Тренерську кар’єру розпочав у своєму клубі 1945 року (цікаво, що Маслов не мав, навіть, середньої освіти – працював виключно на інтуїції). 1960-го привів «Торпедо» до титулу чемпіона СРСР. 1964-го очолив київське «Динамо» (перше, що він зробив – позбувся трьох найкращих нападаючих команди – Валерія Лобановського, Віктора Каневського та Олега Базилевича). За шість років, які він очолював «Динамо», Віктор Маслов підняв київську команду на таку висоту, про яку доти не могли навіть мріяти. За цей час футбол став для Києва і всієї України своєрідною релігією. Під його керівництвом команда тричі поспіль, із 1966 по 1968 рік, вигравала чемпіонат СРСР (цього досягнення ніхто не зміг повторити). Крім того, 1967-го року команда обіграла в Кубку чемпіонів тодішнього володаря трофея, шотландський «Селтік». Але наступного року «Динамо» в турнірі не зіграло. Влада змусила команду відмовитися від участі у відповідь на протести європейців із приводу радянської окупації Чехословаччини. Звільнили Маслова у вересні 1970 року – тоді в команді почався спад, викликаний участю чималої кількості гравців у Кубку світу. В чемпіонаті СРСР 1970 року «Динамо» посіло лише шосте місце. Його вважали цілком звичним до Маслова, а при ньому воно стало провальним. Тренер, якого динамівці позаочі називали «Дідом», залишив Київ без подяки. Його останнім клубом став єреванський «Арарат». З цією командою він виграв Кубок СРСР у 1975 році. А на зміну Маслову в «Динамо» прийшов колись опальний Валерій Лобановський – почалася «ера Лобановського».

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-