1 травня. Пам’ятні дати
Як це й не дивно, але підвалини цього свята досить глибокі і, навіть, можна сказати, язичницькі, і зовсім не вигадка радянських ідеологів. У сучасному вигляді воно виникло наприкінці ХІХ століття. В 1886 році у США – Чикаго, Нью-Йорку, Детройті, пройшли багатотисячні демонстрації робітників місцевих заводів. Рух очолювали представники лівих партій – комуністи, анархісти, а також профспілки. Основною вимогою протестувальників було встановлення 8-годинного робочого дня та законодавчого закріплення і дотримання інших соціальних норм. У Чикаго демонстрація була жорстоко придушена поліцією, в результаті чого загинуло чимало людей. До того ж, 8 чоловік було арештовано, 4 з них згодом повісили. У 1889 році на Паризькому конгресі ІІ Інтернаціоналу було запропоновано щорічно 1 травня відзначати День солідарності робітників усього світу. Кінець ХІХ – початок ХХ століття позначився потужним робітничим рухом, що в свою чергу призвело до легалізації партій лівого спрямування (у деяких країнах, зокрема в Росії, вони прийшли до влади), а також профспілок, які стали посередником між владою, роботодавцями і працівниками. У ХХ столітті, особливо в другій його половині, соціальний ландшафт, передусім на Європейському і Північноамериканському континентах, суттєво змінився – на зміну велетенським заводам-фабрикам прийшли офісні центри, пролетарі у звичному розумінні слова перетворилися на доволі забезпечених громадян, тому свято дещо змінило акцент, трансформувавшись у свято весни і праці. Воно й сьогодні відзначається у 142-х країнах світу і називається по-різному: День весни, Свято весни і праці, День праці, Свято трудящих, День солідарності трудящих тощо. Демонстрації цього дня теж проходять, але здебільшого мирні. Їхня мета – нагадати урядам країн про проблему безробіття та поліпшення соціальних стандартів.
Надзвичайно цікавою є історія Першого травня у Києві. Це було перше світське свято, засноване ще Києво-Могилянською колегією в ХVІІ столітті як своєрідний день студентів. Вже з наступного, ХVІІІ століття на основі цих студентських гулянь («рекреацій») розпочалися загальноміські масові гуляння. Прикметно, що з кожним роком гуляння ставали все більш розгнузданими і нагадували стародавні містерії. Денна половина свята проходила зазвичай ще в межах пристойності, але те, що творилося з настанням ночі справді походило на «Вальпургієву ніч». Український педагог і мемуарист Автоном Солтановський у своїх мемуарах досить детально описує святкування Першого травня 1840 року на Шулявці. Він пише, що люд упивався горілкою цілу добу, бився, співав сороміцьких пісень, несамовито матюкався та займався іншими «непотребствами». Вдосвіта по дорозі до Києва і в рощі, і балці валялися сотні напівголих (іноді й геть роздягнених) п’янющих чоловіків і жінок різного віку. Наступного дня поліцейські дільниці були битком набиті буянами різної статі. Мемуарист також зауважує, що подібні «Вальпургієві ночі» на Шулявці відбувалися не без «благословіння» місцевої влади (зокрема й генерал-губернатора Бібікова). З середини ХІХ століття в моду стали входити пікніки невеличкими компаніями на лоні природи. З кінця ХІХ століття Першого травня почали відбуватися несанкціоновані маніфестації трудівників, які вимагали від влади людських умов праці та гідної оплати, а не горілки і дешевих розваг. Сьогодні думки українців щодо Першотравня розділилися. Одні вважають його пережитком радянського минулого, а інші радять сприймати як свято весни і праці.
У Франції цього дня відзначають декілька свят: ліві – День праці, праві – День Жанни д’Арк, віруючі – День Королеви – початок місяця Діви Марії, а всі разом – День конвалій. Французькі профспілки були одними з перших у Європі, хто домігся дотримання прав робітників (сталося це ще в 1883 році). Про Орлеанську діву Жанну д’Арк – утілення французького національного духу чули всі. Щодо Дня конвалій, то воно має фольклорне підґрунтя й одним із його засновників можна вважати короля Карла ІХ, який ще в 1561 році запровадив звичай 1 травня дарувати придворним дамам букетики ніжних конвалій. Відтоді букетик конвалій став символом весни, кохання і просто приязного ставлення. Цікаво, що в Європу конвалії були завезені з Японії в епоху раннього середньовіччя. Рослина дуже швидко поширилася регіоном; кельти й галли називали її лілеєю долини. За давнім галльським повір’ям, конвалії, зірвані в ніч на 1 травня мають чудодійну силу й приносять щастя. Християнські місіонери стверджували, що квіти конвалії – то сльози Богородиці. Як би там не було, а на сьогодні скромна квітка конвалії поєднує всіх французів. Щороку на свято Дня конвалії Франція витрачає приблизно 50 мільйонів євро.
Ювілеї дня:
345 років від дня народження Джозефа Еддісона (1672-1719), британського публіциста, драматурга, політика й поета, котрий стояв біля витоків англійського Просвітництва. Еддісон, разом із Річардом Стілом і Даніелем Дефо, вважається одним із перших журналістів в історії Європи. Крім журнальних статей і політичних віршів, його перу належить популярна в XVIII столітті трагедія «Катон» (1713). Еддісон народився в аристократичній родині. Закінчив Оксфорд, згодом там викладав. І по сьогодні там збереглася «алея Еддісона», якою полюбляв прогулюватися літератор. Джозеф Еддісон разом зі своїм товаришем Стілом «доклав перо» до створення таких журналів як «Tatler» («Лепетун») і «Spectator» («Спостерігач», «Глядач»). І якщо перший досить швидко закрився (відновився лише в 1901 році й відомий нині як гламурний глянець), то другий видавався досить довго й був протягом всього XVIII століття яскравим зразком громадсько-публіцистичного журналу – йому наслідували в усій Європі.
100 років від дня народження Даніель Дар’є (1917), французької актриси кіно і театру, співачки. За фахом музикант (закінчила Паризьку консерваторію). В кіно дебютувала в 14 років. Грала переважно ролі драматичного характеру. Тонка виконавська гра актриси збагатила навіть фільми з досить тривіальним сюжетом. Серед кращих робіт Дар’є – головна роль у стрічці «Мадам де…» і роль пані де Реналь у фільмі «Червоне і чорне». Крім того, знялася в фільмах «Займись Амелією», «Диявол і десять заповідей», «Кімната в місті», «8 жінок» (приз МКФ у Берліні, премія Європейської кіноакадемії; 2002). Відома і як театральна актриса. За свою довгу кінокар’єру Даніель Дар’є знялася більш ніж у 140 фільмах. Її восьмидесятилітня кінокар’єра є однією з найдовших в історії кінематографа. В даний час актриса є однією з останніх нині живих легендарних актрис світового кіно. Вона й досі веде активний спосіб життя, продовжує творчу діяльність і знімається в кіно: наприклад, в 2012 році знялася в кінофільмі «Ще один круасан». За свою кар’єру Даніель Дар’є удостоєна високих звань: Кавалер ордена Почесного легіону, Офіцер ордена Мистецтв і літератури.
75 років від дня народження Євдокії Василівни Колесник (1942), української співачки (сопрано), народної артистки України, професора Національної музичної академії, оперної примадонни 70-80-х років. На сцені – 35 років. В її репертуарі – 47 оперних партій. Серед найяскравіших – Катерина в опері Дмитра Шостаковича «Катерина Ізмайлова». «Це був 1974 рік. Я трохи боялася братись за цю партію, тому що співала переважно класичні опери, – згадує співачка. – Але після «здачі» спектаклю Шостакович потиснув мені руку… З усіх численних постановок опери нашу він вважав зразковою». Саме за «Катерину Ізмайлову» Євдокія Колесник отримала Державну премію. Артистці взагалі імпонують героїні реальні, земні, із сильним характером. У цій партії, складній не тільки вокально, а й психологічно, співачка досягла найбільшої висоти у своїй творчості. У партії Катерини її вперше почув і всесвітньо відомий німецький диригент Курт Мазур. Зачарований голосом співачки, він запросив її співати головну партію в «Іфігенії в Тавріді» Глюка, що йшла на сцені «Коміше опер». Протягом шести років Євдокія Колесник була єдиною виконавицею цієї ролі, разів десять на рік літала в Берлін на спектаклі. Вона була першою радянською співачкою, яку запросили виконувати німецьку музику в оригіналі (до того ж це був Глюк – композитор досить складний). З цією оперою Колесник їздила також у Лондон і в Грецію. Крім Глюка в Німеччині співачка виконувала Дев’яту симфонію Бетховена, написану для хору, солістів та оркестру, і «Реквієм» Верді. Родом Євдокія Колесник із Кіровоградщини, про сцену навіть і не мріяла. Приїхала до Києва, стала студенткою інституту легкої промисловості, співала в художній самодіяльності. Голос мала дивовижний. Усі хто чув, говорив: «Та ти ж природжена артистка». Дівчина була не з довірливих, але наважилася зайти до консерваторії на прослуховування. Там зустрілася із своїм майбутнім педагогом по вокалу Наталею Йосипівною Захарченко (другою її знаменитою ученицею стала Марія Стеф’юк). 1968 року, коли молода співачка закінчувала консерваторію, її запросили відразу три театри опери та балету – Київський, Одеський, Харківський. Колесник залишилася в Києві.
35 років від дня народження Джеймса (Джеймі) Дорнана (1982), британського актора, моделі та музиканта. Дорнан був моделлю багатьох відомих марок, таких як Calvin Klein, Dior і Armani а між цим дебютував у фільмі Софії Копполи «Марія-Антуанетта» (2006). У 2011 році Дорнан дебютував в США з другорядною роллю в серіалі «Одного разу в казці», а потім отримав роль у фільмі «П’ятдесят відтінків сірого» (екранізація однойменного бестселера), де зіграв мільярдера Крістіана Грея. Його напарницею була Дакота Джонсон. Фільм, так само як і сам Джеймс Дорнан, отримав вкрай негативні відгуки кінокритиків, але знудьговані життям домогосподарки були потішені.
