Гібридна війна «Бронзової ночі» - невивчені уроки - 27.04.2017 18:40 — Новини Укрінформ
Гібридна війна «Бронзової ночі» - невивчені уроки

Гібридна війна «Бронзової ночі» - невивчені уроки

1791
Ukrinform
Що потрібно знати Україні про заворушення, які були інспіровані в Естонії 10 років тому

У ніч з 26 на 27 квітня виповнилося рівно десять років події, яка залишилася в історії Естонії як «бронзова ніч». Якщо ж говорити не про одну цю ніч, а про заворушення, які продовжувалися ще кілька днів, до 29 квітня, про синхронізовані з ними кібератаки на державні сайти, то це вже «квітневі події». За такими м'якими, коректними назвами криється не що інше, як «проба пера» кремлівських майстрів гібридної війни. Естонія і НАТО, куди країна до того часу, на щастя, вже встигла вступити, винесли свої уроки з тієї події. Московські ляльководи – свої.

А ось в Україні ця подія залишилося практично не поміченою. Весна 2007-го. Не до того було, щоб дивитися за якимись Таллінном і Нарвою. У країні тоді наростало невдоволення всім і вся. І підстави для того були: відсутність реальних реформ, новий варіант «газового розпилу», закулісні ігри, різні варіанти «ширки» у многокутнику Ющенко-Янукович-Тимошенко-Мороз-Симоненко-Литвин... Країна почала шлях до трагічних президентських виборів-2010, які приведуть її у глухий кут диктатури та зради. Не до вивчення естонських погромів було, ні.

А шкода.

Бо пізніше всі ті самі технології використовувалися під час гібридної агресії в Україні, спецоперації «Російська весна-2014».

ПРИВОДИ ДЛЯ ЗАКОЛОТУ

В Україні після перемоги Революції Гідності приводом, обґрунтуванням для організації заворушень стало скасування мовного закону Колесніченка-Ківалова, яке не набуло чинності. Вдуматися – скасування закону, яке не набуло чинності, як привід для заколоту! Те, що це була ситуативна малозначна по суті деталь, підтверджується тим, що в термінології, тезаурусі луб'янської спецоперації даний елемент ніяк не був представлений. У цьому не було потреби, оскільки для виправдання російської агресії в мові «Російської весни» використовувалися слова і приводи куди більш серйозні, просто зубодробильні - «державний переворот», «київська хунта», «фашисто-бандерівці».

А ось Естонії, в Таллінні приводом для бунту стали пристрасті навколо Бронзового солдата. Так тут коротко називали «Монумент воїнам Радянської Армії, які загинули при звільненні Таллінна», після повернення незалежності у 1991 році перейменований у «Монумент Полеглим у Другій світовій війні». Він стояв у самому центрі міста на пагорбі Тинісмяги (Тинісмяе).

Пам'ятник був споруджений у 1947 році поряд з братською могилою, в якій у 1945-му перепоховали 13 радянських військовослужбовців, які загинули під Таллінном під час Таллінської операції-1944. Усі вони раніше були поховані в інших частинах міста (важлива деталь). У 1964 році перед монументом запалили Вічний вогонь. За радянського часу це був «пост №1» у столичному Таллінні, отже, і у всій Радянській Естонії. За право постояти з бутафорським автоматом біля Вічного вогню сперечалися всі школярі союзної республіки.

Ставлення до цього пам'ятника у естонців, російськомовних і естономовних, було дуже різним. І водночас дуже особистісним, що проходило крізь серце.

ВІД ПОСТА №1 ДО РАЗГУЛЯЯ

І тут, щоб краще зрозуміти ситуацію, надамо слово очевидцю. Талліннка, архітектор Галина Ястребова:

«Наше ставлення до цього місця складалося з кількох частин... Недалеко від «вічного вогню» знаходився гуртожиток курсантів мореплавного училища і мореплавної школи. Побачення з дівчатами призначалися біля «свічки». Так, зовсім непатріотично, в народі називали «вічний вогонь». Скільки формальних вахт пам'яті змушували нас відстоювати у піонерському віці біля "свічки". Пам'ятник був встановлений поряд із братською могилою, в яку поховали солдатів, які загинули при звільненні Таллінна. Чому обрали це місце? Навпроти пам'ятника – церква Каарлі і тоді, у сорокові роки минулого століття, навколо церкви був цвинтар. Меморіальна композиція була створена скульптором Енном Роосом. За однією версією, прототипом солдата став естонець – червоноармієць, але дочка скульптора стверджує, що прототипом був естонський борець, олімпійський чемпіон Крістьян Палусалу.

Фігура воїна надзвичайно гарна. Автор зробив солдата без головного убору, хоча офіціоз у той час вимагав покритої голови. Скорботна поза з похиленою головою. Те, що фігура повернута обличчям до церкви, теж дуже символічно. Солдат сумує за полеглими і просить вибачення у живих. Водночас він схилив голову перед провидінням, перед господом.

Минав час, місто розросталося. Вже я не пам'ятаю цвинтарі навколо церкви. Біля пам'ятника збудували величезну національну бібліотеку. Будівля бібліотеки органічно вписується в міський ансамбль даного місця, не контрастує зі старовинною церквою. (Підвальні книгосховища бібліотеки були моїм дипломним проектом). Розвивався рух. Вийшло так, що між бібліотекою, церквою та пам'ятником побудували дорожню розв'язку. Вийшло так, що і пам'ятник, і поховання опинилися на тролейбусній зупинці. Втім, не це було найбільш неприємним. Ті, хто чекали на тролейбус, чекали у відведеному для цього місці і не топталися по газонам.

По газонам, під якими знаходилася братська могила, топталися ті, хто прийшов до пам'ятника 9 травня. Кожного року ми купували квіти і разом з дітьми вирушали на пагорб Тинісмяе, до пам'ятника. Роздавали квіти людям похилого віку з орденами, яких зустрічали шляху. Ті квіти, які залишилися, роздавали біля пам'ятника.

Останніми роками мені перехотілося робити це. Чому? Естонія та естоноземельці постраждали від радянської влади. Так, були депортації невинних. Не тільки естонців. Серед «зламаних васильків», як назвали безвинно постраждалих, була велика кількість і росіян, і євреїв, і поляків - прізвища представників усіх народів, хто в даний період проживав на території Естонії...

Для естонців пам'ятник став символом окупації. Навіть не сам пам'ятник, а те, що почало відбуватися перед ним останніми роками на 9 травня. Якщо раніше все було суворіше, то настав період розгнузданості. Це і було причиною, чому я припинила традицію приходу до пам'ятника. Це стало просто небезпечно. Перед пам'ятником відкрито пили горілку. Хвацько витанцьовували, не дивлячись на те, що десь під землею, на якій вони танцюють, знаходяться останки солдатів. Політики усіх мастей почали використовувати людську дурість і нетактовність. Влаштовувалися мітинги. Доходило до бійок».

ГОРДІЇВ ВУЗОЛ

Різке загострення ситуації, про яку пише Ястребова, відбулося в «нульові роки», особливо воно розігрілося до 2006-го. Естонські націоналісти заявляли, що більше не хочуть і не будуть терпіти символ радянської/російської окупації в самому центрі столиці. Місцеві російські націоналісти (які незрозуміло чому називають себе антифашистами) заявили, що не допустять перенесення пам'ятника, який символізує, на їхню думку, боротьбу з фашизмом і його поплічниками.

І все це, нагадуємо, у центрі міста, напроти Площі Свободи (за радянського часу, у 1948-1989 - Площа Перемоги), де завжди проходили найважливіші державні церемонії. Мати у самому центрі столиці таке джерело напруги, заворушень було, м'яко кажучи, нерозумно. Тим більше, що ризик загострювався щоразу до 9 Травня, відзначення якого зусиллями Кремля вже тоді починало перетворюватися на веселе святкування, «победобесие» (зараз в Україні дуже схожа ситуація в Одесі з ключовими датами 10 квітня - 2 травня - 9 травня).

Була, до речі, ще одна важлива та яскрава деталь. У відповідь на промосковське, прорадянське трактування сенсу пам'ятника (боротьба з фашизмом) у естонців було своє, не менш піднесене – боротьба за свободу, війна з окупантами.

Річ у тому, що 8 травня 1946 року, за рік до встановлення Бронзового солдата, дві дівчинки, талліннські школярки, за допомогою саморобного вибухового пристрою підірвали тимчасовий дерев'яний пам'ятник, встановлений на цьому місці. Айлі Юргенсон 14 років і Агєеда Паавел 15 років пояснили свій вчинок помстою за те, що радянські окупанти масово знищують пам'ятники загиблим в естонській Визвольній війни (1918-1920).

Радянська влада засудила їх до восьми років позбавлення волі (гарне порівняння з нинішніми термінами фейкових справ ФСБ на кшталт 20 років кінорежисеру Сенцову). Однак такий героїзм дітей не пройшов безслідно – аналогічні напади на радянські монументи були здійснені і в інших містах республіки.

Уявіть собі, не похмурі підпільники, не «лісові брати» з бородами, а дівчатка-підлітки в шкільних платтячках! Виходило, що у ті далекі людожерські сталінські часи дві дівчинки не побоялися зазіхнути на пам'ятні знаки окупантів, які топтали те, що для них було святим. А в нові часи, незалежні і вже навіть євросоюзні, естонці продовжують терпіти символ радянської окупації у самому центрі своєї країни, своєї столиці. Так це сприймалося національною самосвідомістю, особливо після того, як у 1998 році президент Естонії Леннарт Мері нагородив Агєеду Паавел і Айлі Юргенсон орденом Орлиного хреста (Kotkaristi Teenetemark) «за боротьбу проти комунізму».

А з іншого боку – російська община, яку "накачують" прокремлівські ЗМІ, і московські, і місцевими: «Росіяни – люди другого сорту», «Нас/вас не поважають!».

Тупикова ситуація вимагала розв'язання.

«НІЧНИЙ ДОЗОР» І ПОЛІТИЧНІ ТУРИСТИ

Як вже говорилося, масові сутички, бійки довкола Бронзового солдата почалися у 2006-му. І продовжувалися вони фактично весь травень-місяць того року. З промосковської боку була створена неформальна бойова група для збереження статус-кво довкола пам'ятника. Її романтично назвали на честь романа (і знятого по ньому фільму) російського імперця Сергія Лук'яненка «Нічний дозор».

З жовтня 2006 по лютий 2007 рр. законодавча влада Естонії у співпраці з виконавчою напрацьовувала правову базу, яка дозволяє цивілізовано провести перепоховання та перенесення пам'ятника. На березневих парламентських виборах перемогла Реформістська партія Андруса Ансіпа. У середині квітня новим урядом було вирішено провести перепоховання та перенесення пам'ятника. Таллінська мерія, де влада належала союзній Кремлю Центристській партії, двічі клопотала про заборону розкопок на Тинісмягі. Але адміністративний суд Талліна обидва клопотання відхилив. Не дрімала і російська делегація в ПАРЄ. Вона оперативно ініціювала проект резолюції, що засуджувала владу Естонії за намір «знести пам'ятник».

Демонтаж монумента очікувався рано вранці 26 квітня. Кремль до того часу підтягнув у Таллінн своїх «політичних туристів» – у місто вже прибула «радісна гопота», активісти подкремлевского руху «Наші». Вони розмістилися у не самому дешевому для мандрівної молоді готелі в центрі міста Meriton Grand Hotell Tallinn (зараз 95 євро за ніч). До Тинісмягі звідси було 10 хвилин (700 метрів). Або трохи більше – якщо піти іншим шляхом, щоб зайти помолитися до Собору Олександра Невського на Вишгороді. (На хвилиночку – це прямо навпроти Естонського парламенту).

З іншого боку й силові структури Естонії були приведені в підвищену готовність. З територіальних відділень поліції до столиці підтягнули додаткові сили поліції. А на кордоні з Латвією (взагалі не облаштованому) в ніч на 25 квітня естонські прикордонники не впустили до країни членів промосковського «Латвійського антифашистського комітету» і такого самого штибу журналістів, які їхали з Риги на зустріч з «Нічним дозором».

Розкопки розпочалися рано вранці 26 квітня. Протягом усього дня промосковська сторона нагнітала обстановку. І ввечері після зіткнень з поліцією почався погром у центральній частині міста – з мародерством, розграбуванням кіосків і магазинів.

У ніч на 27 квітня кризова комісія Естонської республіки порекомендувала негайно перенести пам'ятник на кладовище сил оборони (раніше планувалося, що розкопки можуть затягнутися на кілька тижнів). До ранку пам'ятник був терміново демонтований. Проте заворушення затягнулися ще на кілька днів. І відбулися вони вже не тільки у Таллінні, але й в інших містах Естонії зі значною російськомовною общиною, яка знаходиться, на жаль, під великим впливом пропагандистських кремлівських ЗМІ – Нарві, Кохтла-Ярве, Синімяе, Сілламяе.

Символічна, з точки зору сьогоднішніх реалій, деталь – був сплюндрований пам'ятник естонському класику Антону Таммсааре, на ньому написали білою фарбою «Ансіп – ЧМО». Тепер, як ми знаємо, до цього високого звання доросли вже і президенти США – Обама, Трамп. А починалося все десять років тому з естонського прем'єра.

До 2007 році Естонія активно створювала систему електронної держави. Тому дуже болючим ударом стали масовані хакерські атаки на веб-сайти естонських держустанов. За твердженням офіційних осіб – з російських IP-адрес. Зараз подібна новина нікого б не здивувала. Але тоді це ще було в новинку і викликало у багатьох недовіру.

Естонія вчинила рішуче і звернулася до NATO з заявою про агресію і закликаючи до застосування статті №5 Північно-Атлантичного договору, що передбачає колективний захист при нападі на одного з членів Блоку. У NATO дещо розгубилися, оскільки під нападом у Альянсі малася на увазі звичайна, «нормальна» війна, а не віртуальна. Але заяву до розгляду прийняли. І почали думати, що взагалі робити у подібних незрозумілих випадках. Сьогодні би сказали – «гібридних».

НАЛАГОДЖЕННЯ КРЕМЛІВСЬКОЇ ФАБРИКИ БРЕХНІ

Кремль тим часом злагоджено грав на загострення. Москва шаленіла. По місту були розвішані листівки з портретом посла Естонії та підписом «Посол фашистської країни». «Наші» перешкоджала входу і виходу людей з будівлі посольства, вимагаючи, щоб Естонія повернула «Бронзового солдата» на його одвічне місце. Через це посольство і консульство у Москві заявили про тимчасове припинення роботи через загрозу життю працівників. При цьому російські ЗМІ не надавали слова естонській стороні, розповідаючи про «знесення пам'ятника визволителям від фашизму» і відповідно – про розгул фашизму в Естонії.

Ще один зворушливий збіг. Пам'ятаєте написи і галас часів «Російської весни»: «Свободу Дамбасу!». Ось і у 2007-му окремі російські ЗМІ та активісти гнівно вимагали повернути пам'ятник на його місце – площу імені Тиніса Мяги (естонський виконавець і композитор, популярний ще з часів СРСР, – ред.).

28 квітня тодішній спікер Ради Федерації Сергій Миронов (нині голова парламентської партії «Справедлива Росія») заявив, що у Таллінні загинув громадянин Росії, який був жорстоко побитий поліцією, прикутий до стовпа і помер від втрати крові» (старший брат українського «розп'ятого хлопчика» зі Слов'янська). Миронов заявив: «Є відеосвідчення цього жахливого злочину... Це, по суті, геноцид росіян в Естонії». (Тобто, як бачимо, «геноцид росіян в Україні» починався давно, з «геноциду росіян в Естонії»).

Схоже, що в естонському варіанті «Російської весни» також була сильна надія на те, що вдасться схилити до зради присяги частини місцевих силовиків. 29 квітня місцевий російський агент впливу, секретар так званого «Антифашистського комітету Естонії» Андрій Заренков заявив, що «планують або вже подали заяви про звільнення близько 350 співробітників поліції, яких змушували бити людей, які протестували проти демонтажу пам'ятника Воїну-Визволителю». Представники естонських відомств оперативно спростували цю брехню.

Кремлівська фабрика брехні робила перші, але рішучі кроки в напрямку геббельсівського рівня пропаганди. За словами Заренкова, охоронці (поки що не «каратєлі», як пізніше в Україні) били затриманих, у тому числі жінок та неповнолітніх: «У нас є свідчення, коли побили дівчинку 12 років, яка лежала на підлозі. Били за спробу встати, розпрямити затерплі ноги. У нас є знімки туалету, який був весь в крові від ран затриманих». Впізнаєте почерк?

Корисно також почитати російські заголовки новин тих днів: «Естонців блокували танком (відео)», «Депутати Держдуми вилітають до Естонії», «Путін розповів Меркель про Естонію», «Посольство Естонії оточили (відео)».

Які впізнавані слова, які знайомі прийоми. І це все за сім років до початку російської агресії в Україні. І це все у країні, яка ВЖЕ вступила до NATO! А ви кажете - «Закон Ківалова-Колесніченка»...

За рік з невеликим, у серпні 2008-го, агресію в Грузії Росія розпочне вже за зовсім іншою схемою. А у 2014-му, в Україні, Кремль поєднає всі свої найкращі напрацювання, як по естонському, так і по грузинському варіанту. (Втім, не варто забувати і про інспіроване вуличне протистояння у Тбілісі у вересні-2007 і травні-2011, але це окрема велика розмова – і дуже корисна).

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ «БРОНЗОВОЇ НОЧІ»

Цікавою є кримінальна статистика тих днів. У першу ніч заворушень, 26 квітня, поліція проводила масові затримання тих, хто протестував біля пам'ятника. Затримувалися також хулігани, вандали і мародери. За даними прокуратури, не менше третини з них були за національністю естонцями. Тобто, судячи з усього, не ідейні борці Кремля, а просто любителі пограбувати або погугнявити на «святі неслухняності».

Увечері 27 квітня поліція змінила тактику: замість оточення та стримування застосовувала кийки, гумові кулі і практикувала масові затримання. Внаслідок браку місць в арештних будинках, затриманих звозили у терміново орендоване складське приміщення в порту (Термінал Д). Портовий термінал не був пристосований для таких потреб. Російська пропаганда одразу спробувала зіграти на цьому, роздуваючи тему жорстокого утримання затриманих, але особливого успіху в цьому не досягла. За даними прокуратури, затриманих неправомірно виявилося близько 700 осіб. Потрібно підкреслити, що згідно зі стандартами презумпції невинності «неправомірно затриманими» вважалися ті, чию участь у погромах і протиправних акціях довести не вдалося.

КаПо (Kaitsepolitsei - поліція безпеки) створила сайт, на якому просила допомогти впізнати людей, які брали участь у заворушеннях. Загалом, за даними естонської поліції, у списку затриманих було близько 1160 осіб. Серед них 494 громадянина Естонії, 85 політичних туристів з Російської Федерації (!) і 308 апатридів (тобто негромадян Естонії). Підозрюваними під час розслідувань були визнані понад 300 осіб. Були заарештовані  50 підозрюваних, з них 4 громадянина РФ і 1 громадянин Литви. У дні заворушень померла одна людина (громадянин Росії Дмитро Ганін загинув після удару ножем під час п'яної бійки біля бару), постраждали 156 (з яких 29 - співробітники поліції).

Також під час квітневих подій поліція зафіксувала у столиці 148 об'єктів, які постраждали від дій мародерів і вандалів; дві третини – у першу ж ніч заворушень... Буо 37 скарг на дії поліції. До прокуратури відправили 12 з них. У результаті жоден поліцейський за «жорстокість або перевищення службових повноважень» покараний не був.

28 квітня були заарештовані лідери «Нічного дозору» Дмитро Лінтер і Максим Рева, а також комісар руху «Наші» в Естонії, 18-річний Марк Сірик. Пізніше до них був доданий журналіст Димитрій Кленський. Усім чотирьом були пред'явлені звинувачення в організації заворушень. У 2009 році вони були виправдані повітовим, а потім і окружним судом. За «необґрунтоване утримання під вартою» їм виплатили компенсацію у розмірі близько 28 тисяч доларів.

Неофіційно говорять, що річ тут не тільки в тому, що звинувачення виявилися недостатньо переконливими. Просто вирішено було зам'яти, спустити на гальмах історію з придушеним прокремлівським заколотом. До того ж так і не був знайдений вбивця Ганіна. Тобто коло осіб, які билися з ним, відоме, але хто завдав смертельного поранення - незрозуміло. І за таких умов, вибачте за сленг, виправдання «бронзової четвірки» просто обміняли на нерозкрите вбивство Ганіна.

А ЩО СЬОГОДНІ?

Кремль не був би Кремлем, якби до десятиріччя подій не постарався знову розкрутити тему «бронзової ночі». Перші матеріали в російських ЗМІ пішли вже за три тижні – на початку квітня 2017-го. В інформполе була вкинута нова тема – мовляв, обов'язково треба поставити окремий пам'ятник естонцям, які воювали у складі Червоної Армії. Тема особливого ажіотажу не викликала і «вірусною» не стала.

Тоді вже за 1-2 тижні до ювілею події пішли матеріали про те, як у 2007-му образили росіян. Жорстоко і ні за що. Точка зору протилежної сторони зазвичай представлена не була. (Називати зайвий раз ці роспроповські медіа не будемо, щоб не робити реклами). І тут хвилі підняти не вдалося.

Естонські ЗМІ в день справжнього десятиліття події дали свою, доволі велику добірку публікацій про «бронзову ніч». Вони подані відповідно до журналістських стандартів, з поданням різних точок зору.

Але, на жаль, як тут прийнято, тональність публікацій дуже відрізняється в залежності від мови публікації. Російською мовою – підкреслюється теза, як неправильно чинила у 2007 році естонська влада, яка не пояснювала свої дії і не вела більш активний діалог з російськомовною общиною (місцевий варіант «почуйте Донбас»). І дуже мало, безгучно йдеться про втручання у ті події ззовні, зі сторони «східного сусіда»... Естонською мовою – головний акцент на уроках «бронзової ночі»: посилена увага до кібербезпеки; оцінки дій влади, яка у критичній ситуації не втратила монополію на насильство; уроки на майбутнє в цілому.

Дуже важливі слова колишнього прем'єра Андруса Ансіпа надані обома мовами. Ансіп підтвердив, що прекрасно бачить зв'язок між подіями в Естонії-2007 і в Україні-2014: «Так, схеми були дуже схожі. Як відомо, напруженість навколо цього "Бронзового солдата" нагніталася роками, вона тільки зростала. Наші естонські спецслужби говорили, що якщо "Бронзового солдата" відразу не перенести, то найпізніше за три роки це доведеться зробити в будь-якому випадку, а суспільству доведеться заплатити за це набагато більшу ціну. Ми вирішили позбутися від цієї проблеми до того, як нам це буде не під силу».

Що характерно – у російськомовному варіанті ЗМІ одразу надане осміяння цих слів з боку проросійських журналістів.

Добре, ну а як же сам «Бронзовий солдат»? Ми провідали його. Сфотографували. Він стоїть у самому центрі військового цвинтаря. Тут поховані різні воїни – радянські, часів другої світової та пізніше; естонські та німецькі (часів визвольної війни 1918-1920 років). Але саме «Бронзовий солдат» є архітектурною домінантою цього кладовища, яке утримується в ідеальному порядку. Чоловік міцної статури, яка була тут («Ні-ні, я не охоронець, просто зайшов») повідомив, що скрізь стоять камери спостереження, тому всі поховання надійно захищені від вандалів різних поглядів.

Ну а дуже чітко підбила підсумки тих подій президент Естонії Керсті Кальюлайд: «Такі події в Естонії, очевидно, більше не відбудуться. Це була спровокована ззовні криза у сфері охорони правопорядку, яка довго готувалася. Впевнена, що це все сталося не просто так». Як бачите, два головні акценти поставлені чітко – «спровокована ззовні криза», «більше не відбудуться».

Ех, якби Україна і українці поставилися до цього прецеденту з належною увагою раніше... Але все, проїхали.

Хоча з іншого боку, вивчати уроки «бронзової ночі» і зараз корисно. Тому що східний сусід» (для України – «північно-східний») нікуди не подівся. Ні для Естонії, ні для України.

Рита Болотська, Олег Кудрін, Таллінн.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>