Як Захід проґавив терориста Путіна - 25.04.2017 09:00 — Новини Укрінформ
Як Захід проґавив терориста Путіна

Як Захід проґавив терориста Путіна

1048
Ukrinform
Американський журналіст аналізує шлях Росії до диктатури при Єльцині та Путіні

Агресивна зовнішня політика Росії – варварська, зрадлива – закладалася ще на початку 90-х. До демаршів Росії на міжнародній арені тоді було ще далеко, але посил вже читався. Нещадність і нахабство кремлівської влади, що зараз очевидні практично всім, проходили обкатку на «внутрішньому полі», на росіянах. А Захід – дивився і не бачив, не хотів бачити, вірити своїм очам...

Про це нова книга відомого американського журналіста Девіда Саттера «Менше знаєш – міцніше спиш», підзаголовок – «Шлях Росії до терору і диктатури при Єльцині та Путіні». Минулого тижня Девід гостював у Ризі – і в зацікавленому спілкуванні з журналістами представив її російський переклад (рік видання – 2017).

ПРОЗРІННЯ НАСТАЛО ЛИШЕ ПІСЛЯ УКРАЇНИ

Це вже четверта книга Саттера про Росію – ґрунтовна, аргументована, надзвичайно важлива для тих, хто хоче знати правду і розуміти алгоритм поведінки російської влади.

Девід Саттер – автор компетентний. Він працював у Росії і у 70-80-х, і на переломі століть: спочатку був московським кореспондентом «Financial Times», потім писав для «The Wall Street Journal». У грудні 2013-го його вислали з Росії, точніше, заборонили в'їзд, про що журналіст дізнався, будучи в Києві, на Майдані, звідки вів репортажі для Радіо «Свобода».

Втім, за словами Девіда та його колег, навіть дивно, що заборону ввели тільки у 2013-му, адже «зуб» на Саттера у російської влади був дуже давно. Він писав про розстріл Єльциним парламенту у 1993-му, про вибухи будинків у 1999-му, про «Норд-Ост», Беслан. Писав багато, причому ніколи не орієнтувався на офіціоз – проводив власні розслідування, контактував з російськими журналістами, які теж займалися розслідувальною діяльністю. Зрозуміло, така людина не могла влаштовувати Кремль, однак видворили її тільки після Майдану - волею долі саме Україна та симпатії до України виявилися останньою краплею.

До речі, на найближчому «Книжковому арсеналі» у Києві (17-21 травня) Саттер представить як російський, так і український варіанти книги (переклала українською – Наталія Комарова). В Україні, на відміну від Росії, проблем з виданням та розповсюдженням немає.

Отже, про цінність книги Саттера «Менше знаєш – міцніше спиш». У ній дана повна підбірка фактів, що свідчать про свавілля та беззаконня, які встановилися в Росії ще при Єльцині, а також про роль ФСБ у маніпуляціях країною - кривавих і страшних, які тривають донині.

Як пише Саттер, історія посткомуністичної Росії – це історія провокацій і воєн, започаткованих її лідерами для самозбереження. Керівники західних держав завжди отримували повну інформацію про те, що насправді відбувається в Росії, «яка встала на шлях демократичного розвитку» після розпаду СРСР, але воліли її ігнорувати. А в результаті сприяли становленню режиму, який визнає лише терор і диктатуру. Якби вони поводили себе по-іншому від самого початку, могло не бути ні Беслана з «Норд-Остом», ні захоплення Криму, ні війни в Україні. На думку Саттера, тільки напад на Україну допоміг зняти з очей полуду, проте було вже надто пізно!

Цитата з книги (перекладеної російською Костянтином Рубахіним): «насправді, зрозуміти Росію дуже легко, але для цього потрібно зробити щось дуже важке – повірити в неможливе. Люди західного світу губилися, тому що намагалися застосувати до Росії західні рамки мислення, не розуміючи, що Росія – це інший всесвіт, заснований на зовсім інших цінностях... Щоб зрозуміти суть життя в Росії, потрібно прийняти той факт, що російське керівництво здатне підірвати сотні своїх громадян, щоб утримати владу. Що воно здатне наказати атакувати з вогнеметами спортзал, забитий беззахисними батьками з дітьми. Для тих, хто визнає, що неможливе можливе, деградація єльцинських років і прихід Путіна до влади стають абсолютно логічними».

ХТО ПІДІРВАВ? – ТАК ВИ Ж І ПІДІРВАЛИ!

Одна з найважливіших і найстрашніших по суті глав книги «Менше знаєш – міцніше спиш» – 1999 рік, вибухи житлових будинків у Буйнакську, Москві та Волгодонську. Саттер наводить максимум аргументів, які свідчать про те, що вибухи були організовані кремлівською владою і ФСБ, а не чеченцями. Вибухи будинків – спільний злочин Путіна та Єльцина, без цих провокацій вони не змогли б утримати владу.

Так, Саттер не єдиний журналіст, який писав про це і у 1999 році, і після – але саме в його книзі факти зведені воєдино найбільш переконливо, представляючи справжній обвинувальний документ, який, можливо, колись знадобиться Росії.

Нагадаємо, 4 вересня 1999 року в Буйнакську, другому за величиною місті Дагестану, вибухнула бомба, встановлена в автомобілі. Вибух зруйнував п'ятиповерховий будинок, де жили солдати 136-ї мотострілецької бригади. Загинули 64 людини, близько сотні отримали поранення. 9 вересня, вночі, вибухнула бомба у підвалі житлового будинку №19 по вулиці Гур'янова, у промисловому районі на півдні Москви. Центральна частина споруди була знищена: сходові прольоти піднімалися ліворуч і праворуч від зяючої діри. Під завалами вирував вогонь. «Там, внизу, ніби пекло, – сказав один із рятувальників. – Навіть якщо вони вижили під час вибуху, вони згоріли живцем». Втрати склали 100 людей убитими і 690 людей пораненими. Чотири дні потому, рано вранці 13 вересня, вибух у будинку №6 на Каширському шосе у Москві зніс дев'ятиповерховий будинок, перетворивши його на купу уламків. Кількість загиблих склала 124 людини, ще семеро отримали поранення. 16 вересня терор поширився далі – у місті Волгодонськ вибухнула бомба, встановлена в автомобілі, вибухом знесло фасад дев'ятиповерхового будинку. З-під завалів витягли тіла вісімнадцяти загиблих, двоє з них були дітьми.

Винних влада назвала одразу ж – ними виявилися чеченці, хоча самі чеченці ні тоді, ні пізніше провини своєї в цих злочинах не визнавали. І сумніви в їхній винуватості були дуже серйозними. На підтвердження Саттер наводить аргументи свого власного розслідування, а також матеріали «Нової газети», НТВ, тижневика «Загальна газета», газет «Нові вісті», «Новий час», «Московський комсомолець».

Тут і горезвісний «рязанський цукор» – історія з незарахованим п'ятим вибухом у Рязані, відверненим 22 вересня завдяки пильності громадян: мішки з гексогеном вже були закладені у підвал будинку 14/16 по вулиці Новоселів, але, на щастя, не вибухнули. Люди помітили підозрілу метушню біля свого підвалу, запам'ятали тих, хто вносив мішки... Ними виявилися штатні співробітники ФСБ, які одразу оголосили про проведення «навчань». Більше того, незважаючи на експертизу, проведену одразу після виявлення, ФСБ почала стверджувати: у мішках був не гексоген, а цукор!.. Тут і «дивна», м'яко скажемо, заява спікера Держдуми Геннадія Селезньова про вибух житлового будинку у Волгодонську, зроблена на засіданні Ради Думи 13 вересня – за три дні до реального вибуху! І слова генерала Олександра Лебедя в інтерв'ю французькій газеті Le Figaro, яке вийшло 30 вересня, – генерал висловив упевненість в тому, що за вибухами будинків стояла єльцинська сім'я. Лебедя запитали, на що готовий піти кремлівський клан. «На що завгодно, лише б утримати владу, – відповів він. – Усі засоби гарні»...

До 1999 року утримання влади та забезпечення безпеки було величезною проблемою для президента Єльцина. На той час у російського народу накопичилося чимало претензій до свого лідера. Економічні реформи, розпочаті урядом Єгора Гайдара, не дали швидкого ефекту – навпаки, призвели до тотального зубожіння простих громадян. У країні заправляли новоявлені олігархи та кримінальні авторитети. За таких обставин у Бориса Єльцина були обґрунтовані побоювання щодо своєї особистої безпеки. За півтора року – з березня 1998-го по серпень 1999-го – президент змінив п'ятьох прем'єр-міністрів, шукаючи того, хто гарантує йому безпеку. Нарешті, знайшов. ФСБ-шника Володимира Путіна.

Ще у серпні 1999-го рейтинг нікому не відомого Путіна був мінімальним. Шанси подальшого просування в президентське крісло дорівнювали нулю, і важко сказати, якою могла бути кар'єрна перспектива – якби не вибухи, які стали такими доречними.

24 вересня прем'єр-міністр Путін виголосив свою першу промову про терористів, яких треба «мочити в сортирі», яка запам'яталася своєю образністю. «Завдяки» вибухам Путін миттєво став народним героєм. Він ідеально вловив спрагу помсти, яка охопила країну – перед обличчям тероризму люди вважали за краще забути про всі свої колишні біди. Який знайомий хід, чи не правда? Вибухи стали виправданням і початком Другої чеченської кампанії. На хвилі цієї кампанії рейтинг Путіна зростав, як на дріжджах. Коли у грудні 1999-го Єльцин представив його як свого наступника, питання «а хто це?» вже не виникало.

Події 1999 року стали точкою неповернення у поведінці російської влади стосовно свого народу. Стало зрозуміло: навіть «своїх» у разі чого влада не пошкодує. Це підтвердили і «Норд-Ост», і Беслан. У 2008-му Росія напала на Грузію, у 2014-му - на Україну. Порушення логіки в цих діях не було – навпаки, логіка отримала підтвердження.

СТРАШНІ ТАЄМНИЦІ ПОВИННІ БУТИ РОЗКРИТІ

Прогноз Девіда Саттера щодо майбутнього Росії безрадісний. «Росія опиниться перед трьома серйозними проблемами: підупалою економікою, братовбивчою війною, ціна якої тільки зростає, і моральною дезорієнтацією, через яку режим, якщо він зіткнеться з реальним викликом, залишиться без захисників. У сумі цих трьох факторів більш ніж достатньо, щоб підірвати стабільність держави», – вважає Саттер.

Найоптимальніший сценарій для Росії – повалення режиму Путіна шляхом вільних та справедливих виборів. Але, на жаль, в реальності шансів на це немає. Основами перетворень, якщо такі почнуться в Росії, мають стати верховенство закону, повага до особистості та чесна оцінка свого минулого – злочинів не тільки комуністичного, але і посткомуністичного режимів. «Багато з цих злочинів були жахливими, але розуміння їхньої справжньої природи може стати вирішальним у створенні нового демократичного російського суспільства», – упевнений Саттер.

Ще одна цитата з книги: «упродовж майже двадцяти п'яти років пострадянська Росія намагалася робити вигляд, що є частиною цивілізованого світу, потопаючи все глибше в авторитаризмі та криміналі. Але революція на Майдані, яка шокувала російських лідерів, поклала удаванню край. Захід раптом зіткнувся, замість звичного маскараду, з Росією, яка існувала вже давно, але чомусь виявилася непоміченою західними політиками і спостерігачами».

Чому ж спочатку Захід не хотів помічати і розуміти очевидне? З одного боку, дуже вірили у Єльцина як гаранта змін. З іншого, у такі речі, як, наприклад, вибухи будинків, навіть за великої кількості доказів, повірити складно. Тобто, справа не у нестачі доказів, а у неможливості їх сприйняти!

Однак ситуація дійсно змінилася. «Розуміння правди, висловлення правди – це спосіб стримування агресивної поведінки російської влади, – продовжує Саттер. – Якщо вони знають, що інша сторона дійсно розуміє, хто вони такі, вони подумають двічі, перш ніж починати агресивні дії, побояться, що психологічно добре підготовлений опонент буде рішучим у протистоянні».

– Чому ви знову повернулися до тем, які, здавалося б, уже відійшли у минуле? Чому вважаєте це важливим? – запитали Девіда на презентації у Ризі. Причин, за його словами, кілька. По-перше, питання, підняті у 90-х і на початку 2000-х, так і залишилися без відповіді. У тому числі, питання про вибухи будинків і страшну таємницю приходу Путіна до влади.

По-друге, багато людей заплатили за спробу прояснити ці питання своїми життями. Журналісти Юрій Щекочихін, Ганна Політковська, Пол Хлєбніков, депутат Сергій Юшенков, правозахисник Наталія Естемірова, політик, колишній співробітник ФСБ Олександр Литвиненко... Усі вони загинули, були вбиті. Ці люди гідні того, щоб їхня справа продовжувалася.

А по-третє, «Захід повинен, нарешті, показати Росії – ми знаємо, з ким маємо справу, ми все про вас знаємо!» – вважає Девід Саттер. Його нова книга покликана послужити цій меті.

Рита Болотська, Рига

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>