7 квітня. Пам’ятні дати
Свято Благовіщення – одне з дванадесятих (головних) свят у православному календарі. Благовіщення це власне «блага», або «добра» звістка. Свято відзначається з ІV століття і присвячене події, що описана в Євангелії апостолом Лукою. Діва Марія дала обітницю все своє життя зберігати цноту. Коли прийшов час заміжжя, священики, за Божим промислом, обручили Її з Йосипом. Після цього Діва Марія мешкала в його будинку в Назареті. В Євангелії розповідається, що до Неї з’явився архангел Гавриїл і сповістив благу звістку – про майбутнє народження Нею Ісуса Христа – Сина Божого і Спасителя світу. Слова архангела були першою благою вістю не тільки для Діви Марії, але й для всього людства після його гріхопадіння, тобто від часів Адама і Єви. Гавриїл також пояснив, що зачаття відбудеться чудесним чином – силою Святого Духу. Діва Марія зі смиренням прийняла Божу волю, відповівши: «Се, Раба Господня, хай буде Мені по слову Твоєму». В церковному розумінні, коли Марія висловила Свою згоду, відбулось зачаття Ісуса Христа. Саме з цієї миті Слово стало плоттю. Тому свято Благовіщення відзначається рівно за 9 місяців до Різдва Христового. Смисл свята полягає в тому, що прославляється смирення Діви Марії. Завдяки цьому Бог втілився і став людиною. Так само, як колись через Єву у світ увійшла смерть, так само тепер через Діву Марію у світ повернулося життя. Одним із давніх звичаїв, пов’язаних зі святом Благовіщення, є обряд випускання цього дня на волю птахів, що символізує звільнення людської душі від рабства гріха.
Разом з тим, сьогодні під егідою ВООЗ у світі відзначають Всесвітній день здоров’я. Цього дня в 1948 році набув чинності Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, підписаний у липні 1946. З 1950 року Всесвітні дні здоров’я відзначаються щороку 7 квітня, і щоразу вони присвячені певним темам. Кожна тема відображає пріоритетну царину діяльності, що є актуальною для ВООЗ на даний момент. Всесвітній день здоров’я є гарною нагодою для всіх країн світу докласти сконцентрованих зусиль задля вирішення ключових питань охорони здоров’я суспільства. Цьогорічною темою Всесвітнього дня здоров’я стане депресія. Депресія – це захворювання, яке характеризується постійним станом зневіри і втратою інтересу до видів діяльності, які зазвичай приносять задоволення, а також нездатністю виконувати повсякденні справи, протягом, щонайменше, двох тижнів. Крім того, у людей, які страждають депресією, зазвичай присутні кілька з перерахованих нижче симптомів: нестача енергії, зниження апетиту, сонливість або безсоння, тривога, зниження концентрації, нерішучість, занепокоєння, почуття власної нікчемності, провини або відчаю, а також думки про заподіяння собі шкоди або самогубство. Від депресії страждають люди різного віку, всіх категорій населення і в усіх країнах. Ризик депресії погіршується бідністю, безробіттям, життєвими подіями, такими як втрата близької людини або розрив стосунків, фізичної хворобою і проблемами, викликаними алкогольною чи наркотичною залежністю. Девіз цьогорічної кампанії: «Депресія: поговорімо». Розмова з людьми, яким ви довіряєте, може бути першим кроком до позбавлення від депресії.
Щороку 7 квітня міжнародна громадськість вшановує жертв геноциду в Руанді, коли в результаті жорстоких міжетнічних зіткнень було вбито майже мільйон людей. Міжнародний день пам’яті про геноцид у Руанді відзначається спочатку тільки в країнах – членах Африканського союзу, але з 2013 року День встановлений на рівні ООН. Після загибелі в авіакатастрофі президента країни Жувеналя Габ’ярімани (6 квітня 1994; президентський літак був збитий ракетою при підльоті до Кігалі) в Руанді почались криваві міжетнічні зіткнення, в результаті яких за 100 днів було вбито майже мільйон чоловік народності тутсі (на той час 11% населення країни). Здавна на території Руанди мешкали два племені: тутсі та хуту. Перші були меншиною, але так склалося, що впродовж десятиліть влада в країні належала саме їм. Це викликало невдоволення етнічної більшості – хуту, яка вважала такий стан справ кричущою несправедливістю. З 1990 року в країні точилася громадянська війна і влада, зрештою, перейшла до хуту. В 1993 році за участі міжнародних організацій був встановлений крихкий мир, але радикально налаштовані представники хуту закликали до війни і фізичного знищення тутсі. Прикметно, що провідну роль у розпалюванні конфлікту, а потім і в самій трагедії відіграла офіційна пропаганда, розгорнута в руандійських ЗМІ. Багато хто з тутсі був убитий знайомими, сусідами, колегами і колишніми друзями. Міжнародна спільнота обмежилась евакуацією власних громадян. Бельгійський військовий контингент, який знаходився в Руанді в якості спеціальної місії ООН, покликаної контролювати дотримання миру, отримав наказ не втручатися у внутрішні справи країни. По суті, світ мовчки спостерігав за розгортанням катастрофи в Руанді. Лише 22 червня 1994 року ООН санкціонувала втручання французьких військ в руандійські події. В столиці країни Кігалі діє музей геноциду, де найстрашнішою є «дитяча» зала, в якій розміщені великі дитячі фотографії, під кожною з яких – коротка довідка: ім’я дитини, вік, що вона любила, ким мріяла стати, а також інформація про те, як її вбивали. В 1999 році тодішній Генеральний секретар ООН Кофі Аннан публічно вибачився за «сумну бездіяльність» і «політичну безвільність» керівництва міжнародної організації перед народом Руанди.
Ювілеї дня:
102 роки від дня народження Біллі Холідей (Елінора Фаген; 1915-1959), американської співачки, однієї з перших негритянських джазових виконавиць. Її ім’я ставлять в один ряд з іменами Бессі Сміт, Елли Фіцджеральд і Сари Вон. Біллі Холідей працювала разом з Бені Гудменом, Лестером Янгом, Беном Вебстером, Теді Вілсоном, Каунтом Бейсі, Дюком Еллінгтоном, Чу Беррі та іншими видатними джазменами «золотої доби» американського джазу. Співачка відома, передусім, своєю неповторною манерою виконання блюзів. Її голос не можна назвати сильним, як приміром у Елли Фіцджеральд, але почувши його лише раз, ви не забудете його ніколи. Як зауважила в одному з інтерв’ю співачка, вона намагалася об’єднати виконавську манеру Луї Амстронга і Бессі Сміт. Дехто з сучасників вважав, що голос Біллі можна сплутати зі звуком труби її товариша Лестера Янга. «Не думаю, що я взагалі «співаю», - сказала якось Холідей, - я намагаюсь імпровізувати, як Лестер Янг, Луї Амстронг та інші джазмени, котрих обожнюю. Виходить саме так, як я відчуваю. Ненавиджу прямолінійний спів». Біллі Холідей не мала музичної освіти. Вона співала тільки те, що їй подобалося. Це могла бути прониклива, а від того ще більш моторошна, блюзова балада про лінчування негрів («Strange Fruit»), а могли бути й легковажні вуличні пісеньки, які вона, завдяки своєму таланту ввела в джаз. Деякі з них стали стандартами. У Холідей було коротке, але буремне життя. Народилася вона у бідній негритянській родині. Її матері виповнилося лише 13 років, батькові – 18, і він незабаром кинув і подружку, і дитину. Молоду жінку вигнали з дому, й вона змушена була працювати на найважчих роботах, зокрема, займатися проституцією. Маленька Біллі дев’ятирічною мила східці заможним городянам («цим білим сучкам», як напише вона в автобіографічній книзі), в 12 її зґвалтували, а в 14 вона (не без допомоги матері) й сама стала повією – за 20 доларів обслуговувала клієнтів гарлемської мафії. Дівчину неодноразово арештовували, відправляли до дитячих притулків. Музику вона відкрила для себе в 11 років. Вона тоді працювала прибиральницею в борделі, й власниця закладу дозволяла малій слухати грамофонні платівки – це були записи Луї Амстронга і Бессі Сміт. Свій перший студійний запис Біллі Холідей зробила у листопаді 1933 – їй на ту пору виповнилося 18 років. Про свою непросту долю співачка написала в автобіографічній книзі «Леді співає блюз» – книга відповідає стандартам тогочасного глянцю: там є скандальні історії, секс, тюрма, наркотики, нещасливе кохання та слава. Вийшов такий собі карамелізований міф, хоча, як зауважив один із критиків, «смак у карамелі доволі гіркий». У 1972 році Даяна Росс знялася в ролі Біллі Холідей у кінострічці «Леді співає блюз». У 1986 на Алеї Слави було відкрито Зірку Біллі Холідей, а наступного року співачка посмертно була удостоєна почесної «Греммі».
Цього дня 1945 року народився Василь Іванович Голобородько, відомий український поет, майстер верлібру. Родом з Луганщини. Автор поетичних збірок «Зелен день», «Ікар на металевих крилах», «Калина об Різдві», «Летюче віконце» та ін. Лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1994), премій Василя Симоненка, Миколи Трублаїні. Вірші поета перекладені на півтора десятка європейських мов. Був одним із улюблених поетів Василя Стуса. Михайлина Коцюбинська зауважувала, що віршам Василя Голобородька притаманна «геніальна дитяча наївність». Протягом останніх 20 років Василь Голобородько вивчає казки, видав дві «казкознавчі» книжки «Соловейку, сватку, сватку» і «Ой, вінку, мій вінку». Після окупації Луганщини проросійськими сепаратистами мешкає в Києві.
Роковини смерті:
70 років з дня смерті Генрі Форда (1863-1947), американського промисловця і винахідника, одного з засновників автомобільної промисловості США. В 1903 році створив автомобільну компанію «Форд мотор», яка стала однією з найбільших у світі. Автор декількох книг спогадів. Помер на 84 році життя у власному маєтку поблизу Детройта. Генрі Форд не був першим, хто винайшов автомобіль. Першими були німці Ґотліб Даймлер і Карл Бенц. 1886 року вони запатентували самохідні екіпажі з двигунами на бензині. Втім, сісти за кермо «мерседеса» міг далеко не кожний європеєць; автомобіль був дуже великою розкішшю. Генрі Форд сконструював вісім моделей авто – А, В, С, F, N, R, S і K. У 1908 році він вирішує створити дешевий автомобіль для масового покупця. Попередні моделі були зняті з виробництва, натомість була випущена дев’ята – Т. «Форд Т» був широкий, місткий і розвивав швидкість від 10,8 до 63 км/год. Високе положення коліс і невелика маса дозволяли йому рухатися будь-якою місцевістю. Перше таке авто зійшло з конвеєра «Форд Мотор Компані» 12 серпня 1908 року. Завдяки впровадженню конвеєрної системи виробництва йому вдалося так здешевити авто, що його могли купити мільйони людей. Машина спочатку коштувала 825 дол. (це було по кишені середньому робітникові), а невдовзі ціна знизилася до 400. В Російській імперії «Форд Т» з’явився в 1909. Згодом представництва компанії відкрилися у Харкові, Одесі, Катеринославі (нині Дніпро). «Форд Т» став одним із національних символів Америки. Про машину було складено чимало анекдотів. Самому Генрі Форду найбільш подобався такий: «Іде якось чоловік цвинтарем і бачить, що гробарі копають велику яму. – Небіжчик заповів поховати його у власному «форді», - пояснив йому один з копачів. – Бо цей автомобіль вивозив його з таких ям, що вивезе і з цієї».
