4 квітня. Пам’ятні дати

4 квітня. Пам’ятні дати

979
Ukrinform
Сьогодні Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки та допомоги в діяльності щодо розмінування.

Проголошений на 60-й сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 8 грудня 2005 року. Міни і вибухонебезпечні пережитки війни складають серйозну загрозу безпеці, здоров’ю і життю цивільного населення, а також перешкоджають соціально-економічному розвитку на національному і місцевому рівнях. За даними ООН на сьогодні у 64 державах, у зонах минулих і нинішніх збройних конфліктів, знаходиться понад 100 мільйонів мін. Близько 90 відсотків цих мін – протипіхотні, тобто такі, від яких гинуть або калічаться люди, здебільшого мирні мешканці. За останні 15 років підірвалися на мінах і загинули понад півтора мільйона людей, а покалічились утроє більше.  Тема дня 2017 – «Реагувати на потреби, рятуючи  життя». Протягом 20 років Служба ООН з питань діяльності, пов’язаної з розмінуванням (ЮНМАС), займається питаннями реагування на потреби людей, чиєму життю загрожують вибухові пристрої, включаючи цивільних осіб, миротворців і гуманітарних співробітників. ЮНМАС рятує життя, сприяючи в розгортанні Місій ООН, доставці гуманітарної допомоги, захисту цивільного населення, підтримці добровільного повернення внутрішньо переміщених осіб чи біженців. Співробітники Служби беруть участь у заходах по відновленню спільнот і кампаніях, спрямованих на просування міжнародного гуманітарного права і прав людини. «Без діяльності, пов’язаної з розмінуванням, не може бути повноцінного миру», - вважає Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш. Як відомо, в зв’язку з воєнними діями на сході України, проблема мінної безпеки для нашої держави стоїть надзвичайно гостро – незважаючи на заходи, які вживаються, продовжують траплятися нещасні випадки, від вибухів боєприпасів гинуть та травмуються люди. Втім, на законодавчому рівні протимінна діяльність відповідним чином не врегульована й досі. Закон «Про протимінну діяльність», який мав би стати правовим фундаментом державних ініціатив, спрямованих на здійснення комплексу заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, пов’язаних із вибухами боєприпасів, не прийнятий, а це, в свою чергу, не дозволяє залучати до розмінування міжнародні організації та світову спільноту, які змогли б більш ефективно допомагати Україні в розмінуванні території Донбасу.

Події дня:

4 квітня 1949 року у Вашингтоні представниками 12 країн був підписаний Північноатлантичний договір, на підставі якого було засновано Організацію Північно-Атлантичного Договору (North Atlantic Treaty Organization, НАТО) – міжнародну політично-військову організацію, союз колективної оборони. Північноатлантичний альянс був створений на основі договору між країнами-членами, кожна з яких приєдналася до нього добровільно після публічного обговорення і відповідного парламентського процесу.  Організація мала на меті протистояти експансіоністській політиці СРСР, адже, між 1947 і 1949 роками сталася низка драматичних політичних подій, які змусили західні країни серйозно замислитись над проблемами безпеки. Першим кроком у повоєнній реконструкції західноєвропейської безпеки і створенні оборонної організації Західноєвропейського Союзу став Брюссельський договір, підписаний у березні 1948 року п’ятьма країнами Західної Європи – Бельгією, Францією, Люксембургом, Нідерландами і Великою Британією. Це також був перший крок на шляху до підписання у 1949 році Північноатлантичного договору та створення НАТО. На сьогодні Організація Північноатлантичного договору – це альянс 28 країн з Північної Америки і Європи.  Відносини між НАТО і Україною розвиваються з моменту здобуття Україною незалежності в 1991 році – тоді наша країна приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (згодом замінена на Раду євроатлантичного партнерства). В 1994 році Україна стала першою пострадянською країною, яка приєдналася до Партнерства заради миру. Протягом 90-х років українці продемонстрували своє прагнення взяти участь у забезпеченні євроатлантичної безпеки, надаючи підтримку миротворчим операціям під проводом НАТО на Балканах. 9 липня 1997 року в Мадриді український президент і глави держав і урядів НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною. Згідно з Хартією було створено Комісію Україна – НАТО (КУН), яка є органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між НАТО і Україною та скерування спільної діяльності. У травні 1997 року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО, а в квітні 1999 року – Офіс зв’язку НАТО; 2004 – Офіс оборонної документації НАТО в Україні. Вперше офіційно про бажання України вступити до НАТО було проголошено у травні 2002 року, незадовго до п’ятої річниці підписання Хартії. На сьогодні, зважаючи на збройну агресію й ризик подальших воєнних дій з боку Росії, тема вступу України до НАТО є надзвичайно актуальною, але на заваді стоїть ряд перешкод об’єктивного характеру, що робить цей вступ справою не найближчого майбутнього.

Ювілеї дня:

85 років від дня народження Андрія Арсенійовича Тарковського (1932–1986), російського кінорежисера. Автор «Андрія Рубльова», «Соляриса», «Сталкера», «Ностальгії», «Жертвоприношення». Про рід Тарковських ходило багато легенд. Одна з них – кавказька. Начебто в Дагестані було село Таркі і в ньому жили князі Тарковські, по-аварськи – Шамхали. Ця версія дуже подобалася Андрієві Тарковському, але вона виявилася лише містифікацією. Насправді рід Тарковських походить із Польщі. На початку ХVІІІ ст. дрібні шляхтичі Тарковські з’явилися на Волині. Потім рід опинився в Житомирській губернії. А пізніше – в Єлисаветграді (нині Кропивницький). Дід майбутнього режисера – Олександр Карлович, був одним із засновників народовольчого гуртка в Єлисаветграді. Участі в терактах не брав, але три роки провів у тюрмах і п’ять – на засланні в Сибіру. Його сестра, Надія Карлівна Тарковська, була дружиною Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). Батько Андрія Тарковського – Арсеній Тарковський – відомий поет і перекладач. Він залишив сім’ю, коли Андрію ледве виповнилося три роки. Тому йому завжди не вистачало батька, про що він не раз із гіркотою згадував. Стосунки між старшим і молодшим Тарковськими були досить напруженими, лише коли Андрій здобув визнання, лід між батьком і сином розтанув. Дитинство Андрія Тарковського минуло в злиднях: війна, евакуація, важкі повоєнні роки… Всім він завдячував матері. Після школи вступив в Інститут сходознавства, але невдовзі кинув навчання і подався до ВДІКу – вивчення арабської мови здалося йому нудною справою. Потім був перший повнометражний фільм «Іванове дитинство» - картина завоювала «Золотого лева» Венеціанського МКФ, а молодий режисер привернув на себе увагу всієї світової кіноспільноти. Кожен новий його фільм був подією в світі кіномистецтва, що не заважало митцю і радянським чиновникам перебувати у стані перманентного конфлікту. З 1982 року Андрій Тарковський жив за кордоном. Поїхав в Італію на зйомки «Ностальгії», а через два роки вирішив не повертатися в Радянський Союз. Його роботи одразу ж були заборонені, але позбавити радянського громадянства  його все ж не наважилися. У 1985 році лікарі діагностували у Тарковського рак легень, а через рік митця не стало. Його останнім кінофільмом стало «Жертвоприношення», яке він знімав у Швеції. Помер і похований Андрій Тарковський в Парижі. На його пам’ятнику викарбувані слова: «Людині, яка побачила ангела».

65 років від дня народження Гері Мура (1952-2011) відомого музиканта, рок-гітариста з Північної Ірландії. Його називали «білим чарівником блюзу». В жовтні 2010 року Гері Мур провів своє турне Україною – виступав у Києві, Харкові, Дніпропетровську і Одесі.

60 років від дня народження Акі Каурісмякі (1957), фінського кінорежисера, сценариста, продюсера. Зняв фільми: «Тіні в раю», «Дівчина з сірникової фабрики», «Гамлет іде в бізнес», «Життя богеми», «Зворотній бік надії». Акі Каурісмяки називають «меланхолійним генієм» він – єдиний фінський кінорежисер, що входить до еліти світового кінематографа. Його називають головним після Роберта Брессона європейським мінімалістом, «співцем околиць» і «пролетарським метафізиком». Його фільми заперечують етичну максиму, яка панує сьогодні у голлівудському кіно, що успіх є благо – герої фільмів Каурісмякі люди «поза зоною успішності». «Не уявляю, як можна знімати кіно про багатих. Про що можна розповісти?.. Про те, як вона довго дивиться в дзеркало, зітхає і каже: «Ах, сьогодні у мене стрес! Треба поїхати у фітнес-центр. Або ні: зробити інший манікюр», а ввечері знову те ж саме: яку сукню вдягти на вечірку і так до безкінечності… Мене б від цього знудило». А ще Каурісмяки ніколи не показує гарні природні ландшафти і постільно-еротичні сцени: «Черевики на високих підборах падають на підлогу, шовкова білизна, travelling по жіночій нозі… Якщо я ще раз побачу це в кінотеатрі, я, мабуть, кинуся на екран!» Про кіно він каже: «Все більше схильний думати, що кіно – це опіум для народу, і навіть не чистий опіум. Це кока-кола, продукція, яка міряється лише грошима». Тим не менш, Каурісмякі продовжує знімати, випускаючи одну (а то й дві) картини щороку. У його фільмах є все, крім банальності. Остання кіноробота Каурісмякі – «По той бік надії», яка брала участь у цьогорічному Берлінському МКФ, і була одним із головних претендентів на «Золотого ведмедя».

Роковини смерті:

85 років з дня смерті Вільгельма Фрідріха Оствальда (1853-1932), німецького фізикохіміка, одного із засновників фізичної хімії. Автор праць з теорії розчинів електролітів, хімічної кінетики й каталізу (каталітичне окислення аміаку). Лауреат Нобелівської премії з хімії (1909). У філософії відомий як основоположник суб’єктивно-ідеалістичної теорії енергетизму. Автор філософської праці «Подолання природничо-наукового матеріалізму» (1895).

Цього дня в м. Мемфіс (шт. Теннессі, США) від кулі вбивці-расиста загинув Мартін Лютер Кінг (1929-1968), керівник руху за громадянські права американських темношкірих, лауреат Нобелівської премії миру (1964). «Зрештою, ми не пам’ятатимемо слів ворогів, ми пам’ятатимемо мовчання друзів» (Мартін Лютер Кінг).


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-