22 березня. Пам’ятні дати

День встановлений за рішенням учасників Конференції ООН з навколишнього середовища, яка відбулась у Ріо-де-Жанейро 3-14 червня 1992 року. Кожен знає, що значить вода в житті людини. Вона – основа самого життя. Щороку 22 березня відбуваються заходи, спрямовані на висвітлення конкретної теми, пов’язаної зі збереженням водних ресурсів. Цьогорічні заходи Всесвітнього дня водних ресурсів проходитимуть під промовистим гаслом: «Давайте економити воду». На сьогодні понад 665 мільйонів людей мають потребу у питній воді. Вони мусять витрачати чимало часу, стояти в чергах, або долати значні відстані (здебільшого пішки), аби забезпечити себе на декілька днів водою. Завдання полягає в тому, щоб знизити втрати води і збільшити обсяги переробки. На сьогодні понад 80 відсотків стічних вод потрапляють у ґрунт, здійснюючи негативний вплив на довкілля. Необхідно поліпшувати системи збору та очистки стічних вод. Важливо також дбайливо й економно витрачати воду для захисту навколишнього середовища і водних ресурсів. Шостою ціллю в галузі сталого розвитку (забезпечення наявності і раціонального використання водних ресурсів і санітарії для всіх до 2030 року) включає завдання скоротити втрати води, яка може бути утилізована і збільшити обсяги переробки і очищення води. Ось лише декілька фактів: понад 80 відсотків обсягу стічних вод не переробляється. У світі близько 1,8 мільярда людей змушені використовувати воду, забруднену фекаліями, що створює ризик зараження холерою, дизентерією, тифом і поліомієлітом. За даними ВООЗ і ЮНІСЕФ, кожного року понад 800 тис. чоловік помирають від хвороб, викликаних використанням забрудненого фекаліями води. Створення і модернізація систем збору, переробки та очищення води створює величезні можливості для суспільства.

Події дня:

Торік (2016) у столиці Бельгії Брюсселі була здійснена низка терористичних нападів, скоєних терористами-смертниками, в результаті яких загинуло майже 40 людей, а понад 340 були поранені. Перший теракт відбувся в аеропорту Брюсселя, другий – у метрополітені. Відповідальність за напади у Брюсселі взяло на себе угруповання «Ісламська держава». 

Ювілеї дня:

175 років від дня народження Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912), українського композитора, піаніста, диригента, педагога, громадського діяча, фундатора української класичної музики. Випускник Київського університету, навчався в Лейпцизькій та Петербурзькій консерваторіях. В 1904 році відкрив у Києві Музично-драматичну школу, через рік очолив товариство «Боян», 1908 року заснував і очолив «Український клуб». Лисенко збагатив музично-сценічні й вокальні жанри української музики, був основоположником її інструментальних жанрів. Композитор є автором 9 опер (у т. ч. «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький»), оперети «Чорноморці», численних фортепіанних творів, хорів, романсів, пісень. Лисенко – один з перших інтерпретаторів «Кобзаря» Шевченка (автор понад 80 вокальних творів різних жанрів). Свого часу Микола Лисенко був не тільки українським композитором № 1. Він був однією з центральних постатей усієї української культури. В будинку Лисенків бували відомі письменники, музиканти, артисти, художники. Серед найвідоміших – Іван Франко і Леся Українка, Михайло Коцюбинський і Микола Садовський, Нечуй-Левицький, Кропивницький та багато інших. Півстоліття віддав Микола Віталійович композиторській роботі, але «годувала» його і його численну сім’ю виключно викладацька діяльність. Як пише Максим Рильський у статті «Рицар української пісні», «…непримиренність і послідовна принципіальність були, власне, причиною того, що першорядний піаніст і чудесний диригент, який міг собі зробити блискучу концертну кар’єру, …усе життя залишався скромним учителем фортеп’янної гри, тільки на схилі віку очоливши власну музичну школу, але й тоді ніяких матеріальних багатств не придбавши, а творчості своїй віддаючи лише урвані від щоденної педагогічної роботи хвилини… А як писав Микола Лисенко свої знамениті опери? Він писав їх в неможливих умовах. Адже тоді й думки не було про створення українського оперного театру, краще, про що можна було мріяти, – це поблажлива постава опери в одному з російських театрів «між іншим» або виконання її аматорським гуртком… І те й те давало більше розчарувань, ніж творчої радості…» Однією з головних перешкод в музичній діяльності Лисенка була цензура. В одному з листів до Івана Франка композитор пише: «Треба Вам знати, що цензура… з новим царствуванням стала скаженою і лютою, як ніколи до того. Вже дійшло до того, що забороняються звичайні збірки побутових пісень, щоб і звука не було українського. Вони прагнуть до повного знищення слова, звука, всього, що тільки має дух український».

103 роки від дня народження Марії Ростиславівни Капніст (1914–1993), української актриси, заслуженої артистки України. Походила зі славетного аристократичного роду Капністів. Саме її дід, Василь Васильович Капніст написав у 1783 році знамениту «Оду на рабство» – гнівний відгук на указ Катерини ІІ про введення кріпосного права на Лівобережній Україні і Слобожанщині. Її батька розстріляли більшовики ще на початку революції, та й їй самій за графський титул довелося заплатити дорогу ціну, віддавши сталінській каторзі (замість сцени) 20 найкращих років свого життя. З 1961 року актриса почала працювати на Київській кіностудії. Знялась у понад 120 художніх фільмах, серед яких: «Руслан і Людмила», «Олеся», «Пропала грамота», «Стара фортеця», «Табір іде в небо», «Циган» та ін.

95 років від дня народження Аристида Вирсти (1922–2000), українського та французького музикознавця, скрипаля. Навчався у Віденському та Паризькому університетах, Віденській і Паризькій консерваторіях. Працював концертмейстером симфонічного оркестру «Белу Орізонті» (Бразилія), скрипалем-оркестрантом ряду камерних оркестрів Парижа. В 1956-1987 – викладач історії музики та смичкового мистецтва у Сорбонні, водночас з 1970 – завідувач кафедри музикознавства Українського вільного університету (Мюнхен) і член його правління. З 1960 року - голова Українського академічного товариства (Париж). Саме за ініціативою Вирасти в Парижі встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку (1978), іменем поета названо один з міських парків (1969).

80 років від дня народження Анджело Бадаламенті (1937), американського піаніста і кінокомпозитора італійського походження. Відомий, передусім, за музикою до кінофільмів Девіда Лінча: «Синій оксамит», «Дикі серцем», «Шосе в нікуди», «Твін Пікс» (премія «Греммі» 1990), «Малхолланд Драйв»; серед інших відомих робіт музика до фільмів «Місто загублених дітей», «Пляж», «Останній дон», «Довгі заручини» та ін. Маестро є також автором саундтреку до нового «Твін Піксу», який ось-ось вийде на екрани. Музика Бадаламенті ще з часів першого легендарного серіалу набула культового статусу та є одним із основних елементів у створенні містичної, тривожно-напруженої атмосфери фільму. Один відомий кінокритик назвав саундтрек Бадаламенті до «Твін Піксу» «музикою світу Лінча». До речі, Анджело Бадаламенті знімався у Лінча: переважно у якості музиканта (як у «Синьому оксамиті», де він акомпанує Ізабеллі Росселіні), а одного разу навіть зіграв невеличку роль – у «Малхолланд Драйв». Там він чудово впорався з роллю мафіозі, який ввалюється в офіс до кінопродюсера. Той тремтить, навіть дихнути боїться. Запобігливо пропонує каву. Мафіозі милостиво погоджується, але вже за мить гидливо морщиться, й зі словами «гидота», випльовує еспресо на білосніжну серветку. Ось власне й уся роль… Досить кумедна сцена, взята, до речі, з життя. Бадаламенті згадував, що так пив каву його покійний дідусь-сицилієць: по-старомодному, з відведеним убік пальцем. 

Роковини смерті:

330 років з дня смерті Жана Батіста Люллі (1632-1687), французького композитора, основоположника французької оперної школи, творця класичних жанрів так званої ліричної (музичної) трагедії і французької оперної увертюри. Автор опер «Альцеста», «Тезей», «Атіс», музики до комедій Мольєра.

185 років з дня смерті Йоганна Вольфганга Ґете (1749–1832), німецького поета, прозаїка, драматурга, мислителя, природознавця. Автор одного з найвидатніших творів у німецькій і європейській літературі – трагедії «Фауст». Починаючи з 1992 року, цього дня у Веймарі щорічно проходить урочиста церемонія нагородження лауреатів медалі ім. Ґете, що присуджується однойменним інститутом за внесок у пропаганду і вивчення німецької мови за кордоном.