18 березня. Пам’ятні дати

Цього дня, 100 років тому, 1917 року, у Києві було засновано Першу українську гімназію ім. Т. Шевченка, яку очолив відомий педагог Петро Холодний. До цього в Києві впродовж декількох століть не було жодного (!) україномовного учбового закладу. Російський уряд забороняв використання української мови в освіті, науці, культурі. Українська мова була витіснена на маргінес, а будь-які її спроби «пробитися» у царину продукування нових смислів і думок нещадно припинялися. І якщо в культурній сфері з боку царату було зроблене таке-сяке послаблення (це стосувалося, передусім, українського театру), то про освіту, з якої, власне, все й починається, годі було й думати. І лише з поваленням царського режиму в Російській імперії та встановленням в Україні української влади, адже саме в ті дні була утворена Центральна Рада, стало можливим відкриття в українській столиці першого україномовного навчального закладу. Гімназія відкрилася завдяки зусиллям Українського Товариства шкільної освіти і розташовувалась спочатку в приміщенні приватної російської жіночої гімназії А.В. Жекуліної (там вчилися діти київських багатіїв) по вулиці Львівській, 27 (зараз вулиця Січових Стрільців і там таки й нині розташовується школа) і працювала у другу зміну. Згодом вона перемістилась до одного з приміщень на Львівській площі, а потім – до приміщення колишньої амбулаторії лікарні при Покровському монастирі. В Першій українській гімназії спільно навчались хлопці й дівчата. За один рік кількість учнів зросла з 80 до 174 осіб. За соціальним станом це були діти селян (43 особи), інтелігенції (35 осіб), міщан (20 осіб) і біженців (70 осіб). З початком 1918-1919 навчального року в гімназії навчалося вже понад 200 учнів. В гімназії зібралися кращі українські педагогічні сили, відомі вчені, громадські діячі. Тут викладали Василь Липківський, Йосип Гермайзе, Надія Шульгина-Іщук, Омелян Гнатевич, Левко Чикаленко, Олександр Гребенецький, Катерина Лазаревська, Освальд Бурґгардт (Юрій Клен), Софія Русова. Гімназію часто відвідували відомі люди з київського культурного кола. Варто сказати декілька слів про Петра Холодного – першого директора гімназії ім. Шевченка. Він був надзвичайно талановитою й освіченою людиною. За фахом художник і фізик, за доби Української революції (1917–1921) працював у Секретаріаті народної освіти Української Центральної Ради і міністерстві освіти, за Директорії – товаришем міністра усіх міністрів освіти, а згодом Міністром освіти в урядах УНР. Другим директором гімназії став Володимир Федорович Дурдуківський – теж великий подвижник української освіти, тому з часом заклад так і називали: «гімназія Дурдуківського». Унікальний шкільний заклад проіснував до кінця 20-х років. У 30-х, майже весь педагогічний колектив, а також і деяких учнів, було репресовано. Одних розстріляли (зокрема й директора, Василя Дурдуківського), інші відбували покарання у таборах. Школа остаточно втратила своє національне обличчя й була перетворена на трудову радянську школу. 

Події дня:

125 років тому (1892) був заснований Кубок Стенлі – престижний хокейний приз, що вручається переможцю серії плей-оф Національної хокейної ліги. Він являє собою срібну вазу висотою майже 90 см з масивною циліндричною основою. Свою назву приз отримав завдяки лорду Стенлі Престону – тодішньому генерал-губернатору Канади, представнику королеви Великобританії на північноамериканських землях у період з 1888 по 1893 рік. Лорд Стенлі був палким шанувальником нової гри, що з одного боку чимось нагадувала футбол, а з іншого – разюче від нього відрізнялася. Якось високопосадовцю спало на думку нагороджувати кращу хокейну команду Канади спеціальним призом. З цією метою приблизно за 10 гіней (майже 50 доларів) у Лондоні (дехто стверджує, що в Шеффілді) був куплений кубок. Виглядав він так: на платформі з чорного дерева розміщувалася срібна чаша діаметром близько 20 сантиметрів, краї якої оперізували золоті лінії. Згодом на цій чаші хокеїсти-переможці, які завойовували Кубок Стенлі, почали гравіювати свої імена. Невдовзі на кубку не залишилося вільного місця, тому було вирішено додати до нього ще кілька срібних ободів. В результаті найпрестижніший трофей у світовому хокеї збільшився до 135 сантиметрів в основі, у висоті до 90 сантиметрів, а у вазі до 14,5 кг. Так він виглядає і сьогодні. У 1964 році, задля збереження Кубку, було вирішено зробити його дублікат. Ювелір Карл Петерсен виготовив кубок з такою неперевершеною майстерністю, що протягом декількох років більшість уболівальників навіть і не підозрювали, що це не оригінал, а копія. Справжню чашу Лорда Стенлі відправили «на спокій» до сховища Зали слави хокею в Торонто, а петерсенівським нагороджують спортсменів-переможців. Кожен із хокеїстів, які завоювали Кубок, має право взяти його до себе додому на один день. Таким чином Кубок Стенлі двічі побував у Києві – у 2004 році його привіз український хокеїст Руслан Федотенко (дворазовий переможець Кубку Стенлі) та в 2006 – Антон Бабчук.

Ювілеї дня:

175 років від дня народження Стефана Малларме (1842–1898), французького поета. В 70-80-х рр. ХІХ ст. – один з провідних поетів французького символізму («Гробниця Едгара По», «Лебідь», «Проза для Дезесента»). Малларме належать також філологічні («Англійські слова»), історичні («Античні боги») праці, літературно-критичні статті «Криза вірша», «Таємниця поезії».

115 років від дня народження Євгена Прохоровича Кирилюка (1902–1989), українського літературознавця. Учасник Другої світової війни. Автор понад 800 наукових праць, зокрема книжок «Пантелеймон Куліш», «Живі традиції. Іван Котляревський та українська література», розвідок про творчість Івана Нечуя-Левицького, Марка Кропивницького, Ольги Кобилянської та ін. Основне місце в літературознавчій діяльності Кирилюка займало дослідження життя і творчості Тараса Шевченка. Під його керівництвом було проведено 26 наукових шевченківських конференцій, видано 2-томний енциклопедичний «Шевченківський словник» (Державна премія України ім. Т.Г. Шевченка, 1980); також під його керівництвом було здійснено випуск Зібрання творів Івана Франка у 50 томах.

111 років від дня народження Марка Миколайовича Вороного (1904-1941), українського поета. Друкувався з 20-х років, публікувався переважно в радянських журналах «Червоний шлях» і «Глобус». За життя поета побачила світ лише одна поетична збірка – «Форвард». Писав сонети, лірику. Особливою глибиною вражають його поезії на релігійні теми. Кращі з них - «Молитва», «Церкви і янголи», «Різдвяна елегія», «Отчизна» - увійшли до «Хрестоматії української релігійної літератури», що видана в Мюнхені 1988 року. Відомий поет і як дитячий автор: писав вірші, оповідання, казки для дітей. Разом з батьком – Миколою Кіндратовичем Вороним (відомий український поет, театрознавець, перекладач) був в’язнем Соловецького табору. Загинув у неповні 37 років.

85 років від дня народження Джона Хойєра Апдайка (1932-2009), американського письменника. Автор романів «Біжи, Кролику», «Повернення Кролика», «Кролик розбагатів», «Давай поберемося», «Версія Роджера» «Відьми зі східного узбережжя» («Іствікські відьми»), «Кентавр», віршів, п’єс, критичних статей. За своє 76-річне життя написав понад 50 книг, темами яких були шлюб і розлучення, молодість і старість, секс і мораль. «Я намагаюся цікаво розповісти про буденність… Мій коник – маленьке американське містечко, протестантське середовище, середній клас», - сказав в одному з інтерв’ю письменник. Багато років поспіль Апдайк був одним з постійних авторів журналу «New Yorker» – писав для видання оповідання, вірші, есе.

18 березня 1969 року народився один із найсильніших і найвідоміших українських шахістів Василь Михайлович Іванчук. Родом Василь Іванчук з міста Копичинці, що на Тернопільщині. Батько – юрист, мати – фізик. Шахами почав займатися з шестирічного віку; перший учитель – батько, далі розвивався сам, задіюючи унікальну пам’ять і розвиваючи аналітичні здібності. У шістнадцять років Василь Іванчук став першим на юніорському чемпіонаті СРСР і третім в українській першості. У сімнадцять став лідером на чемпіонаті Європи серед юнаків. Наступного, 1988 року, Іванчук здобув звання міжнародного гросмейстера. Відтоді почалось його професійне сходження. Василь Іванчук – віце-чемпіон світу з шахів серед чоловіків (2002, тоді він поступився першим місцем 19-річному українцеві Руслану Пономарьову), чемпіон Європи (2004), чемпіон світу з бліцу (2007); триразовий переможець супертурніру в Лінаресі; чотириразовий переможець шахових олімпіад (1988, 1990, 2004, 2010). Понад 20 років український спортсмен входив до десятки найсильніших шахістів світу. В 2011 році Василь Іванчук відкрив у Львові власний шаховий клуб-школу для дітей віком від 6 до 16 років

Роковини смерті:

35 років з дня смерті Еріха Фромма (1900-1980), німецько-американського психоаналітика, філософа і соціолога, одного з головних представників неофрейдизму. З 1933 року мешкав у США. Автор книг «Втеча від свободи», «Мистецтво любові», «Мати чи бути», «Людина для себе», «Психоаналіз і релігія», «Анатомія людської деструктивності» та ін. Ще за життя Фрома його основні праці, що присвячені філософським, етичним, соціально-психологічним питанням природи людини, її місця в світі та сенсу буття, витримали десятки перевидань мільйонними накладами. «Людина не може жити без віри. Вирішальним для нашого і наступного покоління є питання про те, чи буде це ірраціональна віра в вождів, машини, успіх, - чи раціональна віра в людину, яка базується на досвіді нашої власної плідної діяльності» (Е.Фромм). А ще, на схилі віку, вчений писав, що Книги Пророків варті більше, ніж щоденна тріскотня усіх «засобів масової інформації»…

Торік пішов з життя Лесь (Леонід) Степанович Танюк (1938-2016), український режисер, театрознавець, перекладач, громадський діяч. Народився Лесь Танюк на Київщині в родині вчителів. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва (у Мар’яна Крушельницького). Працював у театрах Білої Церкви, Львова, Одеси, Харкова, Києва. Поставив понад 50 вистав; у 1986–1988 – головний режисер Київського Молодіжного театру; з березня 1990 – народний депутат України 1-5 скликань. Автор низки поетичних збірок, кіносценаріїв, перекладів, багатьох публікацій з проблем культури, літератури, мистецтва, політики. Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989–2014), з 2014 року – його почесний голова.