17 березня. Пам’ятні дати

17 березня. Пам’ятні дати

1989
Ukrinform
Сьогодні виповнюється 100 років від дня заснування Української Центральної Ради.

Цього дня 1917 року в Києві було створено Українську Центральну Раду (УЦР) – національний політичний центр, згодом перший український парламент, який керував національно-визвольним рухом українського народу, а потім і відродженою державою – Українською Народною Республікою (УНР). Центральна Рада була створена з ініціативи демократичної української інтелігенції, об’єднаної в Товариство Українських Поступовців, за участю політичних партій України, а також представників робітництва, духовенства, військових, студентів, громадських і культурних організацій. Головою УЦР було обрано Михайла Грушевського, заступниками голови Володимира Науменка та Дмитра Антоновича. Склад Центральної Ради поповнювався і розширювався на демократичній основі. Вже наприкінці липня УЦР налічувала 822 члени. За весь час свого існування Центральна Рада видала чотири Універсали (державно-політичні акти), які визначили етапи Української держави – від автономної до самостійної. Своїм І Універсалом, 23 червня 1917 року, УЦР фактично проголосила автономію України. Потім сформувала Генеральний Секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком – перший уряд України. Другий Універсал – 16 липня 1917 року, був кроком назад, своєрідним компромісом із російським Тимчасовим урядом. Він проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішено Установчими зборами Росії. Після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада ІІІ Універсалом, 20 листопада 1917 року, проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), з визначенням її у федеральних зв’язках з Росією. Як свідчили результати виборів до Всеросійських Установчих зборів, 25 листопада 1917 року, вона мала тоді за собою більшість населення України, оскільки українські партії, що відігравали провідну роль в УЦР (а це були українські есери і соціал-демократи), здобули 75 відсотків голосів виборців (більшовики лише 10%). Скликаний 17 грудня 1917 року в Києві І Всеукраїнський з’їзд Рад селянських, солдатських і робітничих депутатів висловив повну довіру і підтримку Українській Центральній Раді. Але подальша діяльність Центральної Ради значно ускладнилася протидією місцевих більшовиків і уряду Радянської Росії, яка поставила собі за мету будь-що завадити українській незалежності й не випустити Україну зі сфери своїх інтересів. Фактично вже з кінця листопада 1917 року більшовики почали готуватися до повалення Української Центральної Ради і захоплення влади в Україні. Ленін і Троцький написали «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради», на противагу УЦР у Харкові був сформований радянський уряд (Народний Секретаріат), а Україну було проголошено Республікою Рад. До того ж Росія розпочала проти України відкриту збройну агресію. Саме в цей надзвичайно гострий момент 22 січня 1918 року і був обнародуваний ІV Універсал Центральної Ради, яким Україна проголошувалася самостійною державою. Після цього було ухвалено ще ряд важливих законів - про 8-годинний робочий день, земельну реформу, грошову систему, державний герб УНР тощо. Останній її законодавчий акт, прийнятий 29 квітня 1918 року в Києві, ухвалив Конституцію Української Народної Республіки.

Починаючи з 1762 року ірландці святкують День святого Патріка – релігійне й культурне свято, яке відзначається щорічно 17 березня в день смерті засновника і першого єпископа Ірландської християнської церкви, небесного покровителя Ірландії святого Патріка. До того ж, згідно з легендою, він вигнав з «зеленого острова» всіх зміїв та комарів. Цього дня в Ірландії та в інших країнах, де є ірландська діаспора (наприклад у США, Австралії, Великобританії), проводяться традиційні святкові фестивалі та карнавали.

Ювілеї дня:

230 років від дня народження Едмунда Кіна (1787-1833), англійського актора-трагіка, представника англійського сценічного романтизму. Був неперевершеним виконавцем ролей у п’єсах Вільяма Шекспіра. Семюел Колрідж (сучасник Кіна, відомий англійський поет, критик і філософ) писав, що бачити його гру на сцені було рівноцінним «читанню Шекспіра при спалахах блискавиці». Епізоди з життя знаменитого актора слугували матеріалом для п’єси Александра Дюма-батька «Кін, або геній і безпутство» (1836).

Цього дня 1856 року народився Михайло Олександрович Врубель (1856-1910), видатний художник. В 1884-1889 рр. жив і працював у Києві. Розписував Кирилівську церкву, відновлював живопис у Софійському соборі (три постаті ангелів у куполі). Створив ескізи для розпису Володимирівського собору. У Києві написав картину «Дівчинка на тлі перського килима» і «Східна казка», а також малюнки – «Портрет М.К. Пимоненка», «Портрет В.Д. Замирайла, «Автопортрет», «Етюд жіночої голови». Згодом Михайло Врубель повернувся в Москву, одружився на відомій співачці Надії Іванівні Забілі (її образ художник відтворив у декількох портретах і картині «Царівна-Лебідь»), багато працював, створив чимало видатних творів і свого знаменитого Демона, якого переписував безліч разів. Жодна картина не викликала таких крайніх і протилежних суджень, як саме ця. Багато хто над нею глумився, сміявся, були навіть такі, що й плювалися. У 1901 році в сім’ї Врубелів народився син, якого назвали Савочкою (на честь мецената Сави Мамонтова, який постійно допомагав Врубелю). Маля було надзвичайно вродливе, але з заячою губою. Це дуже вразило Врубеля – великого естета і шанувальника прекрасного. Ніби відчуваючи якусь біду, художник малює надзвичайно яскравий портрет свого малолітнього сина. І далі працює, не покладаючи рук, над портретом Демона. Створює кілька варіантів: «Демон», «Демон, який сидить», «Демон, який летить», «Демон повержений». Йому починають ввижатися кошмари, він чує якісь голоси, втрачає сон. Врубель  поволі божеволіє. Лікарі порадили йому спокій, природу, сільську місцевість. Врубелі їдуть до Києва, щоб згодом переїхати в село неподалік від міста. Але в дорозі на запалення легенів захворів син. У Києві малюк і помер. Його поховали на Байковому кладовищі. Ця трагічна подія стала тим остаточним, найважчим ударом, після якого Михайло Врубель вже не зміг отямитися. Він заслаб іще тяжче, а дружина втратила голос. Врубеля почали відкрито називати божевільним, а його Демона – твором, який не несе добра, а лише – лихо, біду, нещастя. 1906 р. Врубель осліп (останньою роботою, яку він встиг написати, був портрет поета Валерія Брюсова). Він постійно перебував у лікарні для душевно хворих. У рідкісні хвилини просвітління йому хотілося працювати, але жодних сил для творчості вже не було. Помер художник весною. Квітувала природа. Цвів бузок – його улюблені квіти.

115 років від дня народження Одарки Карлівни Бандрівської (1902–1981), української співачки (драматичне сопрано), педагога. Племінниця Соломії Крушельницької (у неї ж брала уроки співу). У 1940-1963 – викладач Львівської консерваторії (серед учнів – сестри Бойко, Тамара Дідик). Фундатор музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові; все своє життя присвятила збереженню пам’яті та примноженню слави видатної співачки.

80 років від дня народження Сергія Володимировича Данченка (1937–2001), українського режисера, педагога. Серед кращих вистав: «Маклена Граса» Куліша (1967), «Річард ІІІ» Шекспіра (1974), «Украдене щастя» Франка (1976, 1979), «Дядя Ваня» Чехова (1980), «Візит старої дами» Дюрренмата (1983), «Енеїда» Котляревського (фолк-опера; 1986), «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом (1989), «Пігмаліон» Бернарда Шоу (2000). Працював головним режисером Львівського ТЮГу, головним режисером Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької (1970–1978), де під його керівництвом зібралася чудова акторська команда: Федір Стригун, Богдан Ступка, Лариса Кадирова, Віталій Розстальний, Богдан Козак, Таїсія Литвиненко. На прем’єри заньківчан приїжджали глядачі не тільки з області, але й з багатьох міст України. Коли у 1978 році Данченку запропонували переїхати до Києва й очолити театр ім. І. Франка, то режисер не дуже зрадів. За ним хотіла піти велика частина трупи львів’ян. Але тоді довелося б оголювати театр. Тому він узяв тільки двох: Ступку і Розстального, а з Харкова запросив Валерія Івченка. «Він осиротив Львів. – згадував львівський прозаїк, головний редактор журналу «Дзвін» Роман Федорів. – Це ж які роки були! Сімдесяті! Маланчуківщина! Все національне утискувалось, а він сміливо наповнив гру акторів Львівського академічного театру ім. М. Заньковецької національним змістом. Я любив його і залюбки відвідував театральні спектаклі. Гадаю, що Сергій Данченко міг би з повним правом сказати, як Іван Франко: «Я старався присвоювати нашому народові культурні здобутки інших народів і знайомити інших з його життям»». За київський період театральної творчості (а це 23 роки) режисер поставив низку яскравих вистав, які швидко й невпізнанно змінили обличчя театру ім. І. Франка та, зрештою, відновили колишню гучну славу франківців.

Роковини смерті:

170 років з дня смерті Гранвіля (1803-1847), видатного французького графіка-карикатуриста. Прославився завдяки злободенним і гострим політичним карикатурам на бюрократію і буржуазію Франції, які друкувалися головним чином у сатиричному журналі «Карикатюр», а також ілюстраціями до «Мандрів Гуллівера» Дж. Свіфта (1838), «Життя і пригодам Робінзона Крузо» Д. Дефо (1840). Помер у 44 роки у божевільні (не зміг перенести смерть дружини і дітей). Гранвіля вважають одним із предтеч сюрреалізму (гравюра «Злочин і кара»). Художника вирізняла надзвичайно багата фантазія, тонка спостережливість, гумор.

100 років з дня смерті Франца Брентано (1838-1917), німецького філософа і психолога. Засновник т. з. аналітичного методу в логіці. Відстоював психологізм у філософії та логіці, вважаючи, що емпірична психологія становить основу філософських наук і розкриває їхню природу. Під впливом Брентано сформувалися погляди представників феноменології, екзистенціалізму, а також Львівсько-Варшавської школи, течій аналітичної філософії, структуралізму. Лекції професора Брентано у Вюрцбурзі і Відні мали надзвичайний успіх. Його слухали Едмунд Груссель, Франц Хіллебранд, Зігмунд Фройд, Казимир Твардовський та інші відомі люди. «Емпірична школа Брентано» пустила коріння по всій Європі. Ряд положень його філософії знайшли подальший розвиток у роботах Грусселя, Хайдеггера, Бергсона. Широкому загалу ім’я Брентано мало відоме. За понад 50 років наукової роботи він опублікував лише 7 невеликих книг, 5 брошур і декілька статей. Академічне видання його творів не завершене й досі


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-