Дмитро Золотухін, заступник міністра інформполітики
Воювати з Росією “баблом” - марна справа. Потрібно боротися мізками (продовження)
15.03.2017 09:00 2769

Та хочу наголосити: держава не зможе тримати пальму першості в цьому процесі, в будь-якому разі, пріоритет і головна відповідальність буде на тих, хто створює і розповсюджує контент. Яким чином вони цим пріоритетом розпорядяться - повністю залежить від них. Тому головним процесом в цьому контексті є створення саморегуляторних механізмів у медіа. Держава в цьому, взагалі у цій казці грає дуже опосередковану роль. Є дуже велика кількість ситуацій, де норми права створити неможливо. Наведу приклад: буквально 2 місяці тому вийшла велика стаття редактора норвезької газети «Aftenposten» про те, що Фейсбук неправомірно видалив, забанив фотографії одного з письменників.

Це фотографія обпеченої напалмом дівчинки у В'єтнамі, яка біжить, і ця фотографія стала одним із поштовхів у дискусії про те, що війну треба припиняти. Єдина проблема - дівчинка на цій фотографії повністю оголена. Так от для мене це - ідеальна ситуація, коли немає відповіді на запитання. Наскільки мені відомо, модерацію і адміністрування мережі "Фейсбук" частково здійснюють роботи. Так от питання полягає в тому: яким чином можна створити навіть не правове, не законодавче, просто правило роботи для того, щоб людина, - з роботом це взагалі неможливо, -  людина взяла 2 фотографії, на яких зображена оголена дівчинка, і сказала, що одна фотографія - це пропаганда педофілії, а інша - це світлина репортажної журналістики, яка стала запорукою демократичного процесу припинення війни. Тобто, ще раз підкреслюю: створення таких правових норм неможливе.

- Для мене Доктрина саме і є отакою пропозицією про наміри, сигналом держави про те, як ми будемо здійснювати політику в інформаційній сфері. Ми кажемо, що ми будемо робити оте, оте, оте, будь ласка, давайте, долучатися до цієї роботи. Це дуже умовна модель. Звичайно, вона вже отримала і критику, і позитивні відгуки, і це нормально. І, власне, ідея продукування такого документу - це як початковий крок з боку держави до вироблення суспільного договору, яким може бути меморандум зі ЗМІ. Це як перший крок до побудови співпраці, в тому числі - в контексті норми про розвиток саморегуляції медіа. 

Однак, я не думаю, що ми зможемо створити це як певний системний процес, тобто, от ми всі або якась більша частина з нас домовилися і разом побігли всі в один бік. Досвід показує, що це неможливо, особливо це неможливо, якщо одним із суб'єктів такого процесу є держава. Державний апарат і сама логіка роботи державного апарату, вона не сприяє якимось інтенсивним і конструктивним змінам. Все одно, це час на вироблення позиції, це бюрократичний апарат, - вибачте, якщо ми чекали на появу Доктрини два роки, то мало можна сподіватися на те, що ми швидко змінимося. Знову ж таки, роль держави тут дуже опосередкована, що ми можемо? От при Міністерстві інформаційної політики є Експертна рада, і Міністерство ініціативно намагається делегувати їй вироблення якихось інструментів. І Доктрина є, в тому числі, результатом роботи Експертної ради, коли міністерство як державний орган делегувало громадськості участь в розробці якихось інструментів, які потім були відображені в державній політиці. Власне, це і є запорукою створення отаких от загальних принципів спільного якогось руху. Однак, з боку держави -  створювати якісь платформи, я не думаю, що це буде ефективно, особливо з огляду на ситуацію, яка зараз присутня в медіасередовищі.

Тобто, ще раз повертаємося до того, що питання не в тому, чи буде «МінСтець» банити сайти, як він буде закривати чи не буде закривати, питання в тому, що оцей філософський спектр питань для нас відкритий, і на даний час ніхто не має на них відповідей. 

Водночас, у зв'язку з тим, що від цього залежить подальше існування України, моїх дітей, і ваших дітей, і взагалі - чи буде це суспільство здоровим надалі, у нас немає іншого вибору, як працювати з цими питаннями. 

Скоріше за все, у Сполучених Штатах теж думають над цим, але у них немає війни, і там люди вже звикли до того, що, крім Президента, є Конгрес, є Палата представників, є Верховний суд, є система стримувань. Так, там величезні скандали, там проходять величезні конфлікти, так, в них дуже втягуються пересічні громадяни, але здебільшого суспільство усталене, і воно вже знає, що це - процес, демократія - це процедура, і це пройде, і холодна війна з Росією якось мине. Для України ситуація кардинально інша. Від цього залежить, чи буде ця політична нація далі існувати чи не буде. 

- І в цій ситуації на медіаринку України існують, напевне, сотні Інтернет-ЗМІ, які невідомо ким створені, і невідомо на чиї гроші існують. Як із цим бути?

- МІП зараз працює над питанням подальшої реформи медіазаконодавства. Як ви знаєте, у нас вже прийнято законодавство, яке вимагає від медіа розкривати своїх власників. Ми зараз обговорюємо питання - піти в цьому далі, і подумати над створенням норм, які будуть мотивувати якимось чином видання і медіа розкривати не тільки власників, а й шляхи фінансування, тобто, хто, як і яким чином фінансує процеси, які відбуваються в медіа. Можливо, таке об'єктивне і прозоре відношення до процесів розвитку медіа надасть можливість зрозуміти: а звідки у них стільки реклами, а як вони можуть випускати газету, щоденно роздавати її безкоштовно, утримувати таку велику редакцію і не мати шляхи фінансування і ніяк не заробляти на цьому, тобто, звідки у однієї людини стільки грошей створити медіа?

Бачите, з одного боку, можна було б підійти до якихось абсолютно конкретних випадків, які зараз турбують громаду і суспільство і сконцентруватися на них, але в довгостроковій перспективі зрозуміло, що, якщо ми справимося з одним, неминуче з'являться інші. 

- Я завжди казав, що воювати з Росією "баблом" є марна справа. Що означає воювати баблом - це наймати більше працівників, витрачати більше коштів на медіа, на виготовлення і розповсюдження інформації, більше ботів, тролів. Давайте нам більше, більше. Це такий Кутузовський і Жуковський принцип: давайте кинемо на їхні три батальйони наші десять, нехай вони там всі поляжуть, баби ще народять. Це неправильно. Потрібно боротися мізками, потрібно боротися підходами, інноваційними рішеннями і взагалі усвідомленням того, що ми робимо. Йдеться про створення і розвиток усвідомленої політики держави, а не просто про якесь технічне виконання настанов. От Доктрина сказала - моніторити, ми будемо моніторити. А що потім робити з цим моніторингом? 

Більше того, це питання також стосується створення і розбудови системи стратегічних комунікацій в країні. У кожному державному органі в країні є власна система моніторингу: СБУ моніторить свої речі по своїх принципах, Міністерство аграрної політики - свої речі. І все це - абсолютно різні моніторинги. Немає ні усталених інструкцій, ні якихось процедур, за якими, наприклад, навіть тендерні закупівлі здійснюються. А як визначати ефективність моніторингу? 

І підходи до моніторингу є оперативно-тактичні, коли ми говоримо про питання загроз і питання національних інтересів. І є стратегічні комунікаційні, коли ми говоримо не про загрози, а про те, що державний апарат в рамках стратегічних і урядових комунікацій має слухати громаду, має вловлювати, що відбувається в медіа, і долучатися до діалогу. Бо ключове слово тут - "комунікації", а це не просто інформування громадян. Це діалог. Це трошки інший підхід. Технологічний підхід - як моніторимо і які інструменти застосовуємо. Управлінське рішення - що ми з приводу цього робимо. Я до цього звертаюся тому, що, крім того, що в моєму підпорядкуванні буде напрямок інформаційної безпеки, буде і напрямок стратегічних комунікацій. 

Знову повторюся: ми звужуємо розуміння того, що робить міністерство в цьому аспекті. Просто моніторити сайти - які погані, а які хороші - це дуже спрощений підхід. Ми намагатимемося розширити це поняття в силу наших можливостей.

- Дякую за розмову.

Марина Сингаївська. Київ

Фото: Володимир Тарасов, Олена Худякова

(Перша частина інтерв'ю - у публікації 14.03.2017

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-