Медіареформи в Україні: перші результати і очікування
За останні кілька років у сфері медіа відбулися великі зміни, почасти до деяких з них Україна йшла десятиліття. Ці важливі зміни стали можливі після перемоги Революції Гідності. Представникам громадських медіа організацій і лобістам роздержавлення медіа набридли обіцянки всіх можливих попередніх влад, тому вони зробили все можливе, щоб ці обіцянки перетворилися в дієві закони.
2015 рік виявився найбільш плідним на революційні медійні закони. Держава зробила рішучий крок і позбулась інструменту самопіару, ухваливши закони про cуспільне мовлення (нову редакцію) та реформування державної й комунальної преси. Важливими з-поміж ухвалених нормативних актів також стали закони про прозорість медіавласності та відкритість публічних коштів.
2016-й запам’ятається ухваленням законів про квоти українських пісень на радіо та про універсальну програмну послугу (УПП). Під час підготовки і ухвалення цих документів тривали палкі дискусії, яких давно вже не чув Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики. Але в результаті цих законів, почав не тільки змінюватися радіоефір, в якому з’явилося багато українських виконавців з україномовними піснями, а й правила роботи на медіа ринку. Зокрема, закон про УПП, що набув чинності з 1 січня 2017 року, змінив принцип формування УПП – переліку телеканалів (і радіостанцій), обов’язкових для ретрансляції в мережах провайдерів у всіх пакетах. Відтепер до складу УПП увійшли телерадіопрограми ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (два телеканали: «UA: Перший», «Культура» і три радіостанції: «Українське радіо», «Промінь» та «Культура»), парламентський телеканал «Рада», а також місцеві та регіональні ефірні аналогові й цифрові телеканали, що мовлять у межах однієї області та не здійснюють ретрансляції програм інших мовників і не володіють іншими ліцензіями на ефірне мовлення в інших областях. Натомість загальнонаціональні комерційні телеканали були вилучені зі складу УПП та перейшли до договірних відносин із провайдерами. Приватні й публічні торги щодо подальшої співпраці між телегрупами і провайдерами тривають. Адже телеканали зажадали від провайдерів плати за свій контент, тоді як провайдери – навпаки – вважали, що це канали мають їм платити за поширення в кабельних мережах.
Ще 2016-й увійде в історію як рік, коли вперше за понад 10 років відбулося виїзне засідання Комітету свободи слова в зону Антитерористичної операції, яке провели на Донбасі в Лисичанську та Краматорську. В результаті Комітет визнав незадовільним державне управління інформаційною сферою на Донбасі та ухвалив рішення «Про стан інформаційної безпеки в Луганській та Донецькій областях», яке лягло в основу рекомендацій для РНБО, котра вже в 2017 році ухвалила Доктрину інформаційної безпеки. Звичайно, для країни, в якій три роки по суті триває війна, в тому числі й інформаційна, в якій, окрім Держкомтелерадіо, було створено ще й нове профільне Міністерство інформаційної політики, ухвалення цього документа, на думку експертів, занадто затягнулося. Найбільш дієвою в цьому питанні виявилася Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, яка поступово заборонила майже всі російські канали, діяльність яких порушувала українську Конституцію. Тепер в аналоговому ефірі та в кабельних мережах ви таких каналів не знайдете. Хіба що через супутникові антени.
Наприкінці 2016 року Верховна Рада ухвалила також закон про обмеження ввезення книжок із Росії, який з 1 січня 2017 року набув чинності. Закон запровадив дозвільний принцип ввезення в Україну книжок із Росії й тимчасово окупованої території України. Дозволи надаватиме Держкомтелерадіо на підставі аналізу й оцінки спеціально створеної при відомстві експертної ради, члени якої працюватимуть на громадських засадах. Розповсюдження російських книжок без відповідного дозволу каратиметься штрафами. Водночас громадяни матимуть право ввозити російські книжки без спеціального дозволу в кількості не більше 10 примірників на людину.
Важливі зміни відбуватимуться у сфері медіа і цього року. 2017-й нарешті стане для України роком суспільного мовлення. 19 січня було зареєстровано юридичну особу Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», що утворилося внаслідок об’єднання Національної телекомпанії, Національної радіокомпанії та всіх державних обласних та регіональних телерадіокомпаній. Дуже важливим етапом буде конкурсний відбір її керівника – голови правління ПАТ «НСТУ». Вперше керівника не призначатиме влада, а обиратиме наглядова рада ПАТ «НСТУ», яка складається з 17 осіб, що представляють різні сфери суспільного життя та парламентські фракції і групи. Після того, як обраний керівник почне реалізовувати свою стратегію розвитку Суспільного мовника, зміни повинні відбутися і на рівні областей, бо там суспільне мовлення – це шанс на збалансовану та незаангажовану інформацію про місцеві події на противагу колишнім ОДТРК, які зовсім некритично висвітлювали діяльність місцевої влади.
Зміни відбудуться і в сфері друкованих ЗМІ. Комунальні медіа, яких понад 550 в Україні, реформуються у приватні. Журналісти можуть стати співвласниками газети, в якій працюють. Однак в держбюджеті-2017, хоч і планувалося, але поки не закладено держпідтримку (одноразову допомогу у розмірі 50 тисяч гривень), тому ми можемо стати свідками банкрутств частини газет, неспроможних вижити у конкурентних ринкових умовах.
Загалом загальнонаціональні телерадіоканали, як і раніше, в руках олігархів, ринок фактично поділений між кількома власниками. Водночас спостерігається тенденція появи нових інформаційних телеканалів, в які вкладає гроші нинішня опозиція. Крім того, колишні регіональні приватні канали, такі як ZIK і 24-й все більше стають загальнонаціональними.
За три роки після Революції Гідності, на жаль, очікування суспільства на реформи катастрофічно знизилися, люди втрачають оптимізм, а деякі взагалі зневірилися. Переважно й через те, що рівень життя середньостатистичного українця погіршився.
В Україні, як і в Грузії і ще в низці пострадянських держав, найактивніші журналісти і громадські активісти після Революції Гідності потрапили до влади. На зміну їм розквітло ціле покоління молодих журналістів-розслідувачів, власне як і жанр журналістських розслідувань. На відміну від попередніх років, коли при владі була Партія регіонів на чолі з президентом-втікачем Віктором Януковичем, проекти журналістських розслідувань тепер є ледь не на кожному телеканалі. Але й представникам нинішньої влади ці розслідування не до вподоби. Тому на журналістів продовжують нападати, їм перешкоджають у журналістській діяльності, а правоохоронним органам, як і раніше, важко довести ці справи до суду.
За інформацією Генпрокуратури у 2015 році було передано до суду 11 кримінальних проваджень за 171 статтею ККУ, 2016-го правоохоронці направили до суду 31 кримінальне провадження щодо злочинів, скоєних відносно журналістів. Так, до суду торік з обвинувальним актом направлено 30 кримінальних проваджень та одне – з угодою про примирення.
19 проваджень було направлено до суду за ч. 1 ст. 171 КК України (Незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв’язку із своєю професійною діяльністю, незаконна відмова у доступі журналіста до інформації, незаконна заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб’єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності);
1 провадження за ч. 2 ст. 171 КК України (Вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю);
3 провадження за ч. 1 ст. 345-1 КК України (Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо журналіста, його близьких родичів чи членів сім’ї у зв’язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності);
6 проваджень за ч. 2 ст. 345-1 КК України (Умисне заподіяння журналісту, його близьким родичам чи членам сім’ї побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності), одне з яких передано до суду з угодою про примирення.
2 провадження за ч. 1 ст. 347-1 КК України (Умисне знищення або пошкодження майна, що належить журналісту, його близьким родичам чи членам сім’ї, у зв’язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності).
Водночас Інститут масової інформації у 2016 році на неокупованій території України зафіксував 264 випадки порушень свободи слова, що приблизно на 15% менше, ніж 2015-го (у 2015 році ІМІ зафіксував 310 порушень свободи слова в Україні, у 2014 році – 995 випадків).
2017 року ми станемо свідками реалізації низки медіареформ, зокрема роздержавлення друкованих ЗМІ та суспільного мовлення. Спробуємо разом з парламентом адаптувати українське медійне законодавство до європейських стандартів, зокрема розробивши базовий закон «Про аудіовізуальні послуги». Шукатимемо шляхи запобігання негативним наслідкам інформаційної агресії з боку Російської Федерації. Можливо, нарешті перейдемо на цифрове мовлення. Крім того, 2017 року Україна стане господарем міжнародного пісенного конкурсу «Євробачення», яке відбудеться не на державному, а на новоствореному каналі Суспільного мовлення. І це дуже символічно для нашої країни.
Світлана Остапа
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама