- Ну, сценарій „Конотопської відьми" не спрацював. І я вам скажу більше. Це Батьківщина наша, моя особиста, я там народився, мій рід звідти, а Наталія Михайлівна (Вітренко, - ред.) там була тільки „парашутисткою". Задурманила людям голову, але вони, слава Богу, розібралися, що до чого...

- З якими найголовнішими викликами на посаді мера вам довелося зіштовхнутися за цей час?

- Вникнувши у роботу, збагнув, наскільки високий у нас рівень корупції, як не хочуть ті, хто раніше сидів на так званих „фінансових потоках", відмовлятися від протизаконних схем привласнення державних коштів.

От, взяти хоча б дорожнє господарство. Раніше у Конотопі будівництвом та поточним ремонтом доріг займалася тільки одна фірма  - ДП „Райавтодор", з якою важко було домовитися про зменшення ціни за роботу. Але нам вдалося, попри тиск різної мафії, завести на цей ринок ще одну фірму, цього року плануємо завести третю, і так створити конкурентне середовище. Завдяки цьому вдалося зекономити тільки на самому асфальті по вулиці генерала Тхора велику суму грошей.

Я збираю підрядників, говорю, що є ось такий проект, питаю, за скільки ви його можете реалізувати, і вони починають між собою змагання. Від цього виграє громада міста.

Це багато кому не подобається із „папєрєдніков", так званих, вони активізувалися ще півтора року тому в соцмережах, і не розпускали після виборів своїх „десятників", „сотників", які поширюють різну неправдиву брудну інформацію про нашу роботу, про діяльність влади у Конотопі з метою її дискредитації.

Недавно у нас в управлінні ЖКГ працівники служби економічної безпеки проводили обшук. Не знаю, що вони там шукали, залазили навіть у жіночі сумочки і передивлялися косметички. Паскудно себе поводили, чого не можу сказати про людей, які були перед цим з Києва, з економічної контррозвідки СБУ, адекватні абсолютно люди, порядно себе поводили.

У Терещенка у Глухові така ж ситуація, в Івано-Франківську в Руслана Марцінківа. Тобто на всіх, хто не в мейнстрімі, хто не платить грошей «нагору», хто не ділиться, починають чинити пресинг. Але ми не з тих людей, кого можна так залякати. Самі нічого не беремо і, звісно, нікому нічого давати не збираємося. Ми створюємо конкурентне середовище, робимо все, щоб громаді наших міст було комфортно жити.

Ну, звичайно, в лавах правоохоронних і контролюючих органів є дуже багато порядних людей, але ті чиновники, які позалишалися з часів, коли без хабарів було жити неможливо, вони не розуміють, що це вже не повернеться, і починають оцей весь пресинг. Ну, хай стараються. Побачимо, що вийде.

Вважаю за досягнення і те, що минулого року, попри підвищення ціни для населення і теплогенеруючих підприємств на газ, нам вдалося не перекласти це подорожчання на пересічного мешканця. Змушені були приймати непопулярні рішення, частково дотуємо із нашого бюджету теплогенеруючі організації, однак громада Конотопа, за великим рахунком, на собі це підвищення не відчула.

Нам вдалося першими в області (ніхто на Сумщині ще цього не зробив, подібне вчинили тільки мери-свободівці в Україні) заборонити побори в дитячих садочках і школах. Ніхто не має заявляти, що школі потрібен якийсь подарунок. Дозволено подарунок у вигляді букета квітів, коробки цукерок, суто символічно. Все, що дорожче, повинні передати у фонд школи, в іншому випадку - звільнення.

Ще був один важливий робочий момент. Ми добивалися, щоб 58-а мотопіхотна бригада стала конотопською, а не сумською, і домоглися цього, хоча часто у ЗМІ її називають сумською. Ні, вона конотопська! 

Штаб бригади - у місті Конотоп. Це дало нам близько 25 млн грн додаткових надходжень минулого року до міського бюджету за рахунок ПДФО (податок на доходи фізосіб). Ми доклали максимум зусилля для її облаштування, все, що від нас залежало, зробили. Керівництво міста особисто кілька вихідних поспіль виходило на толоки.

 - Пане Артеме, Конотоп „засвітився" на всеукраїнському рівні як єдине місто, де здешевшала вартість проїзду у маршрутках. Це взагалі щось нереальне як на сьогодні...

 - Організований у січні мафією перевізників, наголошую, мафією, транспортний колапс став серйозним викликом. Усю громаду міста намагалися переламати через коліно. Вони прийшли, говорять - давайте по 7 гривень зробимо проїзд, потім 6, потім бачать, що ми не ведемося, грошей із них за поступки не беремо, давайте 5. Ні! Я дуже щасливий із того, що влада міста і громада були єдині. Усі представники влади зайняли чітку позицію - захищати інтереси громади, і відкидали навіть натяки на якесь особисте заохочення в разі підвищення тарифу. А вони (натяки, - ред.) були, в тому числі й особисто до мене зверталися, але ми швидко припинили розмову на цю тему. Заявили: буде хоч одна пропозиція - повідомимо про це правоохоронні органи.

Відтак перевізники були поставлені перед вибором: або вони йдуть із ринку, або працюють, не шантажуючи громаду. Зрозумівши, що ми не відступимо, перевізники відмовилися від своїх вимог і погодилися возити людей, знизивши плату до 2,5 грн - це сьогодні найдешевший тариф в Україні.

Підвищення вартості проїзду можливе лише у тому випадку, коли буде економічно обгрунтоване. Тобто на нові „Лексуси" і нові квартири за рахунок пасажирів ніхто не дасть можливість заробляти. А якщо буде економічно обгрунтованим, тоді можна про це говорити.

- Зараз ви оперуєте фактами і цифрами, як справжній економіст. Скажіть, чи не поборов на займаній посаді Семеніхін-господарник Семеніхіна-партійця?

- Ви знаєте, душа горить, просто пече. Займаємося господарюванням, але не відриваємо погляди від політичної ситуації, економічної на рівні держави. „Господарка" для нашої команди, для мене особисто, - понад усе, але ми далеко від великої політики не пішли.

- Скільки триває ваш робочий день, чи є можливість відпочивати?

- Часу вільного фактично немає. Буває, що день починається о 5-й ранку і триває до 23-ї.

- Де сили берете?

- Мені їх дає громада, люди. Недавно була перша лекція у місцевому індустріально-педагогічному технікумі, який я свого часу закінчив і де взявся викладати. На ознайомчій лекції запитав у студентів: „Які ваші життєві цілі, мета, що ви хочете?" Більша частина відповіла: хорошу роботу після технікуму знайти, одружитися, хтось каже: мати можливість їздити за кордон відпочивати.