У війни - жіноче обличчя

За майже три роки війни на Донбасі калейдоскопічний портрет жінки наповнився різними кольорами та емоціями. Від бажання діяти та допомогти – до болю розлуки назавжди. Як його відобразили об’єктиви камер фотокореспондентів Укрінформу – у нашій добірці.

Лонгрід 08.03.2017 08:00

Вона – на бойовому посту на Сході та у тренувальному таборі проходить вишкіл. Вона проводить майстер-класи з надання першої медичної допомоги в умовах ведення бойових дій, рятує поранених, плете маскувальні сітки та "кікімори" для українських бійців, привозить дитячі малюнки й потрібні речі на передову. І водночас чекає повернення тих, хто пішов "туди" захищати, бо "Хто, якщо не я". А коли нарешті на перон прибуває вагон із бійцями "звідти", підносить синьо-жовтий прапор якомога вище, щоб хлопці бачили: їх тут чекають.

Жінка-воїн

Від початку бойових дій на сході України жінки не забувають про звичну для себе професію вчителя, яка вважається "жіночою". Щоправда, заняття проходять на полігонах, а учнями стали охочі опанувати військову справу. Таким наставником із загартування тіла та духу є, зокрема, Маруся Звіробій, яка 2014 року організувала підготовчий центр "Марусин полігон" під Києвом для вишколу і цивільних, і бійців АТО. Не залишаючи роботи з підготовки майбутніх воїнів, збираючи необхідні для передової речі, Маруся стала мамою, народила доньку.

Сьогодні старший солдат Маруся Звіробій керує інструкторським підрозділом "Марусині ведмеді" у Високомобільних десантних військах Збройних сил України.

Боєць 11-го запасного батальйону Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" Київської області проводить заняття зі стрільби з вогнепальної зброї на території "Марусиного полігону", листопад 2014 року. Фото: Володимир Тарасов.

Також дівчата проходять військові вишколи для цивільних. І йдеться не лише про опанування навичок того, як надавати першу медичну допомогу під час воєнних дій. Жінки-добровольці – і на смузі перешкод, і зі зброєю в руках.

Боєць 24-го батальйону територіальної оборони "Айдар" (що сьогодні входить до складу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ) на бойовому посту в Луганській області, червень 2014 року. Фото: Маркіян Лисейко.

Військова справа як професія – не новинка для українок. До неї підходять виважено, а тому здобувають відповідну профільну освіту у вищих військових навчальних закладах. Або ж, отримуючи цивільний фах, проходять додаткову військову підготовку, в програмі якої – і подолання смуги перешкод, і "обкатка танком".

Кулі на жіночій долоні під час дводенного вишколу представниць підрозділу "Правого сектору" під назвою "Жіноча Січ" у навчальному таборі на Закарпатті, червень 2015 року. Фото: Сергій Гудак.

Жінка на війні з російським агресором евакуює поранених з поля бою та надає медичну допомогу. Такою є старший медик окремої медичної роти ім. Миколи Пирогова Національної гвардії України Наталя Назар. Маючи вищу медичну освіту, в мирний час викладала у Львівському медичному коледжі "Основи медсестринства". Була медичним волонтером ще під час подій на київському Майдані. Потім разом із колегами-медиками склала основу добровольчої медичної роти ім. Миколи Пирогова Національної гвардії України. Її називають "Наша бойова Кнопка" - за постійну готовність у будь-який момент виїхати на передову й рятувати поранених.

Медсестра медичної роти ім. Миколи Пирогова Національної гвардії України Наталя Назар перед виїздом на передову на Донеччині, березень 2015 року. Фото: В’ячеслав Мадієвський.

Робота з надання медичної допомоги у "гарячих точках" – активна форма волонтерства. Зокрема, жінки входять до складу Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Це недержавний проект із залучення цивільних медиків до допомоги пораненим на передовій. Концепція мобільного польового шпиталю – адаптація американської системи MASH (Mobile Army Surgical Hospital) до реалій бойових дій у зоні проведення АТО на території України.

Волонтер Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова під час презентації проекту на Київщині, жовтень 2014 року. Фото: Сергій Аніщенко.

У 18-річному віці стала добровольцем-медиком і створила медичний батальйон "Госпітальєри" Яна Зінкевич. На передовій вона врятувала сотні бійців. А після автомобільної аварії в грудні 2015 року змогла не лише побороти недугу, а й народити доньку та повернутися до лав організованої нею медичної служби. І вже сьогодні комбат Яна Зінкевич проводить ротації на Госпітальєрських позиціях та вишколи для охочих.

Дівчина-інструктор під час практичних занять з курсантами Національної академії Національної гвардії України в рамках курсу бійця-рятувальника у Харкові, лютий 2015 року. Фото: В’ячеслав Мадієвський.

Волонтерство

Від 2014 року допомога армії та пораненим стала найбільш розповсюдженою формою волонтерської діяльності. За даними соціологічних досліджень, понад половина волонтерів – жінки. Вони плетуть маскувальні сітки, шиють військову форму, привозять на передову найнеобхідніші речі, продукти харчування, організовують благодійні заходи для збору коштів на потреби бійців АТО, розносять допомогу місцевим жителям на територіях, де точаться бойові дії, здають кров для поранених.

Волонтер, яка розносить допомогу місцевим жителям, спілкується з літньою жінкою в Авдіївці, лютий 2017 року. Фото: Маркіян Лисейко.

На тебе чекають

Ті, хто залишилися в тилу, за щоденними турботами й побутом бережуть у пам’яті найкращі моменти життя з близькими, які там, на передовій. І щосекунди подумки підтримують їх. Миті розставань та зустрічей становлять чи не найбільший масив зроблених фотокорами Укрінформу світлин добірки "Жінка і війна". І на кожній з них – своя особлива емоція.

Лейтенанти психологічної служби Національної гвардії України Валерія Язволицька (праворуч) і Маргарита Мудраченко цілують бійця АТО на Донеччині, березень 2015 року. Фото: В’ячеслав Мадієвський.

Чекати іноді доводиться довше, ніж заплановано графіком ротацій бійців. За словами першого заступника Голови Верховної Ради України Ірини Геращенко, на окупованій території залишаються 113 заручників. Коли ж довгоочікуване повернення відбувається, чекати вже неможливо жодної зайвої миті.

Літня жінка проходить повз автомобіль, згорілий внаслідок артилерійського обстрілу терористами місць дислокації частин батальйону "Донбас" в Іловайську, серпень 2014 року. Фото: Маркіян Лисейко.

Саме жінка втілила образ війни на війні в баченні австралійського художника Гвідо Ван Хелтена. Його мурал в Авдіївці вже встиг стати символічним. Зі стіни розбомбленого будинку на глядача дивиться вчителька української мови та літератури Марина Марченко. Під час обстрілу міста у 2014 році її чоловіка тяжко поранило за двадцять метрів від будинку, де тепер нанесено зображення.

"Ця робота несе в собі величезну силу у виразі обличчя цієї людини. Мета цієї роботи - привернути увагу світової громадськості до цієї території, де щодня лунають постріли з мінометів", - йдеться у повідомленні на сторінці проекту ArtUnitedUs у Фейсбук.

Мурал із портретом місцевої жительки – вчительки української мови та літератури Марини Марченко – на неодноразово обстріляному бойовиками спорожнілому багатоповерховому житловому будинку в Авдіївці на Донеччині, лютий 2017 року. Фото: Андрій Кравченко.

Назавжди

Вона схилилася над труною, зустрівши нарешті його – сина, чоловіка, брата – з війни. Вона витирає сльози біля портретів сотень, здавалося б, незнайомців, які захищали нас на війні. Біль втрати, кажуть, втамує час. Та нас він уже змінив назавжди.

Жінка із квітами йде повз труни із тілами невпізнаних бійців у селищі Кушугум Запорізької області під час церемонії поховання, жовтень 2014 року. Фото: Дмитро Смольєнко.

Наречена війни

Але смерть ніколи не зможе зупинити життя. Воно – у посмішці дитини, у погляді людей, які вирішили пов’язати свої життя за найскладніших обставин, у вірі в новий день без війни. Десятки пар знайшли одне одного на передовій. Водночас інших закоханих бойові дії підштовхнули до прийняття життєво важливих рішень – весілля та створення сім’ї.