6 березня. Пам’ятні дати

6 березня. Пам’ятні дати

2056
Ukrinform
Цього дня у 2003 році Верховна Рада затвердила пісню «Ще не вмерла Україна» Державним Гімном.

Священні символи, які уособлюють самобутність і національну єдність має кожен народ. Вони покликані підносити дух нації у боротьбі за свободу, національну самоідентифікацію та самоутвердження, за власну самостійну державу. До таких символів, крім прапора та герба, належить і гімн. Твір, який мільйони людей по-справжньому сприймають як музичний символ свого народу, не може бути штучно створений чи «нав’язаний згори» - лише від усього серця. Він мусить пройти перевірку часом, історичними подіями, стати невід’ємною часткою суспільного життя. Шляхом всенародного визнання пройшов і Гімн України, з плином часу дедалі впевненіше розширюючи простір свого духовного впливу. Справжнім всеукраїнським, національним, а згодом і Державним Гімном України стала пісня «Ще не вмерла України і слава, і воля» на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького. Музична редакція Гімну офіційно була ухвалена 15 січня 1992 року, а текст (слова першого куплету та приспів) був затверджений 6 березня 2003 року, що знайшло своє відображення в Основному Законі України. Створення сучасного Гімну України бере початок з осені 1862 року, коли український вчений-етнограф, поет і журналіст, активний діяч українського визвольного руху на Правобережній Україні Павло Чубинський написав патріотичного вірша «Ще не вмерла Україна». Пророчі слова Павла Чубинського потужно зазвучали, коли були окрилені музикою  Михайла Вербицького – скромного священика, обдарованого талантом митця, одного з основоположників української композиторської школи. Перше документальне свідчення виконання пісні «Ще не вмерла Україна» датується 10 березня 1865 року, що офіційно вважається датою першого публічного виконання національного гімну. Цікаво, що перший тиражований на грамплатівці запис цієї пісні зробила студія Columbia (США) у 1916 році. Як гімн вона звучала за часів Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Гетьманату, Директорії. Але державне затвердження ця пісня одержала лише 15 березня 1939 року – як гімн Карпатської України. Ця держава проіснувала не довго. Разом з її занепадом гімн був заборонений угорським урядом, так само, як і понад 70 років у Радянській Україні. Нині ж  український Гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля», створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить могутньо і гордо, як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності.

Події дня:

В цей день у 1939 році в Києві, навпроти червоного корпусу Київського університету, з нагоди 125-річчя від дня народження, відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку. Авторами його стали скульптор Матвій Манізер, архітектором Євген Левінсон. Нині цей пам’ятник став одним із символів нашої столиці та центром будь-яких заходів пов’язаних з ім’ям видатного поета.

Ювілеї дня:

Цього дня народився Анджей Вайда (1926-2016), польський режисер театру і кіно. Поставив фільми «Попіл і алмаз» (приз ФІПРЕССІ у Венеції, 1959), «Попіл», «Весілля», «Пан Тадеуш», «Пейзаж після битви», «Все на продаж», «Людина з мармуру» (приз ФІПРЕССІ МКФ у Канні, 1978), «Без наркозу», «Людина з заліза» (приз «Золота пальмова гілка» МКФ у Канні, 1981), «Дантон» (премії «Сезар», 1983; ВАFТА, 1984), «Катинь» (по суті, перше публічне кінематографічне висловлювання про катинську трагедію, безпосередньою учасницею якої стала сім’я Вайди). Засновник Вищої режисерської школи у Варшаві.

90 років від дня народження Габрієля Гарсіа Маркеса (1927–2014), видатного колумбійського письменника, журналіста і громадського діяча. Лауреат Нобелівської премії (1982), автор світового бестселера «Сто років самотності» (1967), роману, який Пабло Неруда розцінив як найбільше одкровення іспанською мовою з часів «Дон Кіхота», а перуанський письменник Варгас Льоса назвав «літературним землетрусом». Перше оповідання Маркес написав у 1947 році. Літературному дебюту передувало знайомство з творчістю Франца Кафки. Загальне враження від оповідань, об’єднаних у збірці «Перетворення», Гарсіа Маркес згодом сформулював таким чином: «Кафка розповідав про світ точнісінько в тій манері, що й моя бабця. Коли я прочитав його… я відкрив для себе, що стану письменником. Побачивши, як Грегор Замза зміг, прокинувшись одного разу, перетворитися в гігантського жука, я сказав собі: «Я не знав, що таке можливе в літературі. Але якщо це так, то мене цікавить письменство…» Я зрозумів, що в літературі, крім академічних і надто раціоналістичних стилів, з якими я був знайомий за ліцейським підручником, існували й інші, набагато ширші можливості. Це було все одно що скинути пояс невинності». Найбільший вплив на Маркеса, крім Кафки, справили Фолкнер, Вірджинія Вулф, Джеймс Джойс. У біографії видатного письменника існує чимало розбіжностей і дивних неспівпадінь, починаючи ще з народження. Народився Маркес у 1928 році, але його батько-фармацевт наполягав, що у 1927. Отже, переважна більшість довідкових джерел подає дату народження Маркеса 1927 рік. Майбутній письменник навчався в єзуїтському коледжі, потім вивчав право в університеті Боготи, але невдовзі кинув навчання задля журналістики. В 1954 році він вже працював у Римі кореспондентом однієї з колумбійських газет. Відтоді мешкав переважно за кордоном: у Франції, Венесуелі та в Мексиці. Перший роман написав у 23 роки, але видавця вдалося знайти лише через сім років. Задум «Ста років самотності» з’явився у нього в 1956 році, а написаний роман був за 12 місяців. Перший наклад розкупили протягом тижня. Надалі було продано понад 20 мільйонів екземплярів книги; вона перекладена 30 мовами світу.

86 років від дня народження Олександра Івановича Білаша (1931–2003), українського композитора-пісняра, одного з найяскравіших представників музичного світу України. Автор відомих пісень «Два кольори», «Лелеченьки», «Ясени», «Цвітуть осінні тихі небеса», опер, симфонічних творів, музики до вистав і кінофільмів. Музикою Олександр Білаш був зачарований ще з самого дитинства, але не можна сказати, що шлях до професійних вершин був для нього легким. Народився Олександр Білаш на Полтавшині в селянській родині. Його першим музичним інструментом була саморобна гармошка на три баси, на якій він хвацько грав у трирічному віці. Згодом перейшов на акордеон – грав на сільських весіллях, проводах. Після закінчення дев’ятого класу хлопець намагався поступити до Полтавського музичного училища, але у закладі йому сказали, що в нього немає музичного слуху… Повертатися додому з ганьбою Олександр не хотів, тому сів на товарняк Полтава-Київ і приїхав у столицю. В Київському музичному училищі іспити вже закінчилися. Тоді він спробував влаштуватися до ансамблю одного з кафе у центрі міста. Музики хоча й посміялися з простого сільського парубка, який не знав нот, та все ж погодилися прослухати його. Коли ж почули, як віртуозно хлопець виконав щойно почуту складну мелодію, то в один голос сказали, що такий талант не можна занапащувати, працюючи без освіти, а потрібно обов’язково вчитися. Музиканти пророкували йому велике майбутнє, дали трохи грошей та допомогли з житлом. Так Олександр Білаш залишився в Києві. Згодом він поступив до Київської музичної школи для дорослих (заняття проводилися вечорами). Його вчителями були брати Майбороди – Платон викладав теорію музики, а Георгій – гармонію. Навчався в класі баяна. Самотужки опанував гру на фортепіано, багато читав, займався самоосвітою, вивчав основи диригування. А щоб учитися і якось жити, вдень важко працював – вантажив вагони, носив шпали. Втомлювався неймовірно. Після року навчання в Києві Олександр Білаш поїхав до Житомира, вступив на другий курс музичного училища ім. Косенка. Лише в 1951 році, після успішного закінчення училища, юнака прийняли до Київської консерваторії на композиторський факультет. За своє життя митець написав чимало пісень, але покладені ним на музику Павличкові «Два кольори», облетіли весь світ і давно стали народною піснею.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-