«Тату, повертайся живим». Музей АТО у Дніпрі

«Тату, повертайся живим». Музей АТО у Дніпрі

Аналітика
1986
Ukrinform
За перший місяць роботи експозицію оглянуло понад 6 тисяч осіб

Війна дихає нам в обличчя. Це відчувається у Дніпрі, куди з передової постійно прибувають вертольоти з пораненими, де у військовому шпиталі й цивільних лікарнях рятують життя українських бійців.

Війна дихає нам в обличчя. І від того ми намагаємося діяти активніше: чергуємо на вокзалах, збираємо допомогу, допомагаємо переселенцям, волонтеримо, вистоюємо в чергах, аби здати кров, яка потрібна пораненим в АТО.

Війна дихає нам в обличчя. На жаль, не всі це відчувають. Можливо, тому, що десятки «швидких» ріжуть сиренами серця здебільшого тут, у Дніпрі? Що далі на периферію - тим спокійніше. Ні, там теж є волонтери, небайдужі українці. Але от, наприклад, у Дніпрі феєрверки заборонені давно, а в місті Кам'янське, що за 60 кілометрів від обласного центру, на Новий рік феєрверком спалило один із кабінетів у міській раді. Після цього місцева влада видала розпорядження - ніяких салютів у свята, та вже за два тижні сама ж провела цілий фестиваль феєрверків за підтримки місцевого БФ «Доброта і допомога».

Війна дихає нам в обличчя. Тому в Дніпрі заборонена реклама поїздок до країни-агресора, проте такими рекламними оголошеннями рясніють стовпи у тому ж Кам'янському, Кривому Розі, Павлограді.

Аби зрозуміти, що ж таке війна на Донбасі, і хто її справжні герої, на Дніпропетровщині створили музейний комплекс «Громадянський подвиг мешканців Дніпропетровщини», або скорочено - «Музей АТО».

Ще торік на базі філіалу Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.Яворницького - діорами «Битва за Дніпро» відкрилася вулична експозиція музею. На вулиці відтворили розбитий у боях блокпост і техніку.

У січні 2017-го відкрили внутрішню частину музею. Багато хто залишає зал зі сльозами - настільки пронизливе, емоційно сильне враження він справляє.

«Ми вже маємо багато відгуків про нову експозицію музею. Хтось упізнає речі знайомих, хтось знаходить себе на фото. Це природно, адже виставка - про кожного мешканця області», - розповів один із творців Музею АТО, екскурсовод Юрій Фанигін.

Відвідини музею жваво обговорюють у соцмережах:

«Музей АТО сьогодні приймав родини загиблих Героїв з Кривбасу. Слова, які ідуть від серця, легко сприймають інші серця. Як завжди, Юра Фанигін знайшов потрібні слова. Психолог Валентина Проніна пригощала чаєм, підтримувала мам і жінок, спілкувалась з дітьми та обмінювалась контактами. Нарешті в Дніпрі з'явилось гідне місце, де можна ознайомитись з реаліями гібридної війни та вшанувати пам'ять загиблих».

За інформацією радника глави ОДА Юрія Голика, за перший місяць роботи Музей АТО у Дніпрі відвідали 6 тис. осіб, серед яких міністр закордонних справ України Павло Клімкін, міністр закордонних справ Данії Андерс Самуельсен, посол ЄС в Україні Хюг Мінгареллі, в.о. міністра охорони здоров'я України Уляна Супрун, дружина Президента України Марина Порошенко, медичний батальйон «Госпітальєри» зі своїм керівником Яною Зінкевич, а також сім'ї загиблих в АТО бійців.

«Кожна зала і фільм запам'ятався молодими хлопцями, які не бояться вмирати за свою Україну. Український народ готовий покласти власне життя у боротьбі за незалежність своєї держави. Це ще одна причина, чому ЄС підтримує український народ у цей складний період», - відзначив після перегляду фільму, який демонструють у кінці екскурсії, посол ЄС в Україні Хюг Мінгареллі.

Експозиція Музею АТО розмістилася у трьох залах. У перших двох - форма та шеврони військових, інструменти медиків, одяг капеланів, дитячі малюнки, афіші волонтерських акцій, есемески з фронту, фото загиблих бійців і дорогі їхньому серцю речі. Загалом - майже 2 тисячі експонатів.

 «Насамперед такий музей замислювався як крок назустріч учасникам АТО і членам сімей загиблих хлопців.  У діорамі «Битва за Дніпро» - найкраще місце для такої експозиції. Тут знайшлося кілька вільних майданчиків. І це місце в підсумку стало символом естафети мужності - від наших дідів, які захистили нашу землю від фашизму, до героїв-онуків, наших сучасників», - говорить Наталія Шуліка, координатор Центру допомоги учасникам АТО і членам їх сімей при Дніпропетровській облдержадміністрації.

Кожного, хто заходить до музею, зустрічає вирізана з металу постать військового і напис - «Тату, повертайся живим!» Це прагнення кожної матері, доньки, сина, усіх, хто проводжав у зону АТО своїх близьких. Це майже молитва-заклинання.

Далі експозиція повертає нас до того, з чого все це почалося - у Криму й на Донбасі - до псевдореферендуму. Після цього Дніпропетровщина почала приймати переселенців. Цей найближчий до війни регіон, за даними Мінсоцполітики, прийняв близько 100 тисяч переселенців. Багато хто з них уже тут, на мирній землі, став до борні і пішов у військо або зайнявся волонтерством, громадською роботою для організації і допомоги таким же переселенцям.

Світлана Островська - з Іловайська. Зараз вона допомагає таким, як сама, у Благодійному Фонді «Допомога Дніпра», в'яже шкарпетки нашим бійцям-захисникам на лінії фронту. Світлана згадує, як з'явилися у її рідному Іловайську немісцеві люди, що закликали до протистояння. В Іловайську Світлана Костянтинівна до останнього рятувала життя пораненим, навіть коли операційну перенесли до підвального приміщення лікарні. На кінець 2014-го в лікарні лишилися тільки вона, хірург та санітарочка. Родині Островських вдалося виїхати. «Скільки їхали - стільки я плакала», - згадує жінка.

Наталя Адамович - журналістка зі Свердловська Луганської області, нове життя разом із донькою розпочала у Дніпрі, працює кореспондентом у міській газеті «Наше місто». Її тематикою є війна на сході, права вимушено переміщених осіб. Нещодавно вона стала співавтором книги про переселенців - «Знедолені? Нездоланні!», отримала премію Рема Суворова за кращу творчу роботу на військово-патріотичну тему.

«Просто жити в новій реальності з російським триколором і людьми, які відкрито принижували Україну і звинувачували українців у тому, чого вони ніколи не робили, було неможливо», - пояснює Наталя.

Юлія Кіриченко з міста Макіївка Донецької області. Тендітна молода жінка, яка малює дивовижні картини. Неможливо здогадатися, що її життя залежить від складної процедури гемодіалізу. Юлія потребує операції за кордоном, для цього треба зібрати 55 тис. євро, а це для її родини зовсім непосильно. Вони виїхали з Макіївки, полишивши квартиру, багато речей і двох кішок. Коли розпочалися військові дії, чоловік пішов захищати Батьківщину. У Дніпрі родина отримала кімнату в модульному містечку. Життя начебто налагоджувалося, але чоловік, виконуючи завдання, підірвався на міні й отримав тяжкі поранення. Весь час у лікарні поряд із ним була дружина Юля. А коли Богдану покращало, тяжко захворіла вона сама. Її витягували мало не з того світу, нині у жінки І група інвалідності. Щоб якось відігнати від себе тяжкі думки, Юлія почала малювати. Вже пройшла її перша персональна виставка у Дніпрі. До занять дружини у студії приєднався й чоловік, якого творчість рятує від нестерпного болю.

Кілька стендів розповідають про волонтерський рух Дніпропетровщини, який налічує понад 200 організацій. Одні збирають теплі речі, інші плетуть маскувальні сітки, треті - сушать овочі для фронтового борщу. Ось лише неповний перелік: «Волонтерське об'єднання Дніпропетровщини - «Ми армія країни», «Армія волонтерів «Дніпро»», «Жіноча сотня», «Яворинка», «Невільна доля», «Легіон добра», «Народна армія», «Фонд оборони країни», «Армія «SOS», «Кулінарна сотня», «Вокзал-Дніпро», «Авто-Дніпра», Благодійний фонд «Допомога Дніпра».

До волонтерства долучалися й засоби масової інформації - тисячі дніпровців несли допомогу до редакції газети «Дніпро вечірній», газети «Волонтер», приймальними пунктами стали студії 9-го та 11-го телеканалів.

На центральній експозиції представлені стенди, присвячені військовим формуванням, історія яких пов'язана з Дніпропетровщиною, медикам, священикам, журналістам, які побували в зоні АТО. Серед експонатів - особисті речі бійців, зразки військової форми та одягу військових капеланів, розписані під «Петриківку» гільзи від снарядів, шеврони військових підрозділів, осколки, витягнуті медиками з тіл поранених хлопців, і навіть голова Леніна з зони АТО, пофарбована у кольори українського прапора.

Про лікарів-хірургів, організацію транспортування поранених розповідає експозиція музею АТО під назвою «Медицина». 9 травня 2014 року до цивільних лікарень Дніпра надійшли перші поранені бійці із зони АТО. З того часу хірурги провели понад 10 тисяч годин в операційних, зробивши близько 3 тисяч операцій для порятунку поранених українських захисників.

Стіна листування бійців з рідними - це смс - короткі, живі, правдиві, без цензури. «Ми ловимо кожну новину з зони, з окупації про Україну. Ми страшенно пишаємося, коли в новинах з'являється інформація про українські написи на будівлях наших окупованих міст. Пришвидшується дихання, серце б'ється сильніше, коли там, в зоні смерті, триколору і зброї, як проблиск сонця крізь туман «Слава Україні! Росія - йди геть з Луганська! Путін - здохни!»

Біля есемесок в кутку притулилось стареньке піаніно. Це теж експонат, інструмент дивом уцілів у дитячому будинку після обстрілу Мар'їнки.

У «Залі пам'яті» - фотографії 480-ти загиблих героїв і дорогі їхньому серцю речі: шахи, книги, футбольні шарфи, листи загиблих хлопців мамам. Найсильніше враження справляють не стільки особисті речі, скільки знімки хлопців.

Третя кімната - як у сучасних музеях Європи, там - мультимедійний зал. У ньому зображення транслюється відразу на чотирьох стінах, створюючи «ефект присутності». Тут демонструються документальні кінооповіді про війну на Сході з вуст самих бійців, почуємо голос славетного оперного співака Василя Сліпака, який загинув від снайперської кулі в зоні АТО під Дебальцевим, помолимося разом із капеланом полку «Дніпро 1» Дмитром Поворотним, прислухаємось до слів славетного українського актора Богдана Ступки…

 «Це приголомшливий і дуже необхідний музей - це наша спільна історія і спільна пам'ять»,-ділиться враженнями  командир танкового батальйону Євген Межевікін - жива легенда АТО, Герой України, кавалер Ордена Богдана Хмельницького II та III ступенів.

Як згадує Наталя Шуліка, рідні загиблих героїв із величезним трепетом передавали їй особисті речі бійців. Це і годинники, і фото, і листування з рідними.

«Я віддав у музей найдорожчий скарб, який пройшов зі мною всю війну, дві ротації. Це індивідуальний перев'язувальний пакет першого загиблого з моєї 93-й бригади, - водія-механіка Юрія Сітяева. Куля ворожого снайпера вбила його 23 травня 2014 року, на пакеті залишилася кров Юри. Після цієї загибелі на стволах наших машин з'явилися написи «За Юру!» А для мене цей пакет був символом того, заради чого ми воюємо», - розповів радник голови Дніпропетровської ОДА, а також викладач НГУ і колишній командир роти 93-ї механізованої бригади Іван Начовний.

Світлана Губа, вдова героїчно загиблого при виході з Іловайського котла 29-річного Якова Губи, передала до музею його бронежилет й іменну каску, пробиту ворожими осколками.

Лідер громадсько-політичного руху «Дія», народний депутат Дмитро Ярош передав до музею свій рюкзак, який був із ним в момент поранення, а Євген Титаренко (позивний «Режисер») - рідкісний шеврон Госпітальєрів. Багато експонатів - із пам'ятними написами, як, наприклад, осколок 152-міліметрового снаряда з написом «Від вовків «Правого сектора» з любов'ю до Дніпра». Кожен із сотень творців музею, передаючи експонати, разом із ними віддав частину своєї душі, своїх відчуттів - того, що він бачив і пережив на цій війні.

«Музей громадянського подвигу жителів Дніпропетровщини» не просто став першим в Україні, який розповів всю правду про війну на Донбасі, за емоційним впливом йому немає рівних у країні.

Людмила Блик, Дніпро


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-