9 лютого. Пам’ятні дати

1210
Ukrinform
Цього дня 1918 року підписано Брестський мирний договір, згідно з яким Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Османська імперії та Болгарське царство визнавали УНР самостійною державою

Це був перший під час світової війни мирний договір і перший виступ новоутвореної української держави на міжнародній арені. З початку грудня 1917-го війська більшовицької Росії вели неоголошену війну з УНР. Протягом місяця вони зайняли майже все Лівобережжя й Південь. 22 січня 1918 року ІV Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність УНР. Майже одразу делегація новоутвореної держави вдруге була відправлена до Берестя (нинішній Брест у Білорусі) – на переговори з країнами Четвертного союзу – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною. Українці щиро сподівалися на міжнародне визнання і на підтримку. Натомість більшовицька делегація на чолі з Левом Троцьким намагалася довести, що УНР взагалі не існує, а територію України контролюють війська Української СРР із центром у Харкові. «Українці різко різняться від російських делегатів, - записав у щоденнику керівник австро-угорської делегації граф Оттокар Чернін. – Вони багато менш революційні й незрівнянно більше цікавляться власним краєм, ніж загальним соціалізмом. Їхні зусилля спрямовані на те, щоби стати якомога хутчіш самостійними. Вони ще не зовсім здають собі справу: чи це має бути повна міжнародна самостійність, чи самостійність у рамках федеративної держави. Видно, що дуже інтелігентні українські делегати мають намір ужити нас як відбивної площини, щоб тим легше скочити на більшовиків». Четвертний Союз визнав Україну самостійною державою з західним кордоном, що існував між Австро-Угорщиною й Росією до 1914 року. Холмщина і Підляшшя відходили до України. Докладнішу лінію кордону мала встановити змішана комісія відповідно до етнографічного розселення, зважаючи на бажання самого населення. Договір передбачав встановлення дипломатичних відносин між деякими країнами, повернення військовополонених, обмін цивільних інтернованих, відмову від будь-яких анексій і контрибуцій, негайне відновлення економічних контактів і взаємного обміну товарами. УНР зобов’язувалась до 31 липня 1918 року вивезти до Німеччини і Австро-Угорщини велику кількість хліба, цукру, м’яса, сала, яєць, льону, вугілля та інших товарів. Скориставшись проханням уряду УНР про надання допомоги в боротьбі з більшовиками, Німеччина і Австро-Угорщина направили в Україну майже півмільйонну армію. Окупація завдала великої шкоди престижу Української Центральної Ради серед народних мас. Незважаючи на всі потуги, важко склалися також її взаємини з командуванням окупаційних військ. Позбавлена підтримки, Центральна Рада незабаром була розігнана окупантами. Їй на зміну прийшов гетьманський режим Павла Скоропадського, який, утім теж довго не протримався. Договір від 9 лютого 1918 року врятував УНР від поглинання більшовицькою Росією. 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити столицю УНР Київ. Через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено, але ненадовго: через внутрішньополітичні чвари всередині українського політикуму, за рік більшовики знову були в Києві.

Ювілеї дня:

171 рік від дня народження одного з найвідоміших німецьких інженерів і підприємців, конструктора перших автомобілів «даймлер» і «мерседес», «Короля конструкторів» Вільгельма Майбаха (1846-1929). Спочатку співпрацював з Готлібом Даймлером, у 1909 р. разом із сином Карлом заснував власну фірму Maybach-Motorenbau GmbH. Спочатку компанія займалась виробництвом моторів для дирижаблів «Цеппелін», а після Першої світової війни почалось виробництво знаменитих автомобілів марки Maybach. По смерті Вільгельма Майбаха фірму очолив його син Карл. Під час Другої світової війни Maybach постачав двигуни для танків нацистської Німеччини. У лютому 1945 року завод Maybach у Фрідріхсгафені піддався бомбардуванню американськими літаками, а самого Карла Майбаха арештували і відправили разом з іншими інженерами у Францію, де він займався розробкою надпотужних двигунів на замовлення французького уряду. В 1960 році компанія «Майбах» була придбана концерном Daimler. Протягом декількох десятиріч випускалися нові моделі Maybach люкс-класу, але в 2012 році марка Maybach була ліквідована. Королем авто у люкс-сегменті сьогодні залишається Rolls-Royce.

145 років від дня народження Василя Юхимовича (Євтимович) Данилевича (1872–1936), українського історика, археолога, нумізмата, музеєзнавця. Закінчив історичне відділення історично-філологічного факультету Київського університету, де його учителем був Володимир Боніфатійович Антонович (згодом Данилевич присвятив йому низку дослідницьких і науково-популярних праць). Після закінчення університету  В. Данилевич працював у Харківському університеті, а з 1907 р. його життя пов’язане з Києвом – доцент, професор університету і Вищих жіночих курсів, у 1920-х роках – Інституту народної освіти, у 1930-х – Інституту червоної професури. Автор фундаментальної праці з давньої історії Київщини «Археологічна минувщина Київщини» (1925), історіографічних розвідок про Миколу Костомарова, публікацій матеріалів численних археологічних досліджень курганів на Сумщині, слов’янських старожитностей під Харковом.

77 років від дня народження Джона Максвелла Кутзее (1940), південноафриканського письменника, літературного критика, перекладача, лауреата Нобелівської премії з літератури (2003). Став другим письменником – лауреатом Нобелівської премії в ПАР після Надін Гордімер (1991). Володар двох британських Букерівських премій за романи «Життя і час Майкла К.» і «Безчестя» (1984, 1999). Інший відомий роман – «В очікуванні варварів». Романи Кутзее вирізняються бездоганною композицією, блискучими діалогами й аналітичною майстерністю. Кутзее народився в 1940 році в сім’ї африканерів – нащадків голландських переселенців. Закінчив математичний факультет Кейптаунського університету, згодом переїхав працювати в Англію, потім – у США, де став професором літератури. Після 10 років проведених в Америці, 20 років жив і працював у Кейптауні. Нині мешкає в австралійській Аделаїді. «Я ніколи в своєму житті й творчості не намагався просувати якісь ідеї… Я лише той, хто намагається бути вільним…», - зауважив в одному з інтерв’ю письменник. Так само, свободи прагнуть і майже всі герої його романів.

70 років від дня народження Карли дель Понте (1947), колишнього федерального прокурора Швейцарської Конфедерації, колишнього головного прокурора Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії та Руанди. З 2008 по 2011 – посол Швейцарії в Аргентині. Карла дель Понте народилася в місті Лугано в італомовній частині Швейцарії. Вивчала право в університетах Берна, Женеви і Лондона. В 1972році отримала  ступінь магістра права й влаштувалася на роботу в одну з юридичних фірм. В 1975 році відкрила власну юридичну компанію. В 1981 році дель Понте почала працювати в апараті окружного прокурора Лугано. За розслідування, пов’язані з відмиванням грошей, контрабандою зброї, міжнародної наркоторгівлі, а також за безкомпромісну боротьбу з організованою злочинністю отримала прізвисько «Карліта-Чума». Вона працювала в тісній співпраці з італійським суддею Джованні Фальконе, який загинув у 1992 році від вибуху, організованого сицилійською мафією.

Роковини смерті:

85 років з дня смерті Дмитра Івановича Багалія (1857-1932), видатного українського історика і громадського діяча, одного з фундаторів, академіка Української Академії Наук (1919). Ректор Харківського університету (1906–1910), міський голова Харкова (1914–1917). Народився у Києві в міщанській родині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. У 1906 – 1910 роках обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910 – 1914 рр. Російська Академія наук обирала Багалія членом Державної Ради. У 1914 – 1917 – голова Харківської міської думи. У 1918 – член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 – голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Протягом 20 – 30-х рр. викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України. Як історик Дмитро Багалій формувався під впливом поглядів свого вчителя Володимира Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також Микола Костомаров. Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст.

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-