5 лютого. Пам’ятні дати - 05.02.2017 08:00 — Новини Укрінформ
5 лютого. Пам’ятні дати

5 лютого. Пам’ятні дати

1530
Ukrinform
Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження Костянтина Калініна, українського авіаційного конструктора, фундатора української цивільної авіації, льотчика. 

Протягом десятиліть ім’я цього талановитого авіаконструктора було викреслене не тільки з історії української авіації, але й з історії взагалі. Від його імені радянські цензори залишили лише одну – першу – літеру в типах розроблених ним літаків, що перевозили пасажирів на всіх повітряних трасах тодішнього СРСР. Народився Костянтин Олексійович Калінін (1887-1938) у Варшаві. Закінчив Одеське військове училище, Гатчинську військову авіаційну школу. Учасник Першої світової війни. Брав участь у боях, був декілька разів поранений. У 1918-1919 роках служив в авіації Армії Української Держави і УНР. Після того, як український національно-визвольний рух зазнав поразки і до влади прийшли більшовики – почав служити в авіації Червоної Армії. Його кликав з собою в Америку Сікорський, але він вирішив залишитись на батьківщині. Навчався в академії Повітряного флоту в Москві, але за політичні переконання був виключений. Повернувся в Україну, працював завідувачем конструкторського бюро на Київському авіаційному заводі №6, здобув вищу освіту у Київському політехнічному інституті (1925). Наступного року переїхав у Харків, де організував конструкторське бюро. Протягом 1923–1938 рр. під керівництвом Калініна було створено 25 типів літаків та їх модифікацій. Серед них 19 цивільних машин і 6 військових. Крім того, було випущено 12 типів дослідних машин. У квітні 1938 року Костянтина Калініна було арештовано у підмосковному селищі Пушкіно, на дачі конструктора Гроховського, де він тимчасово мешкав із сім’єю, беручи участь у заводських випробуваннях літака К-13. Невдовзі, за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР від 22 жовтня 1938 року «за участь в антирадянській діяльності, шпигунство і проведення шкідницької діяльності» авіаконструктора розстріляли (за іншими даними – помер у тюрмі від тортур і виснаження). Відомий учений математик Іван Артоболевський у 1972 році, коли не стало Ігоря Сікорського, сказав: «Ось були два великих авіаконструктори – Ігор Сікорський і Костянтин Калінін. Першого Америка похоронила як національного героя, а іншого у нас ніхто не знає. Його на вершині слави знищили молодим у себе вдома». До речі, американці знали і пам’ятали про розстріляного Калініна. У 1990 році, коли на батьківщині його навіть і не згадували, Міжнародний планетний центр (США) присвоїв планеті № 3347 назву «Костянтин». Як ішлося в тексті офіційного повідомлення — «На честь Костянтина Калініна (1889-1938) – видатного льотчика та талановитого конструктора, який розробив низку аеропланів різних типів, один з яких дістав Золоту медаль на Міжнародній авіаційній виставці у Берліні 1928 року». У серпні 2014 року на території КПІ було відкрито пам’ятник видатному авіаконструкторові.

Події дня:

98 років тому (1919) у другій половині дня більшовики захопили Київ. В столицю вступили Богунський і Таращанський полки під командуванням Щорса та Боженка. Цього разу в Києві було спокійно. Більшовицькі частини дисципліновано й енергійно придушували будь-які намагання грабувати цивільне населення (за рік зробили висновки). Відносна дисципліна червоних військ спочатку заспокоїла киян, але невдовзі їм довелося ближче ознайомитися з тими явищами більшовицької дійсності, від яких за півроку до того люди тікали з Петрограда й Москви на південь: з голодом, надзвичайками і червоним терором в містах та «продрозкладкою» по селах.

Ювілеї дня:

85 років від дня народження Шелдона Лі Ґлешоу (1932), американського фізика-теоретика. Лауреат Нобелівської премії, професор математики і фізики Бостонського університету. Нобелівську премію Ґлешоу отримав у 1979 році разом із Абдусом Салатом та Стівеном Вайнбергом за побудову теорії електрослабкої взаємодії. Професор Стенфордського і Гарвардського університетів, Каліфорнійського університету у Берклі, а також був запрошеним професором в Массачусетському технологічному інституті.

55 років від дня народження Дженніфер Джейсон Лі (1962), відомої американської кіноактриси. Дженніфер Лі Морроу народилася в Голлівуді. Батько був актором, а мати – сценаристом і акторкою. З 14 років почала брати уроки акторської майстерності на заняттях Лі Страсберга. На початку кар’єри взяла псевдонім Дженніфер Джейсон Лі, щоб самостійно домогтися визнання без асоціацій з батьком. Середнє ім’я Джейсон взяла на честь актора Джейсона Робардса, друга сім’ї Морроу. Дебютувала в дев’ятирічному віці у фільмі «Tod eines Fremden» (1976), потім працювала на телебаченні. На початку 1980-х починає грати головні ролі у фільмах «Найкраща дівчинка у світі» (1981), «Безтурботні часи в «Ріджмонт Хай» (1982). Також відома своїми ролями у таких фільмах, як «Плоть і кров» (1985) Пола Верховена, «Зворотна тяга» (1991) Рона Говарда, «Короткі історії» (1993) Роберта Альтмана, «Підручний Гадсакера» (1994) братів Коенів, «Екзистенція» (1999) Девіда Кроненберга (заради цього фільму Лі відмовилася від участі у «Із широко заплющеними очима» Стенлі Кубрика). Номінантка на «Оскара» за роль другого плану у фільмі Квентіна Тарантіно «Мерзенна вісімка» (2015). Лі відома завдяки виконанню ролей емоційних, психічно неадекватних, уразливих і складних жіночих персонажів на екрані.

Роковини смерті:

80 років з дня смерті Луїзи фон Андреас-Саломе (1861-1937), німецької письменниці, психоаналітика, однієї з найлегендарніших і найзагадковіших жіночих постатей кінця ХІХ – початку ХХ ст. До 20 років жила в Петербурзі, потім виїхала за кордон. Товаришувала з Фрідріхом Ніцше, була близькою подругою Райнера Марії Рільке, підтримувала товариські стосунки з Фройдом. Написала книгу «Еротика», яка була свого часу європейським бестселером. Автор повістей «Руф», «Фенічка», збірок оповідань «Діти людські», «Перехідний вік», «Година без Бога», роману «Ма», листів і спогадів.

20 років з дня смерті Памели Гарріман (уроджена Дігбі; 1920-1997), однієї з найзнаменитіших жінок США, громадської діячки і дипломата. Активна діячка Демократичної партії. В 1993-1997 рр. – посол США у Франції. Народилась у графській родині в Фарнбаро (Великобританія). Першим чоловіком Памели став Рендольф Черчілль – єдиний син сера Вінстона Черчілля. Хоча шлюб з Рендольфом розпався, Памела зуміла зберегти напрочуд гарні взаємини зі своїм свекром. Її наступним чоловіком став голлівудський і бродвейський продюсер і мільйонер Леланд Хейворд (саме він переконав свого часу Гемінґвея друкувати «Старого та море», а потім вклав кошти в екранізацію однойменного фільму (1958)). У 1971 році вона втретє бере шлюб – її обранцем стає дипломат і власник залізниць мультимільйонер Аверелл Гарріман (з ним вона познайомилась ще під час Другої світової війни, коли він був послом США в СРСР). Таким чином, вона стала громадянкою США. Крім цього, у проміжках між шлюбами, її ім’я пов’язували з іменами багатих і впливових чоловіків. Список був довгий, до нього входили Джанні Аньєллі (очільник автомобильного концерну FIAT), принц Алі Хан, грецький судновласник Ставрос Ніархос, і банкір Елі де Ротшильд. З початку 80-х років Памела Гарріман починає брати активну участь в американському політичному житті. Для цього у неї було все – гроші, зв’язки, розум і жіноча чарівність. Вона створює комітет «Демократи для вісімдесятих». І хоча зібрані комітетом кошти були й не надто великими за американськими мірками, увага преси й розголос навколо комітету були куди важливішими за будь-які гроші. Ел Гор називав Памелу Першою леді демократичної партії. Вона однією з перших підтримала Клінтона у його намірах стати президентом США, і була одним із керівників його передвиборчої кампанії 1992 року, привівшої Клінтона і Гора до влади. У 1993 році Памелу Гарріман призначають послом США у Франції. Її діяльність на цій посаді виявилась досить успішною. Французам подобався її імідж такої собі «англо-американської мадам Помпадур», а от британців вона дратувала. В британському посольстві, що знаходиться неподалік від французького, її сприймали радше як persona non grata через пікантну репутацію. У будь-якому випадку ім’я Памели Гарріман постійно з’являлося у французькій пресі в розділі світських пліток. То писали про її роман із принцем Реньє з Монако, що було абсолютною нісенітницею, то з’являлися повідомлення про її відставку, що теж не було правдою, то розповідали про сімейні скандали й суди за спадщину. І це було правдою, яка затьмарювала останні роки життя цієї надзвичайно яскравої  жінки.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>