15 січня. Пам’ятні дати

1296
Ukrinform
Сьогодні в багатьох країнах світу відзначається Всесвітній день снігу.

Чудова традиція відзначати Всесвітній день снігу в одну з неділь січня з’явилася в 2012 році з ініціативи Міжнародної федерації лижного спорту (FIS). Щоправда, існує й інша його назва – Міжнародний день зимових видів спорту. Мета свята зрозуміла: підвищити інтерес до зимових видів спорту і заохотити молодь до активного способу життя. На думку організаторів свята, цього дня мають відбуватися «зимові фестивалі», під час яких усі охочі – діти й дорослі, зможуть узяти участь у змаганнях на ковзанах, лижах, сноубордах. Важливо показати, що зимові види спорту не є лише справою досвідчених і натренованих професіоналів, за якими можна тільки з захопленням спостерігати по телевізору чи з трибуни, але й звичайних людей: варто лише зануритися в радісну атмосферу свята – і спорт стане розвагою. Засновники свята сподіваються, що особливо корисним Всесвітній день снігу буде для дітей, адже завдяки снігу можна розвивати здоровий, безпечний та екологічний спосіб життя. Дата для проведення Всесвітнього дня снігу обрана цілком раціонально й обґрунтовано: наприкінці січня закінчується сезон різдвяних і новорічних канікул, тому важливо привернути увагу до гірськолижних курортів. Європейським раєм для зимових видів спорту є Австрія (Франція, а особливо Швейцарія набагато дорожчі) – ідеальне співвідношення цін, сервісу, трас. У цій країні – 372 гірськолижних курорти, вона є «постачальником» олімпійських чемпіонів у зимових видах спорту. Та навіть у нашої сусідки Польщі – 181 гірськолижний курорт. В Україні з кожним роком бажаючих покататися на лижах і сноубордах більшає, що спонукає бізнес до відкриття нових гірськолижних курортів (на сьогодні їх 51). Найвідомішими є Буковель, Драгобрат і Славське. Українські гірськолижні курорти динамічно розвиваються і є на сьогодні гідною альтернативою закордонним, адже далеко не кожний українець може дозволити собі австрійський Кіцбюель чи швейцарський Церматт.   

Події дня:

25 років тому (1992) Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного гімну України «Ще не вмерла Україна» (автор Михайло Вербицький). Слова Гімну були узаконені лише 6 березня 2003 року. Створення сучасного Гімну України бере початок з осені 1862 року, коли український вчений-етнограф, поет і журналіст, активний діяч українського визвольного руху на Правобережній Україні Павло Чубинський написав патріотичного вірша «Ще не вмерла Україна». Пророчі слова Павла Чубинського потужно зазвучали, коли були окрилені музикою Михайла Вербицького – скромного священика, обдарованого талантом митця, одного з основоположників української композиторської школи. Перше документальне свідчення виконання пісні «Ще не вмерла Україна» датується 10 березня 1865 року, що офіційно вважається датою першого публічного виконання національного гімну. Цікаво, що перший тиражований на грамплатівці запис цієї пісні зробила студія Columbia (США) у 1916 році. Як гімн вона звучала за часів Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Гетьманату, Директорії. Але державне затвердження ця пісня одержала лише 15 березня 1939 року – як гімн Карпатської України. Ця держава проіснувала не довго. Разом з її занепадом гімн був заборонений угорським урядом, так само, як і понад 70 років у Радянській Україні. Своє нове дихання і нове життя український гімн, так само як і інші символи нашої держави, здобув під час Революції Гідності, коли сотні тисяч людей співали заповітні слова, наче святу молитву. Патріотична пісня, написана понад 100 років тому, стала одним із утілень споконвічного прагнення українців до свободи, поєднала крізь віки всіх борців за незалежність і стала справжнім, а не казенним символом нинішньої України.

Ювілеї дня:

395 років від дня народження Мольєра (справж. – Жан Батіст Поклен; 1622-1673), французького драматурга і актора. Відповідаючи на запитання короля Людовіка ХІV, хто є тим найвидатнішим письменником, котрий уславить його царство, поет і теоретик літератури Буало відповів: «Мольєр, ваша величносте». Сучасниками й товаришами драматурга були Жан Расін, Депрео Буало, брати П’єр і Тома Корнель, Сірано де Бержерак, Лафонтен. Мольєрівські комедії завжди мали шалений успіх. «Тартюф», «Дон Жуан, або Кам’яний гість», «Мізантроп», «Жорж Данден», «Міщанин-шляхтич» і по сьогодні живуть своїм театральним життям. «На мою думку, найважливіше правило – подобатися. П’єса, яка досягла цієї мети, – гарна п’єса»,– саме таким було творче кредо Мольєра. В 20 років він став актором і залишався ним до самої смерті. 17 лютого 1673 року Мольєр востаннє вийшов на сцену. Зранку почував себе гірше, ніж завжди. Дружина благала скасувати виставу, але Жан Батіст подався до театру. Під час останньої дії його схопили судоми. Він упав у крісло, але відразу ж підвівся і дограв роль до кінця. Актора на ношах доставили додому. Ні лікар, ні священик не схотіли йти до комедіанта, якого вважали безбожником. Невдовзі у Мольєра пішла горлом кров, і він так і помер без сповіді. Ховати таку людину за церковним законом тоді було заборонено. Лише після втручання короля архієпископ дозволив поховати драматурга по-християнськи. Мольєра поховали на цвинтарі Святого Жозефа – у кутку, призначеному для самогубців і нехрещених дітей. Під час французької революції тіло драматурга вирішили урочисто переховати, та його могилу було важко знайти. Чиїсь останки все ж таки викопали і перенесли до мавзолею. Та чи належали вони Мольєрові – невідомо.

205 років від дня народження Петера Крістена Асб’єрнсена (1812–1885), норвезького письменника, фольклориста, вченого. Вивчав медицину і природничі науки в Німеччині. Збирав і обробляв фольклорні матеріали, які увійшли до збірки «Норвезькі народні казки» (1841-1844). Автор праць з природознавства. Частина казок, зібраних Асб’єрнсеном, у перекладі відомої української перекладачки зі скандинавських мов Ольги Сенюк увійшла до збірки «Народні казки», що вийшла друком в Києві 1986 року.

140 років від дня народження Льюїса Медісона Термена (1877-1956), американського психолога, розробника тесту, що вимірює інтелект людини, професора Стенфордського університету. Написав працю «Вимірювання інтелекту».

Роковини смерті:

50 років з дня смерті Давида Давидовича Бурлюка (1882-1967), українського художника-футуриста, поета, теоретика мистецтва, літературного і художнього критика, видавця, якого називали «Колумбом футуризму». Один із чільних творців українського модернізму початку XX століття. Народився на хуторі Семиротівщина, що на Харківщині. Його батько походив з роду запорізьких козаків. У 1893-1895 роках Давид Бурлюк навчався в Олександрійській чоловічій гімназії (Суми). Художню освіту здобував у Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, мистецьких студіях Мюнхена та Парижа, Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. «Повсякчас з любов’ю думаю про Давида. Чудовий друг. Мій справжній учитель. Бурлюк зробив із мене поета. Читав мені французів і німців. Видавав мені щодня по 50 копійок, щоб я писав, не голодуючи», - згадував Володимир Маяковський, який навчався з Бурлюком в Московському художньому училищі (щоправда, вчилися вони там не довго – у 1914 товаришів виключили з навчального закладу за участь у публічних диспутах). У 1922 році Бурлюк разом з родиною емігрував до США, через 8 років отримав громадянство. На чужині не розгубився – писав поезію, організовував виставки, видавав мистецький журнал, займався живописом (перевагу надавав пейзажу), багато подорожував – навіть двічі побував у Радянському Союзі у часи хрущовської «відлиги». Маяковський у 1925 році (на той час він вже був визнаним радянським поетом), перебуваючи в Америці відвідав «Додічку» – друзі згадували бурхливе минуле, але намагалися не думати про майбутнє (особливо Маяковський). На згадку сфотографувалися – Маяковський, Бурлюк та двоє його синів. Через 5 років Маяковський накладе на себе руки в Москві – зневірений у житті, в друзях, жінках. Бурлюк переживе його на 30 років і помре у Саутгемптоні (острів Лонґ-Айленд біля Нью-Йорка) 15 січня 1967 року. Того ж року помре і його дружина Марія Єленевська, з якою вони прожили в мирі та любові 48 років. Після смерті митця в його маєтку відкрили меморіальний музей і заснували Фонд Давида Бурлюка. В Україні знаходиться лише 35 його полотен. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-