13 січня. Пам’ятні дати

13 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні українці святкують Щедрий вечір або свято Меланки.

Увечері 13 січня, напередодні Нового року за старим стилем, українці традиційно святкують Щедрий вечір (Щедру кутю) або свято Меланки. Таку назву у народній традиції – Меланки, Маланки, Миланки – свято отримало через те, що за юліанським календарем, яким послуговуються східні православні християни на 31 грудня припадає день святої Меланії Римлянині, яка жила у Римі у ІV-V ст. Наслідуючи українську новорічну обрядовість, вечір з 13 на 14 січня називають Щедрим тому, що до нього готують щедрий святковий новорічний стіл: вдруге протягом зимових свят вариться кутя, але вже скоромна, а на столі мають переважати м’ясні страви (ковбаси, смажене м’ясо, печеня тощо). До багатого столу готують також млинці, пироги з сиром, м’ясом, вареники зі сметаною. Головні святочні дійства Щедрого вечора це – щедрування, парубочі та дівочі «Маланки», «Коза». Щедрування – давній звичай традиційного народного українського новоріччя. Як тільки починає смеркати, групи щедрувальників (переважно молодь) здійснюють величальні новорічні обходи і поздоровлення, під час яких піснями славлять господарів, бажають їм здоров’я й достатку на весь рік, за що й отримують щедру нагороду. Життєрадісні щедрівки і сьогодні користуються загальною любов’ю та шаною в Україні. Хто не знає приспіва: «Щедрий вечір, добрий вечір! Добрим людям на здоров’я!». «Меланка» – традиційний новорічний обряд, який з часом трансформувався у громадську святкову забаву, такий собі своєрідний сільський карнавал із використанням масок, перевдяганнями, розігруванням кумедних сценок-інтермедій. За давньою традицією у парубочій «Меланці»  роль головного обрядового персонажа грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Дівчата також ходять щедрувати з «Меланкою»: найгарнішу вбирають як «молоду», а на роль «молодого» перевдягають у чоловічий одяг іншу дівчину. Традиційні карнавальні образи «Маланки» це – Коза (звідси пішов обряд «водити Козу»), Ведмідь, Журавель, Бик, Кінь, а також Дід, Баба, Наречений та Наречена, Коваль, Сажотрус та ін. Щедрують, водять Козу, Меланку з музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками до півночі, оскільки наступав Новий Рік, а позаяк закінчувався Щедрий вечір.

Події дня:

Два роки тому (2015) поблизу міста Волноваха Донецької області скоєно теракт, внаслідок якого загинуло 13 людей. О 14 годині 25 хвилин по пункту контролю, на якому проходив перевірку автобус Златоустівка-Донецьк з 40 мирними громадянами, терористи випустили 88 некерованих снарядів з реактивних артилерійських систем БМ-21 «Град». Один із цих снарядів, запущених з окупованої території, вибухнув у 12 метрах від автобуса. Внаслідок теракту 10 осіб загинули на місці, троє померли в лікарні, ще 20 осіб були поранені. Пізніше експертиза точно встановила місце, з якого вівся обстріл - район північно-східної околиці міста Докучаєвська, яке контролювалося НЗФ. За інформацією СБУ, теракт у Волновасі був спланований керівництвом так званої ДНР та вчинений за їхньої прямої вказівки. 15 січня 2015 року в Україні було оголошено днем жалоби за всіма, хто загинув від рук терористів, і, в першу чергу, за мирними мешканцями, які загинули на блокпосту під Волновахою.

Ювілеї дня:

185 років від дня народження Хорейшо Елджера (1832-1899), американського письменника. Автор понад 130 книг про дітей і для дітей, творець перших бестселерів американської дитячої літератури (романи «Голодранець Дак», «Успіхи і невдачі»).

180 років від дня народження Митрофана Федоровича Хандрикова (1837–1915), українського астронома, геодезиста. Астроном-спостерігач Професор Київського університету. Директор (1870–1901) Київської астрономічної обсерваторії, де під його керівництвом установлено меридіанний круг і розпочато систематичні меридіанні спостереження. Хандриков розробляв теорію визначення орбіт планет і комет та теорію передобчислень затемнень.

140 років від дня народження Левка Макаровича Мацієвича (1877-1910), українського корабельного інженера, суднобудівника, автора проектів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів, морських аеропланів тощо, першого українського авіатора, громадського і політичного діяча. Один із засновників Революційної української партії (РУП). Народився Левко Мацієвич в селі Олександрівці Київської губернії (нині Кіровоградщина). Навчався в Харківському технологічному інституті (де серед його друзів був, поміж інших, і Гнат Хоткевич), у 1906 році закінчив Миколаївську морську академію в Петербурзі. Брав участь у будівництві броненосця «Іоанн Златоуст». Займався питаннями теорії та практики авіації. У 1909 році створив проект гідролітака. У травні 1910 року після створення в Росії Відділу повітряного флоту Мацієвич очолив групу з 7 російських офіцерів, відряджених до Франції для вивчення авіаційного пілотажу (мав також завдання з закупівлі аеропланів). Перебуваючи у Франції, вивчав креслення й авіаційну літературу, багато часу провів у майстернях, де виготовляли аероплани. Відвідав 7 аеродромів, де детально ознайомився з будовою аеропланів і дирижаблів. Одночасно, як голова комісії, побував у Брюсселі та їздив до Британії, де оглянув близько 20 систем літальних апаратів. Постійно літав на аероплані «Фарман», одержав посвідчення авіатора № 178 (це фактично означало входження до двох сотень перших у світі льотчиків). Левко Мацієвич був одним із засновників Української революційної партії (разом із Дмитром Антоновичем і Михайлом Русовим) – першої політичної партії, яка ставила за мету здобуття незалежності Наддніпрянської України. Фінансово підтримував український національний рух. У 1903 році брав участь в урочистостях, присвячених відкриттю в Полтаві пам’ятника Івану Котляревському. Разом зі своїм інститутським другом Олександром Коваленком (теж офіцером Чорноморського флоту) створив у Народному домі Севастополя самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам’яті Тараса Шевченка, що не надто подобалося російській імперській владі. Серед друзів і знайомих Мацієвича були Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Борис Лазаревський, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), Христина Алчевська, Микола Міхновський, Симон Петлюра, Гнат Хоткевич, Микола Левитський. Загинув Левко Мацієвич наприкінці вересня 1910 року під час показового польоту поблизу Санкт-Петербурга на очах тисяч глядачів. Його ховав увесь Петербург. За труною йшло понад 100 тисяч людей. Серед 350-ти вінків був вінок і від Української Громади. Замовлений він був з ініціативи давнього товариша Левка – Симона Петлюри, який і виступив у Громаді на вечорі пам’яті Мацієвича. «Він був наш по духу і по крові… Ми повинні з чуттям глибокого здивування і гордості вшанувати пам’ять Мацієвича і в самому серці України, у Києві, поставити йому, принаймні, бюст… Лев Макарович був наш, українець, наш спільник і навіки останеться окрасою і честю насамперед нашої забутої нації», - так відгукнувся на смерть авіатора Олександр Олесь.

40 років від дня народження Орландо Блума (1977), популярного британського актора. Світової слави зажив завдяки ролям у кінотрилогії «Володар перснів» (2001, 2002, 2003) і його приквелу «Хоббіт», пригодницькому фільмі «Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини» (2003) і його продовженнях: «Пірати Карибського моря: Скриня мерця» (2006) і «Пірати Карибського моря: На краю світу» (2007). Орландо Блум народився в Кентербері, графство Кент (Великобританія). Незвичне ім’я отримав на честь англійського композитора XVII століття Орландо Гіббонса – батьки актора були людьми творчими. Ще малим хлопчиком Орландо брав участь у шкільних виставах. Йому подобалася сцена, ролі, увага зали, подобалося вчити тексти, сам процес гри. Тому шістнадцятирічним він поїхав до Лондона, де провів два сезони, граючи на сцені Національного молодіжного театру, після чого отримав грант на річне навчання в Британсько-американській академії драматичного мистецтва. В 1996 році Блум дебютував на телебаченні в декількох епізодах серіалу «Нещасний випадок», а в 1997 році відбулась його перша поява на кіноекрані – в біографічній драмі «Уайльд» зі Стівеном Фраєм і Джудом Лоу в головних ролях. Після того Блум майже три роки продовжував удосконалювати акторську майстерність у Гілдхоллській школі музики і театру. Потім був кастинг на роль Фарамира у «Володарі перснів» - масштабному проекті новозеландського режисера Пітера Джексона. Роль дісталася Девіду Венему, але Орландо Блума затвердили на роль Леголаса – принца Лісового королівства ельфів. Після прем’єри фільму Блум прокинувся знаменитим. У 2001 році його ім’я ввійшло у двадцятку найпопулярніших запитів у системах пошуку Інтернета. Відтоді слава не полишає британця. Хобі актора – екстремальні види спорту (скайдайвінг, серфінг, стрибки з парапланом, сноубординг), крім того, він захоплюється скульптурою, фотографією й автомобілями; уболівальник футбольного клубу «Манчестер Юнайтед». Вже декілька років поспіль Блум є послом фонду ЮНІСЕФ, бере активну участь у програмах цієї міжнародної організації. У квітні 2016 року в якості посла ЮНІСЕФ Блум відвідав Україну й зустрівся зі своїми шанувальниками, побувавши у Святогірську, Краматорську,  Слов’янську, Маріуполі, Києві та Харкові.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-