5 січня. Пам’ятні дати

5 січня. Пам’ятні дати

1782
Ukrinform
Сьогодні день пам’яті Дарії Ребет, визначної української політичної та громадської діячки, публіцистки.

Дарія Омелянівна Ребет (уроджена Цісик; 1913-1992), дружина відомого націоналістичного діяча проф. д-ра Лева Ребета. Народилася 26 лютого 1913 року в Кіцмані на Буковині. І батько, і мати походили з  родин священиків – греко-католицької та православної. Дарія закінчила гімназію, пізніше стала магістром права – навчалася на юридичних факультетах Львівського та Люблінського університетів. Чи не все життя Дарії Реберт присвячене боротьбі за волю України. Вона завжди була в гущі найбільш драматичних і доленосних подій цієї боротьби. На початку 30-х належала до молодіжної структури ОУН у Стрию, очолювала жіночі групи Стрийської окружної екзекутиви ОУН в Стрийській окрузі. В 1934-1938 роках – член Крайової екзекутиви ОУН на Західно- Українських Землях, відповідала за зв’язки з керівництвом українських націоналістів, що перебувало в еміграції. За участь в українському націоналістичному русі кілька разів заарештовувалась польською поліцією, відбувала піврічне ув’язнення в тюрмі (1939). З квітня 1941 року стає членом ОУНР. Під час німецької окупації налагоджувала роботу підпільних осередків ОУНР. У серпні 1943 взяла участь у роботі 3-го Надзвичайного Великого збору ОУНР. З вересня входила до складу ініціативного комітету, який підготував проведення Першого великого збору Української Головної визвольної ради (1944). Була обрана членом І-ї Президії УГВР, брала участь у розробці програмних документів УГВР. У повоєнний час жила в еміграції в Німеччині. Після розколу ОУНР у грудні 1956 року приєдналася до ОУНЗ і була обрана до складу її Політичної ради. З 1979 очолювала діяльність Політичної ради ОУНЗ і перебувала на цій посаді до червня 1991 року. Пішла з життя 5 січня 1992 року в Мюнхені.

Ювілеї дня:

390 років від дня народження Шах-Джахана (1627–1658), правителя Могольської імперії. Своє ім’я-титул Шах-Джахан («правитель світу») отримав у 24 роки, за військові перемоги в Декані. До цього його звали Хуррам. Повстав супроти свого батька Джахангіра, був розбитий і прощений. Ставши Великим Моголом (1627), убив своїх братів і родичів, аби позбутися претендентів на престол. Саме за правління Шах-Джахана в Індії були збудовані величні споруди – «Соборна мечеть» і «Червоний форт» у Делі, які належать до найкращих пам’яток могольської архітектури. Проте найвідомішим є мавзолей Тадж-Махал – монументальна гробниця в Агрі, збудована правителем для коханої дружини Мумтаз Махал, який став туристичною візитною карткою Індії.

200 років від дня народження Степана Даниловича Карпенка (1817-1886), українського письменника, актора, співака і композитора. Разом з братом Григорієм Карпенком брав участь у випуску літературних збірників; писав вірші, повісті. Вперше інсценізував поему «Катерина» Тараса Шевченка. Видав декілька пісенних збірок на власну музику. Його пісня «На захід сонце вже хилилось» (ін. назва «Про любов і кохання») стала народною. Як співак у репертуарі мав понад 500 українських народних пісень і романсів.

100 років від дня народження Джейн Вайман (1917-2007), американської кіноактриси. Екс-дружина Рональда Рейгана, але світ знає її як одну з яскравих кінозірок своєї доби. Джейн народилася в штаті Міссурі. Життя у її батьків не заладилося, вони розлучилися, потім помер батько дівчинки. Зрештою, її віддали у прийомну родину, де їй не солодко велося – Джейн була позбавлена щасливого дитинства. П’ятнадцятирічною вона утекла з дому до сонячного Голлівуда. Працювала манікюрницею і телеграфісткою, одружилася, почала зніматися у невеличких ролях. Продюсери помітили молоду актрису, і в 1936 році вона підписала контракт з «Warner Brothers». Вже наступного року стався неймовірний прорив у її кар’єрі – вона знялася у фільмі «Публічне весілля». Успіх був приголомшливий, публіка проголосила Джейн Вайман зіркою першої величини. Вона знову одружилася (на цей раз її чоловіком став відомий американський бізнесмен), але за декілька місяців розлучилася – чоловік не хотів мати дітей. На одній із голлівудських вечірок Джейн знайомиться з молодим актором Рональдом Рейганом і в 1940 році вони беруть шлюб. У подружжя народилися дві доньки та син. У 1941 році пара знялася у фільмі «Тепер ти в армії», де встановила рекорд з тривалості поцілунку, який тривав 3 хвилини 5 секунд. Глядачі обожнювали Джейн і з нетерпінням чекали на її нові роботи. Але тріумфальним став для актриси 1948 рік, коли вона зіграла роль глухонімої зґвалтованої жінки у фільмі «Джонні Белінда». За свою працю Джейн отримала «Оскар» (до того вона була лише номінанткою), до того ж це був перший випадок в історії престижної нагороди, коли актрису відзначили за гру без слів. У подальшому Джейн працювала з такими відомими режисерами як Хічкок, Френк Капра, Майкл Кертіс. У 1948 році подружжя Рейган розлучилося, після того Джейн ще декілька разів виходила заміж. Актриса з 1955 року почала активно зніматися на телебаченні, вести різноманітні шоу, стала зіркою декількох серіалів, особливо популярних у 80-90-х роках (зокрема у серіалі «Фалкон Крест», рейтинг якого був вищим за «Династію»). В останні роки актриса важко хворіла. Вона померла у віці 90 років у 2007. Ховали одну з найелегантніших пані Голлівуда в чернечому вбранні – як виявилося, Джейн була членом Домініканського ордену католицької церкви.

85 років від дня народження Умберто Еко (1932-2016), італійського письменника, культуролога, філософа, лінгвіста, університетського викладача, члена провідних світових академій, кавалера Великого хреста і Почесного Легіону, засновника і керівника наукових і мистецьких журналів, видатного колекціонера стародавніх книг. Автор романів «Ім’я троянди», «Маятник Фуко», «Острів напередодні», «Баудоліно». У співавторстві з Кармі написав книгу для дітей «Бомба і генерал», «Три космонавта». Умберто Еко народився в Алессандрії (П’ємонт; Італія). У 1954 році отримав докторський ступінь в університеті Туріна. Протягом п’яти років працював у Мілані редактором на телебаченні, потім читав лекції в Туринському університеті. Крім того, викладав в університетах Мілана, Флоренції та Болоньї, де в 1975 році отримав посаду професора на кафедрі семіотики, а також у Міланському політехнічному інституті. Писати почав наприкінці 50-х років. За його участю були засновані журнали «Marcatre» і «Quindici»; був редактором журналу «Versus» і входив до редколегії журналів «Semiotica», «Degres», «Text», «Structuralist Review», «Communication», «Problemi dell’Informazione», «Alfabeta». З 1979 року є віце-президентом Міжнародної асоціації семіотичних досліджень. Умберто Еко – почесний доктор ряду університетів. Його наукова і літературна діяльність відзначені численними преміями, в тому числі Strega (1981), Viareggio Prize (1981), Anghiari Prize (1981), Medicis Prize (1982), McLuhan Teleglobe Prize (1985). Еко помер 19 лютого 2016 року на 85 році життя. Письменник любив давав поради. Наприклад, радив на пам’ять вчити «Іліаду», поменше сидіти в Facebook. Звісно, великою популярністю подібні слова не користувалися. Одна справа – говорити щось дотепне і яскраве, інша – давати такі понурі поради. А ще Еко ненавидів примітивізм і банальщину. «Байки про те, що читачам треба все легші та простіші тексти, вигадали видавці та головні редактори. Насправді читач неймовірно стомився від примітивізму», - стверджував письменник.

75 років від дня народження Мауріціо Полліні (1942), італійського піаніста, який давно зажив слави «ювеліра музики». Виступає також як оперний диригент. До світової виконавської еліти піаністів увійшов на початку 70-х років. Майже всі його записи критики одноголосно називають еталонними, вони сприймаються як зразки прочитання музики, як достеменні її «озвучені видання». Його кредо таке: «Ми, інтерпретатори, повинні наблизити твори класиків і романтиків до свідомості сучасної людини. Ми зобов’язані зрозуміти, що означала класична музика для свого часу. Можна, скажімо, зустріти в музиці Бетховена або Шопена дисонуючий акорд: сьогодні він звучить не надто драматично, але на той час це було саме так! Нам потрібно лише знайти шлях, виконувати музику так само хвилююче, як вона звучала тоді. Ми повинні «перекладати» її». І він «перекладає» – регулярно виступаючи не тільки в престижних залах світу, але й на заводах і фабриках, не боячись пропонувати робітникам програму, складену не з «солоденьких популяризованих і розтиражованих класичних шлягерів», а, приміром, з останніх сонат Бетховена.

Роковини смерті:

190 років від дня смерті Кобаясі Ісса (1763-1827), японського поета, реформатора класичного японського філософського вірша. Створив понад 20 тисяч хокку. Високу оцінку отримали його твори в жанрі хайбун (лірична проза) «Моя весна» і «Записки про останні дні мого батька». Ісса народився в гірському селі в селянській родині. Мати померла, коли він був ще малим, а мачуха поводилася з ним так жорстоко, що хлопець у 14 років мусив тікати з дому світ за очі. Після довгих блукань Японією, Ісса оселився в Едо. Майже все життя поет прожив у жахливих злиднях і лише на схилі років, отримавши свою частину спадщини, зміг не думати про пригорщу рису. Кобаясі Ісса – останній великий поет середньовічної Японії. Його творчість, не зважаючи на тяжкі випробування долі, надзвичайно світла, сповнена тихої гармонії.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-