2 січня. Пам’ятні дати

2 січня. Пам’ятні дати

1317
Ukrinform
Сьогодні в більшості кантонів Швейцарії відзначають День святого Бертольда – громадського і політичного діяча, засновника міста Берн.

Прикметно, що такого святого в католицькому церковному ніколи не існувало. Більшість швейцарців називає цей день просто Днем Бертольда, або й взагалі – «2 січня». Тим не менш, «День Бертольда» – це день пам’яті реального історичного персонажа – герцога Бертольда V фон Церінгена, котрий ще за життя одержав прізвисько «Бертольд V Багатий» («святим» його назвуть згодом). Саме завдяки його наполегливості та статкам влада Церінгенів у Бургундії сягнула пікових для цього сімейного клану висот. Герцог був одним із головних претендентів на трон, але після смерті Генріха VI відмовився від нього (трону) на користь Філіппа Швабського за величезну на той час плату в 11 тис. марок срібла. Ставши власником такого велетенського (навіть, за королівськими мірками) капіталу,  Бертольд V Багатий не впав у лінощі та марнотратство, не спокусився різного роду розкошами. Натомість, усі свої сили і статки він скерував на творення та будівництво, залишивши, таким чином, помітний слід в історії Швейцарії. Герцог розпочав будівництво відомого в усьому світі  фрайбурзького собору, заснованого ще його дідом Конрадом. Серед іншого, для того, аби захистити від набігів західні кордони своїх герцогських володінь, у 1191 році Бертольд V заснував на березі річки Аре поселення. Згідно з легендою, герцог заявив, що назве його на честь першої тварини, вбитої ним на полюванні. Цією твариною став ведмідь (німецькою Bär), що власне й дало назву місту Берн – нинішньої столиці країни. Зображення ведмедя також прикрасило і герб міста. Згодом Берн став вільним містом, а потім, у 1848 році, і столицею Швейцарської конфедерації. Нема нічого дивного, що громадяни країни вшановують пам’ять засновника своєї столиці і одного з найпрекрасніших міст Європи. Цього дня по всій Швейцарії відбуваються різноманітні святкові заходи, конкурси, ігри, змагання. Обов’язковим атрибутом свята є жолуді та горіхи, які збирають спеціально для дня Бертольда.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Миколи Андрійовича Чайковського (1887–1970), українського вченого-математика, педагога, громадського діяча. Син західноукраїнського адвоката і письменника Андрія Яковича Чайковського. Освіту здобув в університетах Праги, Відня, Львова. В 1911 році у Віденському університеті одержав ступінь доктора філософії. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка.  В 1922-1924 рр. викладав у таємному українському університеті у Львові. Після 1929 року Микола Чайковський працював у різних радянських вишах, з 1956 – у Львівському педагогічному інституті та університеті. Створив методичні посібники з тригонометрії й алгебри. Зробив внесок в українську математичну термінологію та українську математичну бібліографію. Але не тільки математикою захоплювався Чайковський. Уже будучи відомим математиком, Микола Андрійович у складі Української республіканської капели під керуванням Олександра Кошиця вирушив (1919) у концертну подорож Європою (капела побувала в Чехо-Словаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Англії, Німеччині), де виконував обов’язки адміністратора хору. Щира дружба поєднала Чайковського з відомим українським композитором і диригентом Миколою Колессою. Цікавий факт: у гімназії його вчителями були видатний український письменник Богдан Лепкий та відомий мовознавець Іван Зілинський. Як і переважній більшості української інтелігенції, не вдалося Чайковському уникнути репресій. У березні 1933 року його заарештували та засудили до десяти років ув’язнення за сфабрикованою справою «УВО» (Українська військова організація, яка нібито діяла за спиною наркома освіти УРСР Миколи Скрипника). Але у на засланні – в Казахстані, Микола Андрійович написав ряд науково-методичних робіт, працював над монографією «Квадратні рівняння» (посібник для вчителів та студентів педінститутів), брав активну участь у наукових конференціях педагогічних вищих навчальних закладів Уральської зони, організовував математичні олімпіади, читав лекції (з особливим задоволенням викладав елементарну математику). Після реабілітації, у 1956, учений разом із сім’єю повернувся до Львова. Працював доцентом, а потім – професором Львівського університету, тісно співпрацював з Дрогобицьким та Івано-Франківським педінститутами, де систематично читав спецкурси.

125 років від дня народження Ярослава Івановича Пастернака (1892–1969), українського археолога, доктора філософії, професора. Народився на Львівщині. Студіював класичну філологію та археологію на філософському факультеті Львівського університету. У 1914–1918 роках служив в австрійському війську, згодом перейшов у ряди VII Стрийської бригади Української Галицької Армії (зокрема, 8 січня 1919 року загін під його командуванням разом з іншими частинами УГА визволив Куликів та Жовкву), побував у Наддніпрянщині, влітку 1920 опинився в таборі інтернованих у Чехо-Словаччині. У 1922–1925 рр. продовжував археологічні студії в Карловому університеті Праги у всесвітньовідомого славіста Любора Нідерле, працював на кафедрі археології Українського Вільного Університету. Захистив дисертацію і в березні 1926 року одержав звання доктора філософії. У 1923–1928 роках був асистентом Державного Археологічного Інституту в Празі і провів великомасштабні розкопки на терені старої Праги, зокрема, на королівському замку «Градчани». У 1928 році повернувся до Львова, став дійсним членом НТШ і протягом 1928–1939 років очолював музей НТШ. Найважливіші розкопки провів на терені княжого Галича (1934–1941), де відкрив Успенський собор з саркофагом Ярослава Осмомисла. Був професором греко-католицької Богословської Академії у Львові, в 1939–1941 роках – професором і завідувачем кафедри археології Львівського університету. У 1940–1941 рр. — старшим науковим співробітником Львівського відділу Інституту археології АН УРСР. У 1944 році Ярослав Пастернак емігрував, був науковим працівником університету в Геттінгені, професором УВУ в Мюнхені, читав лекції у Боннському університеті. В 1949 році прибув до Канади (Торонто), де й провів решту свого життя, активно працюючи над різними проблемами української археології. Помер 22 листопада 1969 року в Торонто.

Сьогодні виповнюється 85 років від дня народження Любомира Романа Винара (1932), американського історика українського походження. Любомир Винар публіцист, бібліограф, громадський та науковий діяч, видатний дослідник життя і творчості Михайла Грушевського. Засновник та незмінний редактор єдиного на Заході україномовного журналу «Український історик»; фундатор і президент Українського історичного товариства, яке понад 40 років об’єднує українських учених світу, віце-президент, голова Історичної секції та Видавничої комісії УВАН в Америці, дійсний член НТШ, член провідних американських установ. Він є автором понад 2000 розвідок з історії українського Середньовіччя, козацтва, історії культури, історії державності України ХХ ст., праць з української історіографії, бібліографії, етичних досліджень та спеціальних історичних дисциплін, що вийшли друком українською, англійською, німецькою, французькою, польською та іспанською мовами як за кордоном, так і в Україні. Родом зі Львова, початкову освіту здобув у Львівській академічній гімназії. В 1944 році разом з батьками емігрував до Чехословаччини, згодом – до Німеччини. У 1949 вступив до Мюнхенського університету, де вивчав суспільні та політичні науки; в Українському вільному університеті (УВУ) – історію України, археологію, літературу та філософію. 1955 року закінчив УВУ зі ступенем магістра філософії. У 1957 році отримав ступінь доктора філософії. «Маючи таких Істориків, як Любомир Винар та його однодумці, українська історіографія може спокійно і ясно дивитися на своє майбутнє» (історик і архівіст Олександр Оглоблин про Винара).

50 років від дня народження Тії Каррере (справж. Алтея Жанеро, 1967), американської актриси, моделі та співачки. Тіа народилася в Гонолулу (Гаваї). У неї філіппінські, китайські та іспанські корені. В дитинстві вона мріяла стати співачкою, і в 1985 році, сімнадцятирічною, взяла участь у конкурсі Star Search. Вона не перемогла, але познайомилася з потрібними людьми й отримати роль в низькобюджетному фільмі «Жахіття зомбі». Після несподіваного успіху Каррере переїхала в Лос-Анджелес. Спочатку декілька місяців працювала моделлю, а потім отримала роль у телесеріалі «Центральна лікарня», в якому знімалася у 1985 – 1987 роках. Першою помітною її роллю стала роль Кассандри, рок-співачки у фільмі Майка Майерса «Світ Уейна» 1992 року. Через рік вона зіграла і в продовженні цього фільму. Каррере сама виконувала всі пісні своєї героїні в обох фільмах, а також брала участь у створенні саундтреку. Після цього Тіа зіграла терористку Джуно Скіннер у «Правдивій брехні» (бойовику 1994 року з Арнольдом Шварценеггером), грабіжницю Джину Уокер в «Безсмертних» (1995) і секретарку Вікторію Чепелл у фільмі «Свавілля в середній школі» (пародії 1996 року ). Наприкінці 90-х Тіа Каррере спробувала себе в ігровій індустрії, знімалася в пригодницькому серіалі «Мисливці за старожитностями». Крім того, актриса озвучила декілька мультфільмів та знялася для січневого номера журналу «Playboy» 2003 року, хоча раніше відмовлялася від зйомок оголеною у фільмі «Розбірки в маленькому Токіо», і її замінили дублерші. У 1992 році журнал «People» включив актрису в свій список «50 найкрасивіших людей». Каррере також зробила кар’єру співачки. У 1993 році вийшов її перший сольний альбом «Dream», що став платиновим на Філіппінах. У тому ж році вона взяла участь у створенні саундтреку до мультфільму «Бетмен: Маска примари», виконавши фінальну пісню «I Never Even Told You».

Роковини смерті:

460 років з дня смерті Понтормо (Якопо  Карруччі; 1494-1557), італійського живописця, представника флорентійської школи. Один із засновників маньєризму. Зазнав суттєвого впливу Мікеланджело та Альбрехта Дюрера. Композиційна майстерність Понтормо відзначається надзвичайною віртуозністю, часом ексцентричністю. Однією з кращих картин Понтормо вважається «Зняття з хреста» (1528, Флоренція, церква Санта-Фелічіта).


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-