29 грудня. Пам’ятні дати

Микола Дмитрович Стражеско (1876–1952) – український терапевт, академік, заслужений діяч науки України. Походив зі старовинного румунської боярської династії та українського гетьманського роду, до якого належав Петро Конашевич-Сагайдачний. Народився Микола Стражеско в Одесі, втім, майже все життя провів у Києві, так і не спокусившись на пропозиції поміняти його на Москву. Остап Вишня писав, що Стражеско своєю особою «прикрашає Київ», а ще називав ученого «красою медицини». 1936 року Стражеско заснував Український науково-дослідний інститут клінічної медицини (у 1952 році інституту було присвоєно його ім’я). Разом з Василем Образцовим уперше в світі описав клінічні ознаки тромбозу вінцевих артерій серця, що зробило діагностику інфаркту міокарда доступною практичним лікарям. Так само, як офтальмолог Філатов, Микола Стражеско був одним із небагатьох медиків, з авторитетом яких змушена була рахуватися радянська партійна верхівка. Про лікарський талант професора Стражеска ходили легенди. Він був блискучим діагностом – це зазначали всі – і хворі, і співробітники. Його пацієнтами були Михайло Коцюбинський, Марія Заньковецька, Павло Тичина. Восени 1912 року Михайло Коцюбинський, виписавшись із клініки Образцова (нині Олександрівська лікарня), розповідав: «Там були хороші, приємні люди. Особливо подобався мені один молодий ще приват-доцент, учень і права рука Образцова, - серйозний, розумний і витриманий, з тих людей, про яких думаєш: вони входять у життя впевнено, і зоставляють по собі гарний і тривкий слід». Письменник мав на увазі Миколу Стражеска. Шанувальники творчості киянина Булгакова знають, що прототипами героїв «Собачого серця» - професора Преображенського та його асистента Борменталя – стали кардіологи Образцов та його учень Стражеско.

Ювілеї дня:

125 років від дня народження Володимира Левковича Симиренка (1891–1938), українського науковця, директора першої в Україні науково-дослідної сад-станції та Центрального державного плодового розсадника України. Походив зі славетного роду Симиренків – українських меценатів, цукрозаводчиків, підприємців, учених. 1918 року Володимир закінчив сільськогосподарське відділення Київського політехнічного інституту. Працював у відділі садівництва міністерства земельних справ, потім у Всеукраїнському сільськогосподарському науковому комітеті, але головна справа його життя розпочалася у рідному Млієві, коли на терені колишнього маєтку Симиренків 1920 року було засновано Садово-городню дослідну станцію і Центральний державний плодовий розплідник України. Симиренко був призначений першим директором цих установ. Завдяки подвижницькій праці Володимира Левковича та його однодумців очолювана ним станція, за науковим рівнем своєї діяльності стає однією із кращих у світовому масштабі. Наукові праці мліївців нотувалися англійською мовою, були засновані перші україномовні журнали з садівництва, виноградарства та городництва. У 20-30 роки Симиренко заклав підвалини наукового, виробничого та промислового вирощування плодових та ягідних культур. Органічним продовженням діяльності вченого стала організація ним Всесоюзного наукового-дослідного інституту плодового та ягідного господарства у Китаєві на півдні Києва. Він заклав та організаційно завершив «Помологічну книгу України», вів велику педагогічну роботу у вишах, виховав сотні фахівців. Але в результаті конфлікту з «мічурінцями», які були в фаворі у влади, Володимира Левковича арештували (з 1933 року його арештовували тричі), а потім і розстріляли енкаведисти у ніч з 17 на 18 вересня 1938 року під Курськом.

80 років від дня народження Віталія Олексійовича Годзяцького (1936), відомого українського композитора. Автор балету «Попелюшка», музики до документального фільму «Софія Київська», камерної музики. Народився у Києві. Батько був з сім’ї священика, мав музичну освіту, керував церковними хорами Андріївської церкви і Св. Володимирського собору. Мати була піаністкою. Віталій Годзяцький з дитинства ріс в атмосфері музики, перші музичні твори почав писати ще підлітком. Закінчив Київську консерваторію по класу композиції Бориса Лятошинського. Викладав музично-теоретичні предмети у Вінницькому музичному училищі (1961–1963), музичних школах Києва (1963 – 74 і з 1982). Музичний керівник естрадного ансамблю кінотеатру ім. О.Довженка (1975–1982). Віталій Годзяцький належав до «бунтівної п’ятірки» шістдесятників – Ігор Блажков, Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Володимир Губа та Віталій Годзяцький, – яка відкрила для себе й показала іншим нові обрії творчості. Митці спиралися на експериментальні авангардистські принципи, котрі були досить далекими від музичних зразків соцреалізму. За це музикантів виключили зі Спілки композиторів і затаврували як «апологетів буржуазної ідеології». З часом композитор повернувся від авангарду до романтизму.

Роковини смерті:

395 років з дня смерті Іова Княгиницького (1550-1621), українського церковно-освітнього діяча, письменника-полеміста. Відомий як відновлювач православного чернечого життя. Реформатор українських монастирів та ініціатор створення Манявського скиту (1612). Один із засновників книгодрукування. Народився в м. Тисмениця (нині Івано-Франківської обл.). Учився в монастирській школі в Уневі, потім – в Острозькій школі, де згодом учителював. Змолоду двічі побував на Афоні, там прийняв чернецтво під іменем Ієзекіліїля і прожив 12 років. Повернувшись в Україну, жив в Уневі (в місцевому монастирі прийняв схиму під іменем Іова), Угорниках (заснував там у 1603 році монастир), Маняві, Дермані. Довгі роки дружив і листувався з Іваном Вишневським. 15 липня 2004 року був канонізований (РПЦ Київського патріархату). Пам’ять святого вшановують (разом з Феодосієм Манявським) 7 липня, в день Різдва Іоанна Предтечі.

90 років з дня смерті Райнера Марія Рільке (1875-1926), австрійського поета, одного з найвидатніших поетів ХХ ст. Увійшов в історію літератури оригінальними трактуваннями «вічних» тем, пильною увагою до художньої спадщини минулих епох і стриманим естетичним новаторством. У 1899-1900 рр. був у Росії та в Україні, відвідав могилу Тараса Шевченка. Українською мовою твори Рільке перекладали Павло Тичина, Микола Зеров, Микола Бажан, Микола Лукаш, Василь Стус. Бажанові переклади Рільке із захватом читав Василь Стус на засланні. Перебуваючи в мордовському концтаборі, він – навіть за тих нелюдських обставин – намагався й сам перекладати з Рільке, насамперед його «Сонети до Орфея». Втім, багато текстів було конфісковано і втрачено, залишилось лише те, що поет надсилав у листах до рідних. Серед останніх перекладів Рільке українською – переклади Мойсея Фішбейна.

30 років з дня смерті Андрія Арсенійовича Тарковського (1932-1986), російського кінорежисера. Автор «Андрія Рубльова», «Соляриса», «Сталкера», «Ностальгії», «Жертвоприношення».