22 грудня. Пам’ятні дати

22 грудня. Пам’ятні дати

2623
Ukrinform
Сьогодні українські дипломати відзначають своє професійне свято – День працівників дипломатичної служби.

Свято встановлено згідно з Указом Президента від 21 листопада 2005 року і відзначається щорічно в цей день. 22 грудня 1917 року Голова Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, проголошеної III Універсалом Центральної Ради, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгін підписали «Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ», який цього ж дня був схвалений на засіданні Уряду УНР. Перебуваючи впродовж століть під владою найбільших європейських імперій, не маючи своєї суверенної державності, Україна не могла мати й власної зовнішньої політики як такої, а, відтак – й відповідних кадрів, і закладів для їх підготовки. Російський царат і австрійська корона не допускали українців, як і представників інших «малих народів», до терену дипломатії. Отож, органи зовнішньополітичних взаємин з навколишнім світом зароджувались в Україні в процесі національно-визвольної боротьби. А перший спеціальний навчальний заклад для підготовки дипломатичних кадрів в Україні було створено в кінці квітня 1918, він розпочав роботу у часи правління гетьмана Павла Скоропадського. Це були «Консульські курси» з 10-тижневою програмою, на які приймали осіб з вищою юридичною або економічною освітою. Першопроходцями української дипломатії були ще зовсім молоді за віком люди (першому міністру закордонних справ УНР Олександру Шульгіну було 28 років, його наступнику Всеволоду Голубовичу – 32, а студенту Миколі Любинському, який замінив його на цій посаді – 26). Вже перший вихід дипломатії України на міжнародну арену – участь у мирних переговорах в Брест-Литовському – завершився успіхом – підписанням мирної угоди з Центральними Державами. Це був перший мирний договір в ході світової війни, який засвідчив міжнародне визнання України як незалежної держави, проголосив вигідний для неї мир без анексій і контрибуцій. Потім, після втрати Україною незалежності, були десятиліття підпорядкування Москві, і лише після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року процес визначення пріоритетів зовнішньої політики держави, утвердження її самостійної дипломатичної служби та розвитку двосторонніх відносин набув системного й послідовного характеру. За перші роки незалежності Україну визнало понад 170 зарубіжних країн. Практично з усіма ними встановлені дипломатичні відносини та активно розвивається двостороннє співробітництво. Україна є членом понад 100 міжнародних організацій, членом глобальної антитерористичної коаліції. Наша держава уклала і виконує понад чотири тисячі міжнародно-правових документів. За роки незалежності представники України неодноразово очолювали і обиралися керівниками багатьох авторитетних міжнародних структур, насамперед органів Організації Об’єднаних Націй. Україна має посольства у 84 країнах світу (не включаючи посольства за сумісництвом) і генеральні консульства – в 25 країнах.

Щороку 22 грудня, коли дні найкоротші, а ночі найдовші – відзначається День енергетика – професійне свято працівників енергетики та електротехнічної промисловості України, встановлене на знак визнання їхніх заслуг в економічному розвитку, удосконалюванні й підтримці повсякденного життя населення. Свято відзначається згідно з Указом Президента від 12 листопада 1993 року.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Філіппо Томмазо Марінетті (1876-1944), італійського поета, прозаїка, засновника і теоретика футуризму в європейській літературі та мистецтві. Автор роману «Мафарка-футурист» (1910), збірки віршів «Зангтум-тум» (1914) і засадничих маніфестів футуризму: «Перший маніфест футуризму» (1909, опублікований у французькій «Фігаро»; за оцінкою самого Марінетті, резонанс, викликаний цим твором був подібний «скаженій кулі, яка просвистіла над усією літературою»), «Уб’ємо місячне сяйво» (1909), «Технічний маніфест футуристичної літератури» (1912) тощо. В 1909-1911 роках вступив організатором футуристичних груп і масових виступів прибічників футуризму по всій Італії. Марінетті був ідейним натхненником створення практично всіх маніфестів футуризму, підписаних різноманітними художниками, скульпторами, архітекторами, поетами і музикантами. На відміну від експресіонізму і кубізму, які емоційно локалізувалися на «мінорному регістрі сприйняття нового століття», характерною рисою футуризму є вкрай мажорне сприйняття нового як майбутнього. За словами Марінетті, «кінець століття» є «початком нового». Мета всього футуристичного руху – тотальне новаторство, тотальний антиестетизм і антифілософізм, шокуючий епатаж (знамените гасло футуристів: «без агресії немає шедевра»). «Ми хочемо зруйнувати музеї, бібліотеки, битися з моралізмом», - безапеляційно заявляв Марінетті. Музеї він називав кладовищами, скопищами мерців, вважав, що театри необхідно замінити мюзик-холами і взагалі – «треба плювати на вівтар мистецтва». Війну Марінетті називав «природною гігієною миру» і всіляко вітав. Так само, як вітав мілітаризм і ура-патріотизм. Хоча, по суті, був постаттю інтернаціональною (народився в Єгипті, навчався у Франції, мешкав в Італії, багато мандрував). Агітував за вступ Італії в Першу світову війну і сам пішов добровольцем на фронт. Воював він і під час Другої світової, навіть був поранений під Сталінградом. Тісно співробітничав з Муссоліні, був одним із натхненників італійського фашизму, принаймні, його естетичної складової. Прикметно, що анархіст від культури не був бідним художником – він народився в дуже забезпеченій родині адвоката, його юність минула в Парижі – тодішньому європейському центрі культури і мистецтв. Та й гуру футуризму він став доволі пізно – в 33 роки. 

135 років від дня народження Олександра Сергійовича Грузинського (1881–1954), українського філолога і палеографа. Був професором вищих навчальних закладів Ніжина, Харкова, Києва. Автор праць із давньоруської та староруської літератур, про мову, графіку й орнамент староукраїнських писемних пам’яток. Завдяки Грузинському зберігся текст найдавнішого з відомих досі київських підручників поетики «Liber artis poeticae», з якого він зробив власноручну копію.

Роковини смерті:

15 років з дня смерті Жака Майоля (1927-2001), французького вченого-експериментатора, одного з найвідоміших нирців у світі. Його ще за життя називали «людиною-амфібією», «людиною-дельфіном». Він прославився світовими рекордами з занурення на глибину 60, 100 метрів без акваланга і спеціального підводного обладнання. Його рекорди та екстраординарні здібності не раз збивали з пантелику медиків – під час занурення його пульс становив лише 20 ударів на хвилину. В 1961 році Майоль став почесним громадянином комуни Каполівері на о. Ельба, біля берегів якого він тренувався і встановив декілька рекордів. Водночас, він працював журналістом, вивчав життя морських ссавців, особливо дельфінів, намагаючись знайти спільне в походженні дельфіна і людини. В 1988 році друг і соратник Майоля режисер Люк Бессон присвятив йому фільм «Блакитна безодня» (на створення фільму режисера надихнула дружба-суперництво Жака Майоля з італійським нирцем Енцо Майоркою). Жак Майоль повісився на 74 році життя у своєму будинку на італійському острові Ельба. У передсмертній записці він прощався з усіма друзями та просив спалити його тіло, розвіявши прах над морем. Самогубство Майоля шокувало всю Францію. 23 листопада 1976 року 49-річний Майоль здійснив черговий рекорд, пірнувши на глибину 100 метрів. Згодом він згадував: «Намагаюся ні про що не думати, злитися з довкіллям, стати єдиним цілим з океаном. Відчуваю, як поволі розчиняюся, зникаю і зливаюся з ним… Нарешті досягаю диска… Життя буквально висить на ниточці троса. Він наче символічна пуповина, що зв’язує мене з усім живим на землі…»


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-