- Відчуття народження нової нації прийшло дуже давно, ще коли безвідривно дивилася трансляцію з Майдану. Я навіть пишу про це у своїй книжці «Мандрівка або подорож фейсбучного хробака Українj.». Було абсолютно очевидно народження нації з хаосу, це проростання осіб та особистостей.

Тому ідея, що це народження, зовсім вже на поверхні була, і тільки ну ось цілковито принципові вороги України та прогресу цього не змогли побачити. Інша справа, що передати це після Майдану фотографічним способом було неможливо – подія пройшла. Але, напевно, думка просто працювала: якщо нація народилася, то ось він, символ, – нація складається з окремих людей, і це у них, цих окремих людей в їхніх окремих сім'ях народжуються діти, і цей процес сам по собі нітрохи не менш болючий, тяжкий та кривавий, ніж майданне народження нації. Складно було додумати, що треба знімати по всій країні, але, коли це придумалося – далі вже було просто.

- Як сприйняли виставку в Києві? У Сєвєродонецьку проведенню виставки намагалися перешкодити: нібито знайшлися люди, які звинуватили вас у порнографії. Чим закінчилася ця історія?

- У Києві, по-моєму, сприйняли добре, але мало, якщо можна так сказати. Я розумію, що я не найяскравіша зірка на фотографічному небосхилі, але я не знаю інших російських культурних і мистецьких проектів на підтримку України, і мені здавалося, що повинні прийти на виставку якісь основні телеканали і розповісти, що є ще Росія з людським обличчям. Не прийшли. Прийшло моє улюблене Громадське. І навіть не один раз. Ну і Ізоляція - платформа культурних ініціатив, яка робила мою виставку - сама запрошувала, кого вважала за потрібне. Я читала записи в книзі відгуків. І це було дуже зворушливо і приємно, я бачила людей, які плакали, переходячи від роботи до роботи.

- Повернемося до народження нації. Це успішні пологи?

- Звичайно, успішні. Я думаю, що той, хто відчув себе іншим, як би знову народженим, вже не повернеться до своєї пострадянської шинельки, що б не відбувалося. Інша справа, продовжуючи метафору, що під час і після пологів бувають дуже тяжкі ускладнення, а якщо ще зовні по пологовому будинку весь час чимось калатають, бахають та мучають породіль, то і зовсім стає важко. Все залежить від міцності організму.

- Ви проїхали всією Україною. Цей організм – українська держава – чи відчуває він себе єдиним цілим?

- Я не кажу про українську державу, я кажу про народ, який вперше за багато років відчув себе народом однієї країни – України. Ті, хто відчули, думаю, так, вони відчувають себе єдиним цілим. Чи багато до них приєднується з "не відчулих" – не знаю, напевно, ні.

- Я думаю, що пологи нації самі по собі – явище надзвичайне, неймовірне, нелінійне, і вимірювати його загальним аршином ну от ніяк не можна. У будь-якій країні активно і думає меншість, а більшість йде за активною меншістю. Вся справа в якості меншості. Я бачу, яка кількість найрізноманітніших людей прийшла до української політики на хвилі Майдану – людей чесних, радісних, бажаючих принести користь не своїй кишені, а своїй країні та людям, які живуть в ній. Чи зможуть ці люди перемогти – покаже час.

Гидливість до політики – нормальне явище в пострадянських країнах, але ніде в Україні я не чула мантр на кшталт «навіщо щось міняти, нові прийдуть, буде те ж саме», – тобто все те, що я постійно чую в Росії. Навпаки, велика частина людей, яких я знаю, каже: знахабніють – поміняємо! Тобто люди вірять в те, що можна щось змінити. З цієї віри зміни і починаються. Віра прийшла з Майданом і поки не пішла. Звичайно, я це кажу, порівнюючи з Росією. Ну, а з якою країною ще можна порівнювати Україну в ході її пострадянській історії?

- Люди на Майдані не здалися. Деякі пожертвували життям. Але корумпованим залишається не тільки минуле. Корумповане й сьогодення. Від нього не відпливеш. Як і від факту, що не тільки і не стільки Росія та Путін є виною цьому. Чи готові люди і ваші герої, які надихнули вас на проект, усвідомити цю відповідальність, на ваш погляд?

- У моєму проекті немає героїв, вірніше, герой – кожна жінка, яка народжувала, тому що це пекельно важко – взяти і народити дитину.

- Народження України передбачає переродження батьків не меншою мірою, ніж народження дітей. На якій стадії знаходиться зараз це переродження?

- Думаю, що зараз дуже важкий період полуконтрреволюції, ускладнений війною на Сході. Я не Нострадамус, передбачити нічого не можу, одне знаю точно: прогрес зупинити не можна. А Україна все-таки йде шляхом прогресу, тяжко йде, з помилками, падіннями, заходами не туди, але все-таки вперто, як на Майдані, рухається вперед. І якщо не відступить – за нею майбутнє.

Що ж до практики, на мій погляд, треба було давно побудувати стіну височезну, відпустити на волю хвиль ці "республіки" (нічого республіканського в них я, хоч як дивлюся, не бачу), вивезти звідти всіх, хто хотів би виїхати, як, наприклад, зробила маленька Фінляндія, коли СРСР анексував у неї територію в 1940 році, припинити будь-які з ними зносини, нехай вугілля женуть куди хочуть разом з металом, забути максимально про існування Росії – в тій частині, в якій це можна забути, ну хоча б російську попсу перестати гнати та усілякі плітки сільські розповідати. Не повинно все це нову Україну жодною мірою хвилювати, от як не хвилює російська попса та сільські новини з Росії жителів, припустимо, сусідньої Польщі, – так і жити. Жити далі, наполегливо рухаючись своїм вистражданим, кров'ю обагреним шляхом. Подалі від комунізму.

- Як не дивно, я думаю, що починати з символів – правильно. Без символів немає на що спиратися. Ми ось у Росії в 1991 році не розібралися з символами, не засудили комунізм, Леніна не поховали та не наклали анафеми, не заборонили Сталіна, не розкрили злочини чекістів з іменами та прізвищами, залишили всі ці недолугі назви вулиць по всій країні на честь людей, які нічого, окрім як вбивати і брехати, не вміли – ну ось і результат, щось середнє між середньовічною імперією візантійського штибу та більшовицькою агіткою і нетерпимістю. А ось дивіться, що було в Україні: Віктор Андрійович Ющенко зумів вбити в голову кожного по саму шляпку цвях під назвою «Голодомор», майже в кожному українському селі стоїть пам'ятник загиблим від Голодомору, і всі знають, що Голодомор – це частина сталінської політики. Тому Сталін в Україні неможливий ніколи, в жодному вигляді, в жодній кількості.

Звільнення від старих комуністичних богів – відмінний початок, це очищення від брехливої релігії

Чи важливою є відсутність Сталіна в головах для поступального руху вперед? Надзвичайно важлива. Післявоєнна Німеччина теж починала з перейменування вулиць та скидання свастик з будівель. Я думаю, звільнення від старих комуністичних богів – відмінний початок, це очищення від брехливої релігії, і це правильно. Ну а прописка – прописки не стане, нікуди не дінеться, оскільки у вільному світі вона непотрібна, як і не стане багато чого іншого, що зв'язує й досі Україну з радянським минулим.