Розстріляні будинки Донбасу
Хтось повернеться, аби відбудувати житло і почати життя з нуля, хтось заїде поплакати й попрощатися, а хтось не повернеться вже ніколи
Лонгрід 14.12.2016 15:00 1965

Будинок – це завжди більше ніж житло. Якщо ти в ньому народився, сам збудував чи облаштував – він перетворюється на члена сім`ї, живу істоту, що без господарів помирає через сирітство.

Тисячі й десятки тисяч будинків на сході нашої країни лишилися сиротами й каліками. Бо ж люди, сім`ї можуть виїхати, втекти від війни, а вони – ні. Їх глибоко вмуровували в землю, вкорінювали у ландшафт, щоб був дах над головою, захист душі й тіла від вітрів і негод.

Але їх не додумалися вкрити бронею від дощів з уламків гострого заліза. Від "Градів" і "Ураганів". І, понівечені снарядами, вони стоять безпомічні й безвольні, повільно розсипаючись на порох…

На фото: Усередині зруйнованої внаслідок обстрілу бойовиками будівлі дитячої установи, с.Первомайське, Ясинуватський район, Донецька область, 3 липня 2015 року. (Микола М'якшиков)

Перелік міст, містечок сіл і селищ, ось уже третій рік обстрілюваних з «того боку», ми вивчили напам`ять. Як молитву. Мар`їнка, Авдіївка, Широкине, Попасна, Піски, Красногорівка, Станиця Луганська… І , звичайно ж, Маріуполь.

Ми чуємо їх імена, коли прокидаємося вранці і вслуховуємось у зведення з фронту. По назвах калібрів мінометів і гаубиць намагаємося уявити масштаби руйнувань і кількість жертв. І якщо касетна міна не потрапила у підвал і нікого не вбила, й наші земляки, як і наші воїни отримали ще один день життя, ми дякуємо Богові.

МАРІУПОЛЬ

На фото: Наслідки обстрілу ЖМР Східний, Маріуполь, Донецька область, 25 січня 2015 року. (Дмитро Смольєнко)

Це з перших днів війни був ласий шмат для Путіна. Індустріальний центр, ворота в Крим. Його у червні 2014-го змогли відбити у бандитів.

Хіба могли це маріупольцям пробачити? 

Для них січневий день 2015 року перетворився на кошмар. 24 числа лугандонські "Гради" й "Урагани" вдарили по мікрорайону «Східний» та прилеглому до Маріуполя селищу Виноградне Волноваського району. Було вбито 30 мирних громадян, загинули двоє дітей, 108 було поранено, зруйновано і пошкоджено 30 житлових будинків, 7 шкіл і дитсадків, мікрорайон лишився без електрики…

Вже потім з`ясувалося: стріляли росіяни, виконуючи накази російських офіцерів. Для чого? Чи була то помилка навідників? Чи свідомий акт ненависті, аби переконати нас, що вороття назад нема, і загибель неминуча? Аби зруйнувати пам`ять про мир і надію на його повернення?

На фото: Зруйновані будівлі у селищі неподалік Донецька, Донецька область, 19 березня 2015 року. (Олег Петрасюк)

Україна тоді прохала зібрати Радбез ООН, але марні сподівання. Москва не схотіла.

МАР'ЇНКА

На фото: Обстріляний будинок на в'їзді до міста Мар'їнка, Донецька область, 8 серпня 2014 року. (Маркіян Лисейко)

Мішень близького бою. Колаборантам і їхнім хазяям муляє, що надто близько вона до окупованого Донецька. Та й звільнена після того, як познущалися над нею промосковські бандити.

Найбільший бій за Мар'їнку відбувся 3 червня 2015 року. Захарченківці били по ній із заборонених калібрів, штурмували танками, випалювали градами. Були загиблі серед мирних українців. Місто наше, але снаряди й міни на голови мирних жителів, які там ще лишилися, продовжують падати.

АВДІЇВКА

На фото: Зруйнована внаслідок обстрілів будівля, м. Авдіївка, Донецька область, 18 липня 2015 року. (Маркіян Лисейко)

З липня 2014 року вона наша. Відтоді не буває дня, щоб окупанти по ній не гатили. Бьють з позицій біля Ясинуватої. Зруйновано безліч будинків, жертвами стало чимало мирних жителів, серед поранених є діти. Найбільш гаряча точка – Промзона. Бої там не припиняються.

ШИРОКИНЕ 

На фото: Широкине, квітень 2015. OSCE

Після захоплення Новоазовська регулярні війська РФ підійшли до Маріуполя на відстань артилерійського пострілу. Розташоване на березі Азовського моря за 20 км на схід від Маріуполя, Широкине завадило планам агресора. Лише 24 лютого 2016 року селище було повністю зайняте українською армією. У ньому не лишилося вцілілих будинків, жителі його покинули.

ПОПАСНА

На фото: Пошкоджений будинок внаслідок обстрілів терористами, Попасна, Луганська область, 13 березня 2015 року. (Станіслав Михайлов)

Місто на Луганщині, визволене  22 липня 2014 року. З вересня 2014-го методично знищується артилерією колаборантів. За цей час загинуло чимало цивільних, поранено дітей. Пошкоджені станція швидкої допомоги, газопровід, дитячі садки й школи, в руїнах – житлові будинки. Гримлять там вибухи і нині.

ПІСКИ

На фото: Зруйнований унаслідок обстрілу бойовиками приватний будинок, с. Піски, Ясинуватський район, Донецька область, 3 липня 2015 року.  (Микола М'якшиков)

Селище починається одразу за будівлею Донецького аеропорту. До війни його називали донецькою Конча-Заспою – там мешкали заможні дончани. З 21 липня 2014 року воно щодня потерпає від обстрілів. І майже повністю зруйноване.

На фото: Руйнування унаслідок обстрілів бойовиками на території приватної садиби, смт Зайцеве, Донецька область, 28 квітня 2016 року. (Маркіян Лисейко)

КРАСНОГОРІВКА

 Розташована на Донеччині, майже на лінії розмежування. З 2 серпня 2014 року її житлові масиви безперервно обстрілюються з  мінометів, кулеметів, артилерії великого калібру, градів. З початку 2016 року інтенсивність вогню зросла. Від обстрілів гинуть і зазнають важких поранень мирні жителі. Пошкодженні школи, житлові будинки, зерносховище. Наразі загроза для вцілілих жителів посилилася, можлива повна евакуація.

СТАНИЦЯ ЛУГАНСЬКА

Розташована за 30 км від окупованого Луганська, вона наразі - одне із найбільш постраждалих селищ прифронтової зони. Перший масований ракетно-бомбовий удар по ній було завдано 2 липня 2014 року. Нині Станиця Луганська - під контролем ЗСУ. Однак обстріли з важкого озброєння з часом тільки посилилися. У вересні у Мінську було ухвалено рішення про розведення військ поблизу населених пунктів Станиця Луганська, Золоте та Петровське. Але колаборанти обстріли не припиняють, тож терміни відведення кілька разів переносилися.

На фото : Наслідки обстрілу проросійськими бойовиками смт Станиця Луганська, Луганська область, 12 березня 2015 року. (Станіслав Михайлов)

…Сучасна війна – вона така. Вона не ділить на військових і цивільних, вона не береже життя й культурні цінності. Росіяни хизуються своєю безжальністю. Вони ставлять перед собою завдання знищити все, що нагадує про життя в Україні. Випалити землю й сліди українців на ній – така мета надихала їх на вбивства завжди. Руйнування заворожує вбивць, бо призводить до тектонічних демографічних зсувів, до потоків біженців, до страху й зневіри.

Десь, де ще живуть люди і діють якісь комунальні служби, будинки прагнуть відремонтувати, покласти шифер, вставити вікна, обігріти газом і світлом. Але щойно вставлені шибки згодом знов розлітаються в друзки, поряд із заштукатуреними пробоїнами з`являються нові. Руки опускаються.

Порожні, з чорними очницями вибитих вікон, і беззвучно волаючими отворами дверей будинки-каліки стоять по всій фронтовій смузі. І скільки їм там стояти – хто зна.

І що буде з ними після війни?

Хтось повернеться, аби відбудувати житло і почати життя з нуля, хтось заїде поплакати й попрощатися, хтось не повернеться вже ніколи. І понівечені, пограбовані людські колись оселі заростатимуть спочатку розрив-бадиллям, потім гірким полином, незабудками й сон-травою, а зрештою і лісом.

І настане невловима мить, коли попелища перетворяться на ландшафт, руїни – на рельєф, паркани й  мансарди зіллються з природою. І стануть часткою пейзажу, як стали нею покинуті хати Чорнобильських сіл, ледь помітні у частоколі молодого лісу, пророслого крізь їхні дахи.

Євген Якунов, Світлана Карабань. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-