12 жовтня. Пам’ятні дати
Рішення про проведення дня було ухвалене Департаментом громадської інформації ООН напередодні Міжнародного дня рідної мови, який відзначається щорічно 21 лютого з ініціативи ЮНЕСКО. Мета проведення днів шести офіційних мов ООН – розширення інформованості щодо історії, культури і розвитку кожної з мов ООН. Іспанська мова має статус офіційної мови у 20 країнах світу. Вона є також другою за розповсюдженістю рідною мовою в світі (після китайської) – нею розмовляють понад 470 мільйонів людей. Найбільшою за населенням іспаномовною країною світу є Мексика (понад 110 млн мешканців), за територією – Аргентина. Іспанською мовою розмовляють 34,5 млн людей у США, в Пуерто-Ріко вона, разом із англійською, визнана державною мовою. Крім того, декілька мільйонів носіїв іспанської мови мешкають у штатах Каліфорнія, Флоріда, Техас і Нью-Йорк. Іспанська мова є офіційною мовою не тільки Організації Об’єднаних Націй, але й Європейського союзу, Африканського союзу і Організації Американських Держав.
Також цього дня відзначається й одне з головних свят Королівства Іспанії та всього іспаномовного світу – День іспанської нації (Іспанідад). Вперше святкувати День нації іспанці почали ще в 20-х роках ХХ століття, щоправда, тоді воно називалося досить по-імперськи: День іспанської раси. Мета свята – своєрідне єднання усіх іспаномовних людей і країн, культура яких пов’язана з Королівством Іспанія. 12 жовтня обрано не випадково – цього дня експедиція Христофора Колумба досягла берегів Нового Світу, висадившись на острові Сан-Сальвадор, що в Багамському архіпелазі. Так в Америку прийшла іспанська мова і культура. Свято відзначається в усіх іспаномовних країнах, хоча й називається по-різному. Прибуття перших іспанців в Америку пов’язують з концепцією «іспанідад» – співдружності іспаномовних народів. Іспанія вважає цей день своєрідним днем народження співтовариства народів іспанської мови, днем іспанської цивілізації. Урочистості 12 жовтня подвійні, адже цього дня традиційно вшановують Богоматір Пілар, образ якої пов’язаний із появою християнства в Іспанії (це свято відзначають з 1723 року). По всій Іспанії цього дня проходять грандіозні святкування. У Мадриді – традиційний військовий парад, за яким спостерігають члени королівської родини, містяни та гості столиці, але найвелелюдніша фієста відбувається в Сарагосі, де, власне, й знаходиться невеличка фігурка Діви Марії Пілар у спеціально збудованому для неї храмі. Згідно з легендами, на початку нової ери на одному зі стовпів (іспанською «стовп», «колона» – «pilar») міста Сарагоса з’явилася Богородиця, закликавши побудувати на цьому місці християнський храм. Цього дня кожен арагонець вважає за честь подарувати Богородиці, яку любовно називають Піларіка, квіти. Довжелезній черзі немає кінця, а кількість принесених квітів сягає 8 мільйонів. До того ж, кожен має бути в національному вбранні, яке спеціально шиється до урочистостей – у звичному одязі тут можна бути лише спостерігачем.
Події дня:
145 років тому (1871) президент США Улісс Грант заборонив Ку-клукс-клан і наказав арештувати багатьох лідерів і членів цієї ультраправої расистської організації, яка діяла переважно на Півдні країни. З цією організацією пов’язують появу поняття Суд Лінча. Таємна організація Ку-клукс-клан була організована колишніми солдатами з південних штатів одразу ж після завершення Громадянської війни 1861-1865 років. І хоча проіснувала вона не надто довго, згодом у неї з’явилися віддані послідовники, носії расистських і націоналістичних ідей, які декілька разів відроджували терористичну організацію. Спочатку білі нацисти лише залякували чорне населення, а згодом почали й жорстоко вбивати. На «руках» Ку-клукс-клана, чи то пак, на їхніх білих балахонах – чимало негритянської крові. Остаточно вбивства афроамериканців білими були припинені лише на початку 40-х років, але поодинокі випадки траплялися і після закінчення Другої світової війни. ККК, суд Лінча, рабство, сегрегація та й взагалі – стосунки білих і чорних у США – надзвичайно глибока і часом нестерпно болюча тема. Лише неухильне дотримання країною демократичних засад дозволяє їй рухатися в конструктивному руслі «чорно-білого» діалогу. Яскравий приклад – минулорічний «оскарівський» скандал, коли чимало афроамериканських митців звинуватили Голлівуд в обмеженні прав темношкірих і бойкотували офіційну церемонію вручення головної кінематографічної премії США. Кіноіндустрія зреагувала миттєво: вже цього року серед оскарівських номінантів чимало афроамериканців, а одним із головних претендентів на «Оскар» є стрічка Нейта Паркера «Народження нації» у якому йдеться про повстання темношкірого раба-бунтівника Нета Тернера у 1830 році. А у 1939, 23-річна темношкіра джазова співачка Біллі Голідей уперше виконала пісню «Strange Fruit», яку журнал Time через 60 років назве однією з кращих композицій ХХ століття: «На південних деревах ростуть дивні плоди. Кров на їхньому листі, кров на корінні. Чорні тіла погойдуються на гіллі, що обдувається з усіх боків теплим бризом…» Вірші цієї моторошної пісні написав Абель Міропол, єврей за національністю. То був справжній виклик – співати про те, про що всі воліли мовчати. Під час Голокосту, по той бік океану, нацисти знищать багатьох родичів автора, який був емігрантом зі Східної Європи. Людське невігластво, ненависть і злоба не знають меж і кордонів. Вони існують всюди, де є люди, адже живуть у їхніх серцях. Так само, як і добро і милосердя.
Ювілеї дня:
120 років від дня народження Еудженіо Монтале (1896-1981), італійського поета, літературного критика, перекладача, лауреата Нобелівської премії з літератури (1975). Представник герметизму (літературний напрямок, близький до «чистого мистецтва»). Вже перша поетична збірка Монтале «Панцир каракатиці» (1925) привернула до себе увагу критиків. Його вірш був ясним і конкретним, вирізнявся нетрадиційною образністю. Поет уникав риторичних надмірностей (що було тоді в моді): «Мені хотілося б писати максимально оголено, лише найголовніше. Я намагався дати єдине в різноманітності – і позбавитись від усього зайвого». Найкращою вважається третя збірка поета – «Буря та інші вірші» (1956). У Нобелівській лекції, яка називалась «Чи може ще існувати поезія?» Монтале висловив думку, що головне для поета – людська особистість, її значущість, «щоденна пристойність».
90 років від дня народження Валентини Петрівни Шевченко (1926), українського архітектора. Серед споруд – реконструкція Контрактової площі (1975), реставрація трапезної Михайлівського монастиря (1979), фонтану «Самсон» (1982) та Гостинного двору (1991) у Києві.
81 рік від дня народження Лучано Паваротті (1935-2007), італійського оперного співака (ліричний тенор), одного з найвидатніших оперних тенорів другої половини ХХ ст. Його називали «Королем верхнього до» за те, що став першим тенором, котрий заспівав усі дев’ять до другої октави в арії «Quel destin» із «Доньки полку» Гаетано Доніцетті, а ще – «найринковішим голосом у світі» – такий титул присвоїв йому «Форбс». За оцінками журналу, щорічний дохід співака у середині 90-х років становив понад 20 мільйонів доларів. На великій сцені, а це були провідні оперні театри світу, такі як Ковент-Гарден, Ла Скала, Метрополітен-опера, Штатсопер, Паваротті співав 40 років. Його обожнювала публіка, але його так само визнавали й музичні критики. Останні, за дивовижний («сонячний») тембр співака, вибачали йому навіть відкриті «реверанси» у бік популярної музики й мас-мистецтва – такі, як спів трьох тенорів (Паваротті, Домінго, Карерас) на стадіоні чи дуети з поп-зірками. Він поєднував у собі дивовижні вокальні дані з щирістю і відкритістю. На сольні концерти Паваротті приходили сотні тисяч слухачів. На одному з таких виступів у нью-йоркському «Метрополітен-опера» глядачі були настільки у захваті від його голосу, що завісу довелося підіймати 165 разів. Цей унікальний випадок був занесений до Книги рекордів Гіннеса. 500 тисяч глядачів слухали його концерт у Центральному парку Нью-Йорка (і ще понад мільйон дивилися виступ по телевізору) – таку аудиторію не збирав жоден із популярних виконавців. З 1992 року Паваротті брав участь у благочинних концертах «Паваротті та друзі». Проект миттєво зажив колосальної слави завдяки участі рок-музикантів Браяна Мея і Роджера Тейлора (Queen), Стінга, Елтона Джона, Боно і Еджа (U2), Еріка Клептона, Джона Бон Джові, Браяна Адамса, Бі Бі Кінга, Селін Діон, гурту Cranberries, відомих італійських виконавців, котрі разом із Паваротті й оркестром співали свої кращі пісні. Альбоми, записані проектом «Паваротті та друзі», стали сенсацією на ринку популярної музики. Дискографія Паваротті складається з понад ста дисків. Серед записів – партії в десяти операх Верді, п’яти операх Пуччіні; партії Каніо в «Паяцах» (диригент Ріккардо Муті), Енцо в одному з записів «Джоконди» Понк’єллі (диригент Бруно Бартолетті) та інші.
Роковини смерті:
140 років з дня смерті Августа Бельовського (1806-1876), польського поета, історика, археографа. Очолював з 1869 року культурно-освітній заклад Оссолінеум у Львові. Переклав «Слово о полку Ігоревім» віршем і прозою. Перекладав також українські та сербські пісні, досліджував життя гуцулів і бойків, історію руху опришків. Упорядкований Бельовським збірник документів «Пам’ятки історії Польщі» містить багато важливих матеріалів і для вивчення історії України.
25 років з дня смерті Аркадія Натановича Стругацького (1925-1991), російського письменника. Разом із братом Борисом написав ряд науково-фантастичних творів, які стали класикою жанру: «Важко бути богом», «Понеділок починається в суботу», «Пікнік на узбіччі», «Країна багряних хмар», «Далека райдуга», «Готель «У загиблого альпініста».
