23 вересня. Пам’ятні дати

Примадонна європейської оперної сцени Соломія Амвросіївна Крушельницька (1872-1952) з’явилася на світ в селі Білявинці що на Тернопільщині в сім’ї місцевого священика. З дитинства виявляла хист до співу. Навчалася в Тернопільській школі товариства «Приятелі музики» та в Тернопільській класичній гімназії. 19-річною вступила до Львівської консерваторії. Перший оперний дебют молодої співачки відбувся 15 квітня 1893 року – Крушельницька співала партію Леонори в опері італійського композитора Гаетано Доніцетті «Фаворитка» на сцені Львівського міського театру Скарбека. Після закінчення консерваторії її запрошують співати в польській опері, але вона їде удосконалювати вокальне мистецтво до Італії. Крушельницька - виконавиця понад 60 оперних партій. Вона співала на сценах провідних театрів світу, зокрема в Одесі, Варшаві, Петербурзі, Парижі («Гранд-опера»), Неаполі, Римі, Мілані («Ла Скала»), Каїрі та ін. За життя співачки було здійснено 31 запис її голосу на грамплатівки. Фонозаписи зроблені у Варшаві, Мілані й Чикаго. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй» (власне саме Крушельницька врятувала цю оперу від провалу). У 1910 році Крушельницька вийшла заміж за відомого італійського адвоката, мера міста Віареджо Чезаре Річчоні – аристократа, тонкого знавця музики. Подружжя мешкало на віллі, яку назвали «Саломеа». 1920 року, у зеніті слави, Крушельницька завершує оперну кар’єру й усе своє подальше життя присвячує виключно камерній музиці та педагогічній діяльності. Після смерті чоловіка у 1938 році співачка їде на батьківщину, але розпочинається війна, Західна Україна відходить до СРСР, і співачка не має змоги повернутися в Італію. По суті, вона стає заручницею більшовицького режиму. Доживала віку Соломія Крушельницька разом із сестрою Ганною у Львові, у квартирі колись свого будинку – радянська влада націоналізувала його, залишивши співачці декілька кімнат. Викладала в місцевій консерваторії. Радянське громадянство отримала лише після того, як переписала віллу в Віареджо на користь держави. Маєток, де  в любові та злагоді прожила Соломія Амвросіївна з чоловіком понад чверть століття, продали, віддавши власниці лише невелику частину вторгованого. В характеристиці на співачку, поданій директором консерваторії до обкому партії в 1948 році, зокрема, писалося: «Колишня знаменитість. У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог втратила необхідний для викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажане переведення на пенсію». Але в обкомі вирішили, що списувати в тираж «колишню знаменитість» ще зарано. За три роки до смерті, 77-річна примадонна відспівала у філармонії прощальний концерт. Звання професора Львівської консерваторії їй дали за місяць до смерті. Похована Соломія Крушельницька на Личаківському цвинтарі, неподалік могили Івана Франка, з яким за життя була у приятельских стосунках.

Події дня:

170 років тому (1846) німецький учений-астроном Йоганн Готфрид Ґалле за координатам, обчисленими французьким астрономом Левер’є, відкрив планету Нептун.

Ювілеї дня:

155 років від дня народження Роберта Боша (1861-1942), німецького інженера і промисловця, винахідника свічі запалювання, засновника відомої фірми.

130 років від дня народження Павла Івановича Зайцева (1886–1965), українського літературознавця. Випускник юридичного та історико-філологічного факультетів Петербурзького університету. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. У 1915-1917 рр. викладав українську літературу на нелегальних Українських університетських курсах у Петербурзі. Був членом Центральної ради. Редагував журнал «Наше минуле», був видавцем товариства «Друкарь» у Києві. У 1921 році емігрував. Викладав у Варшавському університеті, працював в Українському науковому інституті (Варшава). З 1941 – професор Українського вільного університету (Мюнхен), згодом жив у Канаді і США. Відомий, насамперед, працями в галузі шевченкознавства. В 1913-1916 рр. розшукав та опублікував багато автографів творів, листів Шевченка. Вперше встановив точний текст поем «Слепая» і «Тризна». Здійснив текстологічну підготовку (та розробку наукового апарату) 16-томного Повного видання творів Шевченка (1934-1939, Варшава). Автор біографічних розвідок «Перше кохання Т.Г. Шевченка», «Шевченко і поляки».

115 років від дня народження Ярослава Сейферта (1901-1986), чеського поета і журналіста, лауреата Нобелівської премії з літератури (1984) «за поезію, яка вирізняється свіжістю, чуттєвістю… і свідчить про незалежність духу і різнобічність людини». Ярослав Сейферт є одним із найцікавіших поетів чеської літератури ХХ ст. Його творчість поєднує в собі авангардистську розкутість з традицією чеського вірша й займає в свідомості чеського суспільства унікальне місце – його вірші можна побачити в метро, в путівниках по Чехії, в каталогах художніх виставок, у рекламних буклетах. «Я б не хотів бути невдячним по відношенню до свого життя, - писав Сейферт у спогадах. – Як для однієї людини, то було достатньо всього: дурниць, легкодухості, зневіри, ляпасів і поцілунків, невтішності і надії, і знову нової надії, в мить, коли попередня згасала…». Ім’ям Ярослава Сейферта названа одна з найбільших вулиць Жижкова – празького району, де народився поет. Чимало творів поета українською мовою переклав Григорій Кочур.

80 років від дня народження Ігоря Івановича Блажкова (1936), українського музиканта, диригента, народного артиста України (1990). Ігор Блажков з покоління шістдесятників і дисидентів – тільки музичних. Та ж сама нескореність духу, незлагідність удачі, загострене почуття правди і несприйняття фальшу – як в музиці, так і в міжлюдських стосунках. А ще Блажков видатний музикант-просвітник, людина вражаючих енциклопедичних знань, недарма його називали живою енциклопедією музики. Ця інтелектуальна широта і глибина музиканта багатьох його колег по цеху, як однолітків, так і зі старшого покоління, не тільки зачіпала, але й відверто дратувала. Тому на Блажкова доносили у відповідні органи ще з часів його навчання в консерваторії. Але перебувати виключно у межах «рідного шароварництва» музикант не мав жодного бажання. Він зустрічався і листувався з провідними музикантами сучасності – з Шостаковичем, Стравінським, Бріттеном, був першовідкривачем маловідомих творів сучасних українських композиторів – Бібика, Грабовського, Губаренка, Іщенка, Карабиця, Клібанова, Лятошинського, Сильвестрова. Він першим познайомив широкий загал із багатьма мало виконуваними, або не заслужено забутими шедеврами західноєвропейської класики. Всього протягом творчої діяльності ним було виконано близько 700 музичних творів. А ще Ігор Блажков – засновник і художній керівник відомого київського камерного оркестру «Перпетуум мобіле», яким керував із 1983 року й до останніх місяців перебування на батьківщині. Виступів цього колективу з нетерпінням чекали меломани. Вхід був безкоштовним – Ігор Іванович вважав, що брати гроші зі зубожілої інтелігенції гріх. У різні роки Ігор Блажков працював у різних київських музичних колективах, а з 1963 до 1968 року – в симфонічному оркестрі Ленінградської філармонії, очолюваному самим Євгеном Мравінським (творець одного з найкращих за звучанням оркестрів світу, якому заздрив навіть Караян). У 1988-1994 рр. – художній керівник і головний диригент Державного симфонічного оркестру України. Був незаконно звільнений (по суті, цинічно викинутий на вулицю), залишився без роботи (наче знущаючись, чиновники мінкультури запропонували диригенту очолити цирковий оркестр), змушений був емігрувати. Нині мешкає у Потсдамі. Чужа Німеччина, на противагу рідній Україні, виявилася до маестро набагато ласкавішою і привітнішою.

Роковини смерті:

15 років з дня смерті Тетяни Михайлівни Антонович (1915-2001), української лікарки (нефропатолог), громадської діячки, меценатки, дружини Омеляна Антоновича. Народилася у Відні. Медицину вивчала в університеті Монпельє у Франції та у Віденському університеті. У 1941–1944 роках працювала у Львові  в університетській клініці та міському шпиталі. У 1944 році емігрувала до Відня, потім до Мюнхена, була лікарем у Міжнародній організації біженців. 1946 року одружилася з юристом Омеляном Антоновичем. У 1949 році подружжя емігрувало у США. В Америці Тетяна Антонович працювала в медичному центрі Джорджтаунського університету у Вашингтоні (з 1974 – професор). За 20-річну бездоганну працю українку було нагороджено золотою медаллю університету. 1968 року очолила відділ нефропатології в Інституті патології Американських збройних сил. Професійна та наукова діяльність Тетяни Антонович пов’язана також з університетом Джорджа Вашингтона (від 1961 року) та Військовим університетом медичних наук у Вашингтоні. Померла у Вашингтоні. Поховано Тетяну Антонович у Львові. В 1980 році разом із чоловіком заснувала Фундацію Омеляна та Тетяни Антоновичів.