Роми - тягар чи цивілізаційний шанс? Що думають на Закарпатті

Минулого тижня країна сколихнулася від подій у селі на Одещині - і хтозна ще, що саме сколихнуло більше: убивство дівчинки чи погроми місцевої ромської меншини, представник якої скоїв злочин.

Вразило те, як люди виплеснули свою злість «за національним показником» - на усе плем’я через одного виродка, і як це сприйнялося суспільством: що так їм, мовляв, і треба. Що й казати, коли навіть губернатор області дозволяє собі випади проти частини населення за національною ознакою.

Чи треба говорити, що кволі спроби експертів, моральних авторитетів із закликами «схаменіться», до чого тут виселення, так не можна і т.д. суспільство не сприйняло узагалі?.. Так, українці втомлені, виснажені війною, внутрішніми  протистояннями – але чи можна подібні прояви ксенофобії списати на складну соціальну ситуацію?

 І що, напевно, вразило найбільше: як подібні речі можуть відбуватися за сприяння правоохоронців, які разом з розлюченим натовпом селян прийшли до ромського поселення й просто спостерігали за погромом?

Експерти визнають, що ці «дзвіночки» дуже тривожні. І якщо не звернути уваги цього разу – невідомо ще, як, коли і за ким задзвонить наступний дзвін.

 Ми, у свою чергу, поспілкувалися із представниками ромської громади на Закарпатті, експертами-соціологами та письменниками, що досліджують ромську культуру. Адже це край, де живе найбільша кількість ромів у порівнянні з іншими областями. Чи є тут проблеми із ромським населенням, як взаємодіють українці із ромами, як співіснують? І чи можна на прикладі Закарпаття й іншим регіонам повчитися співжиттю із ромами?  

«ВИСЕЛЕННЯ УСІХ ЧЕРЕЗ ГРІХ ОДНОГО - ЦЕ НЕ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР»

Мирослав Горват, депутат Ужгородської міськради, представник ромської громади:

- Погроми ромського поселення викликали жаль і велику стурбованість. Через дії однієї людини-вбивці зазнали насилля десятки осіб тільки за те, що вони однієї з ним національності. Уся негативна енергія селян спрямувалась на ромську меншину.

Масові погроми за національною ознакою за повної бездіяльності правоохоронних органів є дуже небезпечним явищем. Це небезпечно, насамперед, тим, що люди отримали «німий дозвіл» на вчинення групового правопорушення від самої поліції, яка просто спостерігала за тим, як люди громили будинки ромів.

З іншого боку, представники місцевої влади Ізмаїльського району та керівники Одеської області справедливо засуджують дії вбивці, але жодним словом не говорять про те, що громада ромів зазнала відкритого насилля за національною ознакою, і не засудили такі дії селян Лощинівки. На мою думку, повинні бути справедливо покарані усі причетні до цієї історії - і вбивця, і селяни, і правоохоронці, інакше подібні випадки будуть траплятися і надалі.

За прикладом Лощинівки спостерігаємо, що нетерпимість до ромської меншини є й в інших регіонах. У неділю в Ужгороді на подвір'я будинку ромської родини (де проживає одна велика родина з 25 осіб) ввечері зайшли четверо молодих осіб, які були нетверезими або перебували під дією наркотичних речовин. Ці особи почали погрожувати фізичною розправою ромам, які в той час були на подвір'ї. Били жінок, голову родини. Діти в той час втекли до кімнати. Один із молодиків витягнув пістолет і вистрелив кілька разів у повітря та у бік людей.

Голова родини виявився учасником бойових дій в АТО. Тільки після того, як жінка винесла його посвідчення, молодики, очевидно, перелякалися і втекли геть.

Очевидно, що ці особи знали, що в даному будинку проживають саме роми і цілеспрямовано пішли на такий конфлікт. Шкода, що деякі ЗМІ викривлено подали цю інформацію, зокрема, що в цьому будинку знаходився наркопритон (поліція з собакою провели обшук місця події та будинку - факти не підтвердилося). Також неповну та необ'єктивну інформацію подала і прес-служба Ужгородського відділу поліції. Завдання поліції - знайти злочинців та довести справу до суду, який повинен покарати винних. А не акцентувати на їхній національності.

Так, в українському медіапросторі є викривлення у бік негативу стосовно ромської громади. Мало інформації про культуру, більше - про кримінальну ситуацію. Для того, аби було розуміння між українською та ромською громадами, потрібні контакти, діалог. Добре, що  більшає депутатів та представників серед ромського населення , але їх недостатньо наразі. Ромській общині треба давати більше можливостей для розвитку.

Якщо ж діятимемо так, як у випадку із Одещиною, це говорить про інший цивілізаційний вибір - не  європейський. Наведу простий приклад. Нещодавно у Росії, в Сибіру, виселили ромське поселення з постійного місця проживання через те, що одна родина незаконно врізалася у загальний газопровід. Виселили усіх. Безапеляційно.

Так само у Лощинівці громада хотіла видворити із села ромів через убивцю з їхньої громади - спроектувавши його вину на усіх жителів із ромського поселенння. Це недопустимо - якщо ми говоримо про українське суспільство в контексті Європи. Це приклад зовсім іншого цивілізаційного прикладу.

«ПОГРОМ - ЦЕ НЕАДЕКВАТНА РЕАКЦІЯ СУСПІЛЬСТВА, ДО ТОГО Ж ПІДТРИМАНА ПРАВООХОРОНЦЯМИ»

Віктор Пащенко, соціолог:

- Насправді тут не зводиться проблема до дискримінації ромів. Вона має глибинний рівень - протистояння на рівні «свій-чужий». На цьому базуються усі конфлікти. Наші соціальні умови - безгрошів'я, насильство, загроза війни - прекрасний грунт для розвитку ксенофобії, для протесту проти «чужих», відштовхуванні їх. І це не лише в Україні - у Франції, Німеччині, де економічні умови загалом кращі, як у нас, але все одно спалахують конфлікти на рівні «свій-чужий».

Щодо ромів - проблему треба мати на увазі. Не варто її забалакувати - керуючись девізом «давайте дружно жити», як роблять деякі представники циганської меншини. Коли рекламують, наприклад, що ужгородські цигани почали вивішувати українські прапори на будинках, або зодягнули вишиванки. Це соціальні ігри, які зміщують акценти.

Іншого виходу для українського суспільства, як соціалізація ромів, нема. І не тільки у нас, а у всього світу. Потрібні ромські школи - але давайте враховувати особливості, пишіть відповідні програми, без акценту на Шевченкові. 

Щодо Закарпаття - ми маємо більший досвід співжиття із циганами. У процентному вимірі їх тут більше, ніж в інших регіонах, вони давно ведуть тут осідлий спосіб життя, є поселення у містах та селах. Роми частково соціалізовані. У той же час, їхня община не почуває себе добре, як скажімо, угорська меншина. Про проблеми їхнього середовища прийнято багатозначно замовчувати - наприклад, про криміногенність середовища у поселеннях. За програмою Сороса (він виділяв багато грошей для ромів, й для ромів Закарпаття у тому числі, адже свого часу його врятувала ромська родина, це своєрідний акт вдячності) тут працювало ромське ТБ, радіо.

Єдиний шлях взаємодії з ромами - тривалий і безперервний процес соціалізації з акцентом на гуманізацію. Мають бути два основні правила. Перше: життя недоторканне та друге: право на індивідуальність. Ми усі маємо поважати право на індивідуальність - чи то ром, чи гомосексуаліст. У випадку з Одещиною це був відхід від індивідуалізації. Це була спроба накласти колективну відповідальність за індивідуальний злочин. Спроба вдалася - бо її підтримали правоохоронці. Це неадекватна реакція суспільства, до того ж підтримана правоохоронцями.

Зараз у суспільстві іде загострення соціально-економічної ситуації: криза, напруга. Як наслідок ксенофобія загострюється, не тільки стосовно ромів. А й по відношенню до тих же росіян - усі ці фейсбучні жарти про москалів за принципом «какие они тупые» дуже популярні, чи не так. Але це небезпечні ігри, бо не стосуються тільки росіян. Цим самим розпалюються настрої у суспільстві, що пропагують насильство. І коли знаходиться точка для спуску цієї сили - виникає конфлікт, який проявляє тваринну сутність людей. Це гидко спостерігати.

Тому варто постійно пам'ятати, що розпалювання таких настроїв - ворожнечі на рівні «свій-чужий», проти циган, росіян, гомосексуалістів, товстих чи рудих - призводить до таких настроїв. Проблема не у циганах, проблема у відношенні до чужого. Огульна злоба супроти чужого не призводить до добра. Не можна ділити усіх на своїх-чужих, добрих-злих, атошників-сєпарів, і судити усіх просто за їхньою приналежністю. Якщо атошник захищав Україну - і робить п'яні дебоші чи погроми, ми його прощаємо, бо він воював за Україну, а якщо перед нами сєпар - його треба знищувати без спроби розібратися, бо він «не наш».

Щодо випадку в Лощинівці - насправді тут має бути просто професійне слідство. Злочинець повинен бути ізольований та покараний - із обов'язковим роз'ясненням у їхньому середовищі. У ромів теж є діти, і вони не будуть вигороджувати насильника.

Але якщо ми йдемо таким шляхом, що злоба виливається проти них - ми самі примушуємо покривати злочинця, за принципом «свій-чужий». Ми самі провокуємо на те, аби люди захищали злочинця.

«ДАРМА ЗАРАЗ УСІ НАПОСІЛИСЯ НА РОМІВ, УСЕ НАШЕ СУСПІЛЬСТВО СХОЖЕ НА «ЦИГАНСЬКИЙ ТАБІР»

Мирослав Дочинець, письменник, філософ:

- Роми як кропива, вони не будуть рости на будь-якому грунті. Так само, як і євреї. Ці два народи селяться там, де їм зручно ментально. Закарпаття притягальне у цьому сенсі для обидвох народів.  До другої світової тут було дуже багато як ромів, так і іудеїв. Особливо у Мукачеві. Тому цей край вони самі вибрали. І чудово вписалися тут. І місцеві сприймають їх як таких, що були тут завжди. Місцеві українці та роми уживаються тут віками, просто сприймаючи одне одного, як є. Адже роми - це не просто народ, це психологія способу життя. Їхні поселення в Україні нічим не відрізняються від поселень у Франції, Італії, Угорщині. Це їхня суть. Вони не хочуть інакше жити, і не можуть, а тільки так - за умов вольності та хаосу. Із цим просто треба миритися. У Мукачеві були чотири табори, у 60-ті роки їх почали соціалізувати, багатьом ромським сім'ям дали квартири, й за місяць вони перетворили ці квартири на типові зрозумілі для них бараки - усі пам'ятають, як цигани зривали паркет та на своїх балконах пекли на ньому сало.

Відкидання цивілізації у циган - це проблема для усього світу. Але це скидається на інстинкт самозбереження. Це форма їхнього своєрідного протесту проти чужості.

Не варто ідеалізувати ромів, вони далеко не такі благородні, як їх описував Горький чи Проспер Меріме. Це осколок цивілізації. Це діти історії, народ, який залишився у дитинстві історії - а усі інші пішли далі. Тим не менше, вони добре розуміють правила загальної гри - але якщо їм їх пояснюють їхні лідери, барони. Тому треба розмовляти із ними так, як вони це сприймуть.

Те, що на разі йде певна хвиля невдоволення щодо циган, яку сформували ЗМІ, це епізодичні речі. І не варто зміщувати акценти, бо насправді, не цигани - проблема України. Нам треба самим виходити із свого табору, із лжетабору, у якому усі живемо. Як тільки ми з нього виліземо, зробивши певні цивілізаційні потуги, наші роми теж підуть за нами. Дай Боже розібратися з однією війною - й велика  дурниця влаштовувати нові.

«ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО РОМІВ – НІЧОГО. А ОТ СУДИТИ ЇХ ХОЧУТЬ УСІ!»

Євгенія Навроцька, редактор ромської програми на ДТРК «Тиса» (єдиної в Україні):

- З моєї точки зору, щодо останніх подій в контексті українсько-ромських стосунків можна зробити два висновки. Перший – наше суспільство хворе. Перекіс щодо титульної нації українців у нас іде давно, але разом із тим Україна – це багатонаціональна держава , вона – для усіх, як для українців, так для інших національностей, в тому числі й ромів. Америка ж зуміла з цим справитися свого часу. Тому способи є – при бажанні. Друге – у нас велика проблема толерантності. На державному рівні нема засад толерантності, тому й суспільстві нема терпіння один до одного.

Ромській меншині дуже важко в Україні. На Закарпатті, зокрема, вони живуть понад 350 років, але не відчувають якихось своїх прав. Наприклад, росіяни, які тут 60 років, уже вважають себе корінним населенням і краще набагато почуваються, як роми. Краще почуваються також угорці, румуни як меншини.

Я довгий час працювала вчителем історії та географії в ромській школі в Ужгороді. Їй цього річ виповниться 90 років. Маю змогу судити за тим, як розвивається меншина. Їм дуже важко, вони шукають роботу, пробують пробитися через стіну упередженості в суспільстві. От на першовересневій у цій школі лінійці виступав хлопчина – патологічний чистюля, перфектно говорить англійською, ми узяли його працювати журналістом на ТБ у нашу ромську програму. Колив він заговорив до дітей у школі – вони бачили у ньому ідеал. Зрозуміло, що він скоріше вийняток із загального правила, але тим не менше, про таких ромів варто говорити. Хіба ж у нас хтось говорить?

А у нас більше говорять про таких ромів, як у Лощинівці. Хоча там дуже багато запитань – я мала розмову із дівчиною, яка була свідком тих подій, вона розказувала, що це був спектакль, розіграний правоохоронцями – вони просто використали ромів і того молодика, що зробив злочин у тому числі. А далі ЗМІ зробили свою справу: 2-3 повідомлення - й пішла хвиля.

На цій біді устиг пропіаритися навіть Саакашвілі. Так не варто робити – і те, що саме так усе вийшло, ще раз доводить тезу про хворе суспільство. А коли людина хвора – її треба лікувати, беруть аналізи, роблять процедури. Чому у випадку із ромами ніхто не хоче цього робити? Одразу, як в хірургії – краще відрізати, ніж лікувати. Але тоді наше суспільне тіло утратить один орган. І не буде цілісним. 

Що наше суспільство знає про ромів? Може їхню історію? Може, щось про культуру? Може, хтось пригадає хоча б одну ромську пісню? Нічого. А от судити ромів, говорити про те, які вони, геть нічого про них не знаючи, беруться усі. А у нас, на хвилиночку, в усій країні нема навіть маленької кафедрочки, де вивчалася б ромська проблематика. За часи незалежності захищено усього дві кандидатські дисертації історіографічного спектру. І все. То як це суспільство хоче взаємодіяти із меншиною, яку геть не знає – і не хоче докластися до того, аби взнати? Так, у нас діють ромські державні програми – але більшість декларативні, от при Януковичеві ромську програму ратифікували тільки тому, аби щось там знову дали в Європі. І так, на жаль, продовжується й далі.

«ЯКЩО АКЦЕНТУВАТИ НА НАЦІОНАЛЬНОСТІ У СТРІЧЦІ КРИМІНАЛЬНИХ НОВИН, ВИЙДЕ, ЩО УКРАЇНЦІ - ПРОСТО ЖАХЛИВА НАЦІЯ!»

Андрій Любка, письменник, досліджує ромську культуру та історію:

- Буквально за кілька днів по резонансних подіях у Лощинівці в Ужгороді також трапився прецедент, коли на подвір'я, де проживали роми, увірвалися молодики зі зброєю та погрожували розправою. Тобто, це «дзвіночок» про те, що не усе так спокійно у цьому сенсі й на Закарпатті. В Ужгороді, зокрема, який вважається «найкультурнішим містом на Закарпатті» й де проживає одна із найбільших ромських общин, в окремому мікрайоні, їх наприклад, часто використовують політично. На голосах ромів «вийшов» свого часу мер Ратушняк, за легендою, саме за його влади у місті присмирили місцевих ромів - «бітами й арматурою», як кажуть в народі. Менше з тим, минулого року, коли екс-мер, який вийшов на голосах ромів, відкрив у місті свій басейн, він відзначився тим, що туди не велено пускати купатися кольорових - чи то місцеві роми, чи іноземні студенти. Також у місті є сталий стереотип, за яким прийнято вважати, що саме з Радванки (мікрорайон Ужгороду, де компактно проживають роми), йде осередок криміналітету.

В поліції на ромів дуже багато чого незаслужено списують, це така ще міліцейська традиція, для того, аби мати планові показники.

Але щодо криміногенності середовища - якщо не акцентувати на національності, побачимо, що статистика не гірша, ніж серед депресивних регіонів з переважною більшістю українців. От спробуймо у стрічці новин спеціально робити акцент: українець украв, українець згвалтував, українець убив, українець підпалив... Вийде, що українці - просто жахлива нація!

Так само не слід акцентувати на ромах. Якби у повідомленні з Лощинівки не йшлося про рома, а про молодика-убивцю, новина мала би значно менший резонанс.

І тут справа в тім, що убивця має понести покарання, але проектувати його вину на одноплемінників не можна. Тим паче не варто потурати цьому поліції. Або вони стежать за законом, або вони пропагують вибіркове правосуддя - коли дозволяють громити ромське поселення, випустити пару селу, й разом із тим стають співучасниками акту дикості та варварства, не гідного людської поведінки. Цим самим до речі, каталізуючи ксенофобські процеси й у інших регіонах.

Повертаючись до Ужгорода і його ромів - звинувачуючи  їх у всіх смертних гріхах, разом із тим, мало хто з ужгородців замислюється, зокрема, про те, що саме роми прибирають це місто, метуть його з 5-ї ранку щодня. Я маю змогу це бачити, бо часто їжджу на рибалку зранку.

Щодо загальної ситуації - власне стосунків українців та ромів, тут єдиний вихід: сприйняття та соціалізація. Найкращі приклади такої взаємодії - це приклади священників, що працюють із ромами. Розумієте, у священників більше на них терпіння, тому вони досягають якогось результату. В учителів у державних ромських школах цього терпіння нема - тому у них результату теж нема. Позитивний приклад такої взаємодії з ромами є на Великоберезнянщині, зокрема, де із місцевими ромами працює священник-місіонер. Він не лише навертає їх у християнство, також допомагає вирішувати  побутові проблеми.

І іншого прикладу співжиття з ромами, як з меншиною, нема. В Європі діють так само. У Словаччині, на сході країни, дуже багато ромів, там насправді є регіон, який має усі шанси стати окремим ромським округом у країні. Якщо збережеться демографічна ситуація, як на даний момент, цей циганський округ стане реальністю уже в 2035 році.

Роми такі, як вони є, їхні лідери добре живуть, мають зв'язки з лідерами від влади та правоохоронців, і це відомий факт, а прості роми живуть у максимальній бідності. Хоча, скажімо, живуть вони на землі й могли б просто саджати ту ж картоплю чи помідори - аби хоча б на літо вирішити свої побутові проблеми. Але вони цього не роблять. Бо вони такі є. Але разом із тим ми не маємо права їх у цьому звинувачувати.

Якщо ромську дитину виростити у не циганському середовищі, докластися до її освіти, соціалізації, вона виросте звичайним членом суспільства. А коли діти виростають у їхній закритій общині - вони й стають такими ж закритими для суспільства. Цікавий момент: роми не люблять і відрікаються від тих зі своїх, хто вирішив стати інтелігентом. Так само, як і вихідці з ромських громад поривають з нею, зробивши ставку на кар'єру чи саморозвиток.

Кілька країн намагалися виростити ромську інтелігенцію - і всюди соціальний експеримент зазнавав краху. Осібно стоїть приклад хіба що Англії. Там позитивна динаміка у соціалізації циган зберігається за рахунок ось чого. У Англії багатодітним ромам дають велику соціальну допомогу - але за умови, що діти належним чином відвідують школи та дають гарні показники у навчанні. Тому роми муштрують своїх дітей - і за якийсь час удалося створити прошарок ромського населення, які мають належну освіту та виховання, перспективи кар'єрного росту.

В Україні теж діє багато програм, зокрема, й державна «Роми України», але вона результатів не дає. Значить, треба переглянути позиції й докласти зусиль для того, аби досягти результату. Адже практика показує, що він таки можливий.

Тетяна Когутич, Ужгород.