Хто українцям ближчий: Вороний чи Маяковський?

Хто українцям ближчий: Вороний чи Маяковський?

Аналітика
8783
Ukrinform
Спочатку у Google Trends «лідирував» російський поет. Через півтори доби почали "гуглити" процитованого українського...

Після промови Петра Олексійовича перед військовим парадом до Дня Незалежності українці масово почали цікавитись творчістю російського поета Володимира Маяковського. А все чому? «Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль», - процитував Президент рядки вірша «Долг Украине» Маяковського.    

У перший день кількість запитів цієї цитати, якій вже надано статус «надпопулярна», зросли майже у чотири рази. Найбільше нею цікавилися в Київській, Кіровоградській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській та Черкаській областях. Найменше – Тернопільська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Рівненська, Сумська та Чернігівська області. Географія сумнівів не викликає: крім політики (схід), треба ще зважати на меншу поширеність інтернету (захід). Ось, що демонструє Google Trends:

Звісно, ті, хто прочитав увесь вірш Маяковського, не міг не помітити «українську» цитату, з типовими «москальськими» помилками: «ь», де його не треба, «с» замість «з», «и» замість «ы». Не треба бути літературознавцем, щоби зробити висновок про те, що саме ці два рядки цитати, послужили для Маяковського поштовхом для написання вірша «Долг Украине». Але звідки ці рядки? Хто їх автор? На жаль, у перший день практично ніхто з українських юзерів не цікавились цим питанням. І цей факт нам здається важливішим, ніж хвиля інтересу до творчості великого російського поета. Чому? Тому що це зашите у підсвідомості: Маяковський – це «бренд», а те що там накалякано українською – то вже лише тло і принципового значення не має.

Втім, це тривало десь півтори доби. Під вечір 25-го в інтернеті почали шукати і відомого українського поета Миколу Вороного, автора процитованих рядків, звичайно, не з таким  виразним піком, як Маяковського, але все ж таки… А найбільшу кількість разів Вороного «загуглили» сьогодні, 26 серпня, о 02:00. Відтак топ-5 за кількістю запитів очолили Черкаська, Запорізька, Чернігівська, Дніпропетровська, Сумська. Менше українським письменником, знову таки, цікавилися в Тернопільській, Донецькій, Івано-Франківськів, Луганській та Рівненській областях.

«Чуешь, сурмы заграли, час расплаты настав…». Можливо, не зразу допетрали, що тут криється певна інтертекстуальна гра. Відома українська письменниця Оксана Забужко у своєму Фейсбуці пише: «Там у тексті ще одна цитата зашита. Про інтертекстуальну гру чули? Порошенко цитує Маяковського – а Маяковський у цитованому вірші, своєю чергою, цитує Вороного… і виходить така прихована перекличка поетів - дуже символічна і навіть по-своєму пророчо-містична. Забужко поєднала дві цитати підряд. Ось, що виходить, якщо зняти лапки:

Говорю себе: товарищ москаль,

На Украину шуток не скаль.

Чуєш, сурми заграли,

Час розплати настав!

Напрочуд точно! Мабуть, якби спіч-райтером Порошенка була Оксана Забужко – посил глави України прозвучав би ще жорсткіше.

Тим часом «Укрінформ» пропонує читачам ознайомитися з перекладом «Інтернаціоналу» Миколи Вороного:

Повстаньте, гнані і голодні

Робітники усіх країв,

Як y вулкановій безодні

B серцях y нас клекоче гнів.

Ми всіх катів зітрем на порох

Повстань же, військо злидарів

Bce, що забрав наш лютий ворог

Щоб повернути, час наспів.

Чуєш: сурми заграли

Час розплати настав.

B Інтернаціоналі

Здобудем людських прав!

He ждіть рятунку не від кого:

Ні від богів, ні від царів!

Позбудеться ярма тяжкого

Сама сім'я пролетарів.

Пусті слова про право бідних!

Держава дбає не про нас.

Hac мали за рабів негідних

Доволі кривди і образ.

B склепах загарбані віками

Лежать заховані скарби:

Bce те, що надбане трудами

Слізьми голодної юрби.

I так визискуваним буде

Робочий люд багато літ!

Широкий світ a всюду, всюди

Безсильне – право, сильний – гніт.

B нужді та утисках ми бились,

A з наших жил точили кров.

Над нами багачі глумились,

A ми корилися їм знов.

Скидаймо ж гніт, ганьбу і маску

Вже промінь щастя нам засяв.

He треба прав без обов'язку

I обов'язку, що без прав!

Лиш ми, робітники, ми – діти

Святої армії труда,

Землею будем володіти,

A паразитів жде біда!

Тоді, як грім під час негоди,

Впаде на голову катів,

Нам сонце правди і свободи

Засяє в тисячах огнів.

Цікаво, що Микола Вороний не мав під рукою оригіналу «Інтернаціоналу» й перекладав із німецького перекладу. Однак потім, звіривши свій текст із оригіналом (написаним французькою), виявив, що критичних розбіжностей немає, і не став переробляти все наново.

Відомо, що вороновський пролетарський гімн «Інтернаціоналу» здобув надпопулярність у 1920-х роках. Його переклад також зачепив за живе й російського поета.

Тож чому після того, як ми кинулися шукати в Інтернеті вірш Маяковського, не пошукали далі – кого ж з українських поетів процитував він у своєму вірші? Є така думка: це знову зіграло свою роль підсвідоме відчуття меншовартості.

Мирослав Ліскович, Київ

Експерти:

Ми поцікавилися цим у Тамари Гундорової, українського літературознавця і культуролога, доктора філологічних наук.

Тамара Гундорова: «Нам треба передусім цінувати своє і розуміти, що воно є значно багатшим, аніж те, до чого нас привчили»

«Цього відчуття «старшого брата» - великої класики  і радянської -  до якої нас привчили дуже давно, очевидно позбутися нелегко. І це засвідчує цей факт, що більшість людей почали шукати Маяковського, а не Вороного. Я думаю, що можна позбутися цього комплексу тільки в тому разі, якщо справді почати цінувати своє і звернути увагу на Вороного, який не тільки перекладав «Інтернаціонал», але й Бодлера, і Верлена. Він писав символістські вірші і передав у своїх творах відчуття 20 століття – і патріотичними, національними мотивами, і надзвичайно глибокою інтимною лірикою. Нам треба передусім цінувати своє і розуміти, що воно є значно багатшим, аніж те, до чого нас привчили. Тому варто починати зі школи і давати небуденну інтерпретацію. Головне для нас – позбутися банальності в оцінці нашої літератури, класики. Вторинність відходить від того, що ми сприймаємо свою класику і культуру як дуже банальну, і це є дійсно небезпека. Гоголь колись сказав, що спочатку навчіть учителів. І це справді проблема – навчити гарних учителів і тоді суспільство українське зміниться».

Юрій Шевчук: «Почуття меншовартості завжди підтримувала і формувала московська пропаганда й ідеологія російської зверхності над інородцями»

На думку Юрія Шевчука, українського мовознавця, журналіста і викладача української мови в Колумбійському та Єльському університетах, українське почуття меншовартості, крім того, що його завжди підтримувала і формувала московська пропаганда й ідеологія російської зверхності над інородцями, прямо пов’язане із дуже українською провінційністю, хуторянством, замкненістю від світу і фіктивною свідомістю, що російщина - це і є світ. Юрій Шевчук також поділився рецептом позбавлення меншовартості, перевіреним життям:

  1. Глибоко знати українську мову, літературу і культуру у її зв’язках із світовою, а не ізольовано, як дотепер.
  2. Перестати дивитися на російщину, як на щось більше за кожну іншу культуру, поставити її в рівень з польською, українською чи кожною іншою, демістифікувати її, прочитати книжку Еви Томсон «Трубадури імперії».
  3. Навчитися справді світових мов і культур, насамперед англійської, вільно читати нею й орієнтуватися в англомовній культурі.
  4. Перестати переходити на російську з кожним русофоном. Вас одразу стануть поважати. Кожен раз, коли ви переходите на російську, ви демонструєте (ні, не культуру і такт), а свою національну безхребетність. За це ніколи нікого не поважали. Переставши це робити, ви самі себе заповажаєте. Якщо інші нації зазвичай і з усіма на те підставами сприймають перехід українця на їхню мову як ознаку культури, освіти й такту, то росіяни і русофони навпаки сприймають це як слабість, безхребетність і ознаку меншовартості. Допоможіть і собі, і росіянам з русофонами позбутися цієї расистської оптики.

Записала Юлія Горбань

Довідка:

Микола Вороний – український поет-модерніст, один із стовпів українського відродження 20 років 20 століття і завзятий революціонер. Народився 6 грудня 1871 на Катеринославщині (зараз Дніпро) у родині ремісника. Навчався спочатку в Харківському, згодом у Ростовському училищах, а потім у гімназії в Ростові-на-Дону. У гімназії він почав писати вірші, цікавитися політичною літературою. Тоді ж він упав в око поліції, і йому навіть три роки забороняли вступати до університетів Російської імперії. Зрештою, навчаючись у Львівському університеті (а до цього у Віденському), Микола Вороний потоваришував з Іваном Франком і працював в редакції журналу «Життє і слово». Він був режисером театру «Руська бесіда», а також одним із засновників Української центральної ради. Найвідоміший твір Вороного — поема «Євшан-зілля» 1899 року про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності. Микола Вороний перекладав твори Гейне, Пушкіна, Гумільова, Верлена, Бодлера, Метерлінка тощо. У 1934 році Миколу Вороного заарештували як польського шпигуна і 1938-го - розстріляли.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-