Понад усе любив свободу... У Львові поховали Василя Сліпака
А люди, які зібрались тут, щоб провести співака до його вічного дому, зааплодували. Оплески лунали по всьому довгому шляху - аж до поля почесних поховань, де покояться такі ж як він, новітні герої - воїни АТО, які полягли, захищаючи Україну.
Серед тих, хто прийшов на кладовище, - чимало людей у камуфляжі. Підходжу до однієї з групок - члени громадського формування "Червоноградська самооборона", добровольці 5-го батальйону ДУА. Один із них - Анатолій Каліщук зустрічався із Василем у своєму батальйоні, який дислокується у Маріуполі. Не перемовився й словом, але, як і його побратими, не зміг сьогодні залишатися вдома. Приїхав на похорон із шахтарського Червонограда, куди прибув на коротку відпустку. Говорять і про нього, і про себе: хто отримав іскру на Майдані, той уже горітиме сам і запалюватиме інших.
З двома дітьми та матір`ю прийшла на цвинтар піаністка Олександра Андрієвська - однокурсниця Сліпака. Каже: вже тоді, у студентські роки був зіркою - брав участь у конкурсах, співав у Франції, у Карнегі-хол, проте ні поведінкою, ні ставленням до друзів не виказував своєї вищості чи винятковості. А мати Олександри - доцент Львівської музичної академії Вікторія Вадимівна Андрієвська - вже третій день не може прийти до тями від великого болю, що загинув Василько, загинув такий унікальний талант. Адже для таких голосів, який подарував йому Бог, писали кантати композитори Відродження, таких вокалістів за всі часи можна порахувати на пальцях.
- Коли Василь був у мене в Києві перед його останньою поїздкою на фронт, за тиждень до своєї загибелі, я передчував, що станеться щось непоправне,- говорить брат Сліпака - Орест. - Він був якийсь світлий, спокійний, сповільнений, мало їв, мало спілкувався, хоч у кожен його приїзд політики, волонтери, друзі "ставали в чергу", щоб до нього пробитися, зате багато молився...
За словами Ореста, своїх бойових друзів Василь називав лише "мої брати" і говорив, що вони повинні жити. Братами йому ставали і всі, хто мав щастя з ним працювати.
Провести співака приїхали його колеги з багатьох країн світу. Серед них соліст Французької опери Гійом, який зазначив, що Василь надзвичайно любив свободу, тому Гійом і не здивувався, коли Сліпак сказав, що їде в Україну на війну.
Увесь чин похорону супроводжував своїм ангельським співом хор хлопчиків і чоловіків "Дударик", де Василь Сліпак зробив свої перші кроки у велике мистецтво, де формувався його характер, де він узяв великий урок патріотизму. Після недавньої смерті засновника і керівника "Дударика" Миколи Кацала колектив очолив його син - Дмитро Кацал - ровесник і шкільний товариш Василя Сліпака.
- Я пам`ятаю 91-й рік і його першу любов, - розповідає Дмитро. Тоді до нас приїхав канадський хор "Веснівка", у складі якого була і Василева Ромашка. Ми разом їздили по Україні і пам`ятаю, він ніби світився, постійно був на піднесенні, жартував, кепкував із когось але без сарказму, суцільна позитивна іронія, дуже лояльне ставлення до світу. Потім багато років ми не бачилися або зустрічалися епізодично, якось на бігу і мені було дуже дивно бачити трансформації, які відбулися з ним тепер. Зірковою хворобою, не дивлячись на всі досягнення, не хворів, залишався простим і навіть нічого не розповідав про свою роботу. Хоч не все було сонячно у його блискучій кар`єрі. Був конфлікт, через який він залишився без роботи і заробляв на життя у нічних клубах Парижа. Так само нічого не казав Василь, що пішов учитись на снайпера. В якомусь із епізодів по телебаченню я раптом побачив, що він їде на БТРі і співає "Місяць на небі" (над могилою співака "Дударик" виконав і цю пісню). Насправді, Василь - дуже контраверсійна особа. Дуже, в позитивному сенсі, Янус Дволикий - нічого не скаже, але зробить по-своєму - і на добре.
Уже земля покрила домовину з тілом Василя Сліпака, уже численний почт священиків запечатав гріб, а натовп не хотів покидати місце, звідки зірку світової оперної сцени, людину, яка говорила, читала і співала сімома європейськими мовами, яка могла би ще тішити й тішити своїм чудовим вокалом людей і множити славу України, у 42 роки провели в останню путь - співати в райському саду. Над цвинтарем ще довго лунали гасла: "Герої не вмирають", "Слава Україні - Героям слава", "Слава нації - смерть ворогам!". Бойові брати Сліпака завтра повернуться на свої пости в зоні АТО. Вони воюватимуть за себе і за нього. От тільки на сцені та в серцях рідних, друзів і земляків замінити його буде нікому.
Нінель Кисілевська, Львів
Фото: Маркіян Лисейко, Альона Николаєвич. Укрінформ
