Борис Райтшустер, німецький публіцист, автор книг про Путіна
Європа - в режимі Пеппі Довгапанчоха, для них усе добре
20.05.2016 10:24 1704

- Поїду до Львова 25 травня, на медіа-форум, я там виступатиму. І дуже цьому радію. Дуже довго мені не надсилали запрошення, а самому напрошуватися було якось ніяково.

Я там був минулого року. Це для мене був найкрасивіший вже точно і, можливо, найцікавіший захід року. Тому що не тільки місто фантастичне, яке я через 10 років практично не впізнав. Ще й чудові люди, колеги, організації. Те, що я туди їду, це як нагорода для мене.

Минулого року був дуже яскравий контраст - я звідти їхав у Москву. Прямим рейсом, були ще тоді. І там (у Львові) була така відкрита атмосфера, ніхто нічого не боїться, особливе повітря. А потім Москва, така важка. Дуже був різкий контраст.

У Львові теж буде презентація книги.

- Поки що ні. Але я відчував на цей раз ніби образу. Якщо завжди якоюсь мірою трималися, говорили: "ну, ми тебе особисто знаємо, все добре", то зараз, як мені здається, там вже змінюється не тільки ставлення до мене, а й ставлення до Німеччини. Я відчуваю, що настрій там зараз "тугий". Він мене налякав, цей настрій, чесно кажучи. Тому що навіть півтора року тому ще був якийсь нормальний діалог. Ну як нормальний... А зараз мені вже здавалося, що вони вже в якомусь військовому режимі. За Україну страшно.

НІМЦІ ЗРОБИЛИ НЕПРАВИЛЬНИЙ ВИСНОВОК З ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

- Ви вже цілих два рази представляли у Берліні свою нову книгу. Тоді ви сказали: "Без розуміння того, що за свободу, за цінності треба боротися, можна все втратити". На вашу думку, чи готова Європа боротися?

Велика частина німецького суспільства робить вигляд, що Путін хороший

- Ні. І найменше, на мою думку, готові німці. Я щойно був у Лондоні, був в інших країнах....

Це приголомшливо. Я думаю, це все-таки історичний досвід німців. Є відомий американський політолог, я не пам'ятаю його імені, він сказав, що німці зробили неправильний висновок з Другої світової війни, фашизму. Вони вирішили, що боротися - це зло. А треба було зробити висновок, що треба обов'язково боротися зі злом. І цей німецький пацифізм зараз, це миролюбність - це абсолютно чудово й добре, якщо все на світі миролюбні та пацифісти. А іноді, на жаль, не так. І коли не всі вегетаріанці, то не треба робити вигляд, що ми нічого не бачимо і не помічаємо. Цим викликам треба відповідати. І я бачу, що велика частина німецького суспільства, і особливо еліти, не готова до цього. Вони роблять вигляд, що Путін хороший, він же теж вегетаріанець в глибині душі. І це дуже небезпечно.

- Не тільки політики. Ось ви у своїй книзі фактично звинувачуєте провідні німецькі ЗМІ у тому, що вони пішли на поводі у кремлівської пропаганди. Це від нерозуміння, страху зізнатися собі в тому, що відбувається чи в результаті тиску, підкупу?

- Усе разом. Це й тиск, всі ці постійні скарги, особливо на громадських телеканалах, де суворий регламент цих скарг. Потім, є така традиційна симпатія до Москви у лівих, які не розуміють, що Путін насправді - це представник нових правих, що він нічого спільного з лівими не має. Є дуже сильний антиамериканізм. Є страх будь-яких конфліктів. Є велика туга за лідером... Будемо використовувати нейтральне англійське слово, а не німецьке, що було б більш сумно (Борис сміється і не хоче вживати німецьке слово «фюрер»). Так що тут ціла сукупність причин.

- Вона дуже небезпечна. Вона зараз вже є, це видно по ЗМІ, у суспільстві. Ця «шредерізація» - дуже велика небезпека. Тому що дуже сильно діє.

- У 2008 році ви назвали пряму лінію з народом Путіна, на той час прем'єр-міністра, "шоу доброго царя". Чи важаєте ви Путіна сьогодні "добрим царем"? Ви у своїй новій книзі прямо порівнюєте його систему правління з фашизмом...

- Я його не вважаю добрим. Але для російських людей... Розумієте, коли живеш у цій системі, де держава постійно повертається до тебе зворотною стороною, потрібна ця ілюзія, що є добрий цар. Інакше з глузду з'деш. І тому Путін уособлює цю ілюзію, що міліціонер поганий, чиновник поганий, всі погані, а от цар - він хороший. Інакше люди б не вижили без цієї ілюзії.

- Знову повертаючись до 2008-го. Вам вдалося тоді побувати в Грузії, у ті гарячі дні. Після подій у Криму, Україні, можливо, ви якось по-новому поглянули на події?

- Вони удосконалили, по-перше, військовий фактор. І вся ця колосальна робота на громадську думку для Заходу - це все наслідки тієї грузинської війни. Вони дуже добре її досліджували. Зазнали поразки на, як вони це називають, пропагандистському фронті тоді, але обробили все. І дивіться, на 180 градусів практично все.

- А він без цього не може. Це у нього ніби кров для організму. Йому постійно потрібен зовнішній ворог, нестабільність. Там постійно потрібен конфлікт, щоб відволікати людей від злодійства, від корупції, від свавілля...

Я думаю, що логічний наступний приклад - це Прибалтика. Тому що Казахстан не дуже "тягне". Який ти «справжній Герой Росії», якщо шматочок Казахстану відвоював? (сміється)

- На презентації вашої нової книги можна було придбати книжку Жанни Нємцової про її батька (ви допомагали її видати). Ви добре були знайомі з Борисом Нємцовим? І чи доводилося вам спілкуватися з Олександром Литвиненком, вдова якого Марина навіть приїхала на презентацію в Берлін?

- Так, з обома. З Борисом ми були навіть у дружніх стосунках. Не близькі друзі, але добре знали один одного, спілкувалися регулярно, були на «ти». А з Литвиненком ми познайомилися в Лондоні на прес-конференції Березовського. Зараз ми дружимо з його вдовою, вона чудова жінка, дуже мужня.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-