У незалежній Україні організований паралімпійський рух виник тоді, коли були прийняті відповідні постанови уряду про створення українського центру "Інваспорт". Але насправді держава вперше усвідомила його значущість, коли в 1996 році, на Паралімпійських іграх в Атланті, США, перша команда незалежної України завоювала перше золото, срібло, бронзу... Маленька, крихітна команда зайняла 35-те місце з понад ста країн! Це був дуже вагомий результат. Перше паралімпійське "золото" ми отримали 24 серпня, в день п`ятої річниці Незалежності.

До речі, Василь Ліщинський, який завоював те єдине "золото", був найважчим у команді - кремезний, високий, просто гігант-дискобол. Нелегко було підняти на руки такого дядька! Але ми всією командою підняли і качали!

Взагалі, коли Україна стала незалежною, ми вирішили, що повинні зробити так, щоб цей феноменальний паралімпійський рух став одним із проявів реалізації гідного ставлення держави до людей з інвалідністю. І ми це зробили. Весь пострадянський простір був шокований тим, що вдалося Україні. Пройшло зовсім небагато часу - і після Сіднейських ігор 2000 року на Генеральній сесії Міжнародного паралімпійського комітету прозвучало, що Україна створила найкращу в світі систему фізичної культури і спорту для людей з інвалідністю.

Коли тільки почались бойові дії і з'явились перші поранені воїни АТО, ми їх після госпіталю привезли до Західного центру, де з ними працювали наші інструктори. Все це фінансується з державної програми, яку запустило Міністерство молоді та спорту і Міністерство соціальної політики. Ми ці два міністерства зав'язали в систему реабілітаційних заходів. А коли ми це зробили, до нас прийшли з представництва НАТО в Україні. Вони сказали: ми вражені, давайте працювати разом! Тож скоро повинна запрацювати програма співпраці, за якою ці табори реабілітації фінансуватиме не тільки держава - на жаль, часто за дуже скупими нормативами, - а й НАТО. Крім того, наші табори для воїнів АТО фінансує така відома і потужна інституція, як USAID.

Для мене дуже важливо, що ми нічого не робимо спеціально для людей з інвалідністю. І Національний паралімпійський центр у Криму, і новий реабілітаційно-спортивний, у Карпатах - побудовані для всіх. Це наша філософія. У Західному центрі в цьому сезоні вже тренувались наші біатлоністи-олімпійці, лижники. А де Яна Клочкова тренувалась, щоб стати "золотою рибкою" України - у нашому центрі в Євпаторії.

- Олімпійське містечко, як і решта олімпійських об'єктів, від самого початку адаптоване для людей з особливими потребами. Філософія олімпійського і паралімпійського руху - дуже демократична і цивілізаційна. На змагання може прийти глядач без рук, без ніг, на протезі, на візку, незрячий. За моїми даними, на Паралімпіаду в Ріо приїде понад чотири з половиною тисячі спортсменів з різних куточків світу. І всі об'єкти повинні бути доступні кожному.

До речі, наш Західний центр має унікальну адресу - він розташований на вулиці Рівних прав і можливостей. Коли ми будувались там, у селі Яворові, ми придумали таку назву для нашої нової вулиці. Нас місяць не реєстрували - казали, не можна! Але ми таки свого домоглись.

Ольга Опанасенко, Київ.

Фото: Укрінформ