8 квітня. Пам’ятні дати - 08.04.2016 08:00 — Новини Укрінформ
8 квітня. Пам’ятні дати

8 квітня. Пам’ятні дати

1349
Ukrinform
Сьогодні Міжнародний день циган (ромів)

40 років тому, на І Всесвітньому конгресі союзу ромів (International Rom Committee, IRC), що відбувався в Лондоні 8-12 квітня 1971 року, був встановлений Міжнародний день циган. На тому ж таки з’їзді був затверджений і національний прапор ромів – синьо-зелене полотнище з червоною чакрою (колесом) посередині. Кольори прапора символізують небо і землю, а червоне колесо – кочове життя, а ще підкреслює зв’язок циган зі стародавніми індоаріями. Гімн ромів написаний на основі народної пісні «Джелем, джелем». У 1972 році IRC став членом Ради Європи, а згодом був реорганізований у Міжнародний союз ромів (International Romani Union, IRU), що складався з конгресу, парламенту, президії та верховного суду честі. У 1986 році він був зареєстрований як неурядова організація в ЮНІСЕФ. 1995 року був створений Комітет експертів Ради Європи з питань ромів і кочівників (з 2011 року – Спеціальний комітет експертів ради Європи з питань ромів, CAHROM). На сьогодні в світі мешкає близько 18 мільйонів циган. Із них понад 10 мільйонів – на території ЄС. Цигани (самоназва роми, що означає «людина»), переважно кочовий народ (частково осілий), що має праіндійське коріння, мешкає в Європі (головне скупчення в Румунії, Словаччині, Угорщині), в Західній Африці, Південній і Північній Америці, Австралії. Цигани послуговуються циганською мовою, яка є однією з індійських (індоарійських) мов. Достеменної дати  циганської міграції в Європу не існує. Науковці схиляються до думки, що це було приблизно Х–ХІІІ століття – саме тоді на території Європи (переважно на її південних землях) почали з’являтися роми. Впродовж декількох століть європейці помилково вважали циган єгиптянами. І по сьогодні так їх називають англійці (англійське gypsies це спотворене від слова egyptians), іспанці (gitanos, що теж походить від  egiptanos – «єгиптяни»), а угорці називають циган cigany або ж pharao-nepek (фараонове плем’я). Українці теж досить добре знають циган, адже на території нашої країни вони з’явилися приблизно з ХV століття. Згідно з офіційними даними, в Україні мешкає майже 48 тисяч циган. Називаються і неофіційні цифри – понад 100 тисяч. Найбільше їх на Закарпатті – до 20 тисяч (до речі, це єдина область, де роми проживають компактно). За будь-якої влади цигани зазнавали утисків і дискримінації. Їх змушували залишати кордони тієї чи іншої держави, видавали закони про примусове оселення, або й взагалі знищували. Під час Другої світової війни нацистами було вбито понад мільйон ромів (щороку 2 серпня відзначається Міжнародний день Голокосту ромів). В Україні останнім часом ставлення до представників цієї національної меншини значно погіршилось – соціологи констатують, що українське суспільство стало менш толерантним. Однією з «проблем» донедавна були роми і для Європи, допоки не з’явилася нова і куди більш загрозлива – проблема біженців зі сходу.

Ювілеї дня:

105 років від дня народження Мелвіна Калвіна (1911–1997), американського хіміка-органіка, лауреата Нобелівської премії (1961). Відкрив етапи біохімічних перетворень діоксиду вуглецю під час фотосинтезу.

95 років від дня народження Франко Кореллі (1921-2003), італійського співака (драматичний тенор), одного з найвидатніших майстрів сучасної оперної сцени. Вимоглива публіка називала його «принцом тенорів», адже «королем» навіки залишився великий Карузо. Сам Герберт фон Караян був у захваті від вокальних даних Франко Кореллі: «Голос героїчної сили і надзвичайної краси, сповнений похмурої чуттєвості і таємничого суму, але, передусім, голос грому і блискавиці, вогню і крові…» Аби достеменно пересвідчитись у слушності караянівської характеристики, варто прослухати зіркове виконання Кореллі партій Рауля в «Гугенотах» Мейєрбера, Полієвкта в однойменній опері Доніцетті, Полліона в «Нормі», або Гуальтьєро в «Піраті» Белліні. Оперну сцену Франко Кореллі несподівано залишив у 55 років (1976) і зайнявся виключно викладацькою діяльністю. Чому? На запитання відомого американського радіожурналіста (програма «Оперний фанатик» (нині закрита) радіостанція WKCR-FM) Стефана Цукера маестро відповів так: «Я дещо стомився до того часу і мій голос теж. Він здавався надто матовим, втратив блиск. До того ж, життя оперного співака дорогого мені коштувало. Будь-що могло мене роздратувати, я перетворився на клубок нервів, не міг ні спати, ні їсти. Спочатку я думав, що влаштую собі невеличку відпустку, маленькі канікули, а потім повернусь, але диво – минуло три місяці, а я не хотів повертатись. Я почувавсь як ніколи спокійним, врівноваженим і тоді сказав собі: «Навіщо тобі повертатися?» Публіка вимагає від тебе щоразу все більшого і більшого; зрештою, в один прекрасний вечір ти не зможеш задовольнити її, дати те, чого вона вимагає, і тебе запитають – чому?… Я не відчуваю туги за тим постійним неймовірним тиском, який я відчував протягом кар’єри, але часом я сумую за розкошами співу на сцені…»

Роковини смерті:

85 років з дня смерті Еріка Акселя Карлфельдта (1864-1931), шведського поета, лауреата Нобелівської премії з літератури (1931). Єдиний лауреат цієї престижної премії, творчість якого була відзначена посмертно (на знак визнання заслуг письменника на посаді постійного секретаря Академії, яку він займав з 1912 року і членом якої був з 1904). Автор збірок віршів «Пісні Фрідоліна» та «Фрідолінів сад утіх», в яких створив образ ліричного героя, що втілює патріархальний селянський дух і традиції. Поезія Карлфельдта відзначається мовним багатством, довершеністю форми.

Цього дня 1973 року у затишному французькому містечку Мужен (Приморські Альпи), що за 9 кілометрів від Середземного моря, на 92 році життя відійшов у вічність Пабло Пікассо (власне Руїс-і-Пікассо; 1881-1973) – один із найвідоміших художників ХХ століття. Його ім’я відоме навіть тим, хто не бачив жодної картини іспанця і навіть не здогадується про якісь періоди в творчості художника – «блакитний», «рожевий» чи приміром «африканський», а термін «кубізм» чомусь стійко асоціюється з Чорним квадратом Малевича – одним словом, щось страшне і незрозуміле. Пікассо  був не тільки художником, але й графіком, скульптором, керамістом, дизайнером. Його творчість зробила колосальний вплив на розвиток усього мистецтва ХХ століття. Щодо картин Пікассо, а він за своє життя написав їх понад 20 тисяч, то вони є «найулюбленішими» серед крадіїв – саме їх цуплять найчастіше. Впродовж десятків років Пікассо є найдорожчим художником сучасності. Його полотна продаються не за десятки чи сотні тисяч доларів – рахунок тут йде на мільйони. 4 травня 2010 року картина Пікассо «Оголена, зелене листя і бюст», пішла з молотка на аукціоні «Крістіс» за 106 482 000 доларів і стала на той час найдорожчим твором мистецтва у світі. Але вже торік у травні на тому ж таки «Крістіс» було встановлено новий абсолютний рекорд – «Алжирські жінки (версія О)» пішла за рекордні 179 365 000 доларів.  За походженням Пікассо іспанець, але переважну більшість життя провів у Франції. Художник офіційно був двічі у шлюбі – його першою дружиною була українка Ольга Хохлова – балерина «Російських сезонів» Дягілева; крім того, митець мав масу «романів». За своє життя він змінив чимало супутниць, і щоразу нова подруга була молодшою за попередню. На першому місці для Пікассо був живопис, мистецтво, а жінки – на другому. І він ніколи, жодного разу не пожертвував мистецтвом заради котроїсь із них, а от навпаки – скільки завгодно. Діти (двоє, що народилися в шлюбі і троє позашлюбних) у шкалі цінностей митця знаходилися ближче до кінця. Пікассо був геніальним митцем і надзвичайно важкою людиною – його егоцентризм зашкалював. Як зауважила одна з його коханих, він поводився з людьми, «як із кеглями – бив кулею одного, аби повалити іншого».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>