5 квітня. Пам’ятні дати

Автор «Листів до братів-хліборобів», праці «Шляхта на Україні». Поет Євген Маланюк називав Липинського «Кантом української думки», а поміщик і меценат Євген Чикаленко вважав його «за найбільший інтелект в Україні після Грушевського…» Втім, Чикаленко тут же додавав: «Але вони обидва… спіткнулися. Один думає збудувати державу мужиками, другий – панами, але ні одна держава не будується на одному класі». Сьогодні це звучить трохи незвично, але перед Першою світовою війною, та й після неї, в 20-х роках ХХ століття, ідея побудови Української монархії (Українського королівства) була надзвичайно популярною. Втім, чітко висловити й обґрунтувати її зважився В’ячеслав Липинський – етнічний поляк, аристократ, землевласник, що повірив в Україну й назвався українцем. На противагу Миколі Костомарову, Олександрові Лазаревському, Михайлові Драгоманову і тому ж таки Грушевському, які були представниками народництва й свято вірили в народ (селянина, робітника), Липинський щодо цієї теорії мав сумніви й доводив, що Україну від більшовицької Росії, або від інших зазіхань більш сильних сусідів може врятувати тільки монарх. У високу місію і мудрість народу він не вірив. Знав це як історик, фахівець з доби Хмельниччини, знав і з власного досвіду. Події 1917 року 35-річний офіцер кавалерії Липинський зустрів у Полтаві – він марно намагався сформувати український кавалерійський полк і передати у розпорядження Центральної Ради – соціалісти йому прозоро натякнули, що не потребують його послуг. Натомість він був свідком «української вольниці», коли майже 17 тисяч непідвладних нікому солдатів громили місцеві погреби зі спиртним, п’яні як чіп солдати лежали на вулицях і в канавах, а ті, хто тримався на ногах, займалися погромами і грабежем – обікрали навіть місцевого прокурора і Музей Полтавської битви. До всього по місту їздили броньовики і стріляли по погромниках. Після цього Липинський ще більше утвердився в думці, що «Україна демократична – це фікція!» На Полтавщині В’ячеслав Липинський був одним із організаторів Української демократично-хліборобської партії (1917). Саме ця партія була однією з тих сил, завдяки яким до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Липинський підтримував гетьмана і був у його близькому оточенні впродовж 10 років (і в еміграції також), аж поки їхні політичні погляди остаточно не розійшлися. За гетьманата йому пропонували посаду міністра Закордонних справ, але він відмовився. Натомість став послом у Відні (1918-1919). Прихід до влади Директорії Липинський не вітав. Особливо вразив його політичний розстріл полковника Болбочана у 1919 році. Після цього він подав у відставку і назавжди залишився в еміграції. Помер у санаторії під Віднем від туберкульозу. Йому було лише 49 років. Тіло перевезли на батьківщину у село Затурці (нині Локачинський район Волинської області) і поховали в родинному склепі. У 1960-х роках могилу було вщент зруйновано. «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто за нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути…» (З «Листів до братів-хліборобів» В’ячеслава Липинського)

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Дмитра Миколайовича Ревуцького (1881–1941), українського музикознавця, фольклориста, літературознавця. Брат Левка Ревуцького. Родом з с. Іржавець (тепер Ічнянського району Чернігівської обл.). Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету вчителював у Ревелі (тепер – Таллін) та Києві. В 1918-1923 рр. – викладач Київського музично-драматичного інституту ім. М.В. Лисенка, з 1938 – старший науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР. Автор музикознавчих і фольклористичних праць: «Українські думи та пісні історичні», «Автобіографія М.В. Лисенка». Уклав збірку українських народних пісень «Золоті ключі».

100 років від дня народження Грегорі Пека (1916-2003), популярного американського кіноактора, голлівудської зірки 40-60 років минулого століття. Традиційно входить до сотні найвидатніших акторів за версією Американського інституту кіномистецтв. Знімався у фільмах: «Римські канікули», «Мобі Дік», «Гармати острова Наварон», «Убити пересмішника» (1962, премія «Оскар»), «Знамення», «Золото Маккенни», «Омен». Його партнерками на знімальному майданчику були Ава Гарднер, Інгрід Бергман, Одрі Хепберн та інші голлівудські знаменитості. Грегорі Пек навчався в Каліфорнійському університеті в Берклі. Грав у студентському театрі. Потім переїхав до Нью-Йорка, навчався в місцевій школі Драматичного мистецтва. На освіту заробляв собі сам, працював офіціантом, білетером, манекенником. Акторську кар’єру розпочинав на Бродвеї. Невдовзі його помітили в Голлівуді. У 1944 він вперше з’явився перед кінокамерою і відтоді став її улюбленцем, адже мав зовнішність «справжнього джентльмена». Грегорі Пек все життя грав позитивних героїв – благородного адвоката, шерифа, ковбоя, журналіста (до речі, в житті Пек теж був людиною шляхетною – це відзначали всі, хто знав актора). Хічкок одного разу зауважив, що Пек це та людина, про яку майже не ходять плітки. І дійсно: він лише двічі був у шлюбі, особливо вдалою була друга спроба – з французькою журналісткою Веронік Пассоні вони щасливо прожили разом майже 50 років. Це був зразковий шлюб. На адресу Грегорі Пека приходили мішки листів від шанувальниць – «Дозвольте мені провести з вами хоча б єдину ніч…», - благали нещасні. «Вибачте, але весь мій час розписаний до хвилини…», - незворушно відписував секретар актора. За п’ятдесят років у кіно Грегорі Пек знявся у понад 50 фільмах. Звісно, не все варто уваги, але, принаймні, декілька фільмів – «Убити пересмішника», «Золото Маккени» та «Римські канікули» зі зворушливою Одрі Хепберн варто дивитися.

95 років від дня народження Людмили Іванівни Джигуль (справж. – Лягущенко; 1921-2010), української актриси Київського театру російської драми ім. Лесі Українки, майстра художнього слова. Впродовж багатьох років (1964-1992) була артисткою розмовного жанру Київської філармонії. Знана виконавиця творів Шевченка, Рильського, Драча, Ахматової, Цвєтаєвої, Буніна, Блока. Дружина Михайла Карасьова, відомого українського театрального діяча (декан театрального факультету інституту Карпенка-Карого у 1938-1970 роках, завідувач кафедри цього вишу у 1938-1984 роках).

90 років від дня народження Роджера Вільяма Кормана (1926), американського кінорежисера, сценариста, продюсера, класика жанру фільмів жахів. Автор відомих екранізацій Едгара По («Колодязь і маятник», «Ворон», «Маска Червоної смерті», «Дім Ашерів»), а також фільмів «Дикі ангели», «Різанина в день святого Валентина», «Кривава матуся» та ін. Кормен є продюсером майже 400 художніх фільмів (зокрема й «Піраньї»); крім того, у 70-х роках він займався дистрибуцією в Америці фільмів Бергмана, Фелліні та Вернера Херцога. Він дав «путівку в життя» таким нині культовим постатям Голлівуда як Френсіс Форд Коппола, Джеймс Кемерон, Мартін Скорсезе, Джон Ніколсон, Пітер Фонда та Роберт де Ніро. В 2009 році Кормен був нагороджений почесним «Оскаром» за внесок в американський кінематограф. Останні 20 років відійшов від режисури, займається лише продюсерською роботою. Автор книги «Як я зробив у Голлівуді 100 фільмів і не втратив ні цента» (1990).

Роковини смерті:

50 років з дня смерті Джозефа Меллера (1890-1966), американського  генетика, одного з основоположників радіаційної генетики. Лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини (1946). Експериментально довів можливість виникнення мутацій під дією рентгенівських променів (1927). Брав участь у розробці хромосомної теорії спадковості.

40 років з дня смерті Говарда Хьюза (1905-1976), американського підприємця, інженера, піонера і новатора американської авіації, режисера, кінопродюсера, першого в світі мультимільярдера. Відомий своєю ексцентричною поведінкою. Його життя лягло в основу голлівудського фільму «Авіатор» (режисер Мартін Скрсезе, 2004 р., у головній ролі Леонардо ді Капріо).