- Ви маєте на увазі, чому не всіх убивають під мостом? Погрози є, і підходячи додому, я деколи відчуваю на собі плащик Борі Нємцова.

Те, що травлять не всіх... Є різні вагові категорії. Когось вони можуть заткнути і посадити на три місяці за запис у блозі. Закрити мене трохи складніше. Це буде доволі потішно. Бо я на дисидентській і антивоєнній стороні перебував ще з радянських часів. З 80-х. І шрам у мене на чолі - це від міліцейського копита у 1976-му. Можна сказати, що вони копитами з мене страх вибили.

Чому травлять не всіх? Тому що для нейтралізації завжди обираються окремі цілі. Спочатку б`ють по офіцерах, артилеристах і кулеметниках, а потім - по решті. Цілком можливо, що нас вони не вважають головними. Потім, у нас, на відміну від багатьох тих, хто зараз потрапляє під роздачу й розробку, серйозна медійна історія.

Михайло Єфремов - заслужений артист Росії, не підставлявся політично. Я достатньо відома фігура. В мене багато премій, промовисте минуле. Васильєв - як головний редактор "Комерсанта" був вхожим у Кремль, і до Єльцина, і до Путіна. Вони нас особисто всіх трьох знають. Я розумію, що Борю Нємцова теж знали. Але ми не діти з вулиці.

Може, вони думають, що ми перебісимося. Ми ж деколи з ними зустрічаємось, розмовляємо. Я всіх людей, про яких пишу, знаю особисто. Путіна - з 96-го року, Шойгу - з 99-го. Тобто я не карикатурист, який за фотографіями малює шаржі. У нас не було заборон на виступи в театрі естради, хоча з іншого боку - ні в кого їх не було. Можуть відмовляти в оренді залу, наприклад тому, що не продадуть білети чи ще чомусь. Якби ми ці слова говорили на мітингу, цілком можливо, що у нас було б значно більше неприємностей. А так, я можу запевнити, що ні заборон, ні попереджень нам не надходило.

Більше того, коли Мінкульт України опублікував "білі списки" російських акторів, яким задекларована підтримка і в гастролях, і в проектах в Україні, ІТАР-ТАСС написав про це, назвавши мене діячем культури, який підтримує не агресію чи хунту, а проєвропейський вибір України. Я досі не знаю, що це було? Може, ведуть таємну гру, так, як і тоді, коли пропонують великі гонорари за участь у сумнівних заходах. Треба думати, що робляться спроби нейтралізувати мене.

- Розкажіть, що ви підготували для львів`ян?

- "Не печалься Россия, злую долю кляня" - це програмна заявка нашого концерту, яку ми співаємо під музику з "Невловимих месників" на самому початку.

Стилістика цієї вистави така: кожен номер побудований на реальній новині, там немає нічого видуманого з голови і для моралі. Лише конкретні речі. До кожного номера є підводка з відеорядом, у якому показані новини. Наприклад, якийсь Доренко повідомляє, що Макаревич зрадник батьківщини, що він хоче всіх "покохати" так, так і так, і це ілюструється. І закінчується текст словами: "Если снова программа новостей сдаст по бреду зачет, то Орлуша напишет, а Ефремов прочтет".

При цьому не всі новини політичні, трагічні і українські. Бо ми існуємо набагато довше за конфлікт. І ми не були критиками діючої влади, це не є нашим головним завданням. Ми не стали ними і в останні два роки.

- Чи відрізняється українська вистава від тих, які ви показуєте в Росії?

- Кожна програма, яку ми показуємо в Росії, відрізняється від тої, яку ми показували в Росії напередодні. 25 відсотків номерів у ній - нові. У Львівській виставі будуть представлені новини останнього тижня, а один вірш я буду писати просто на сцені на тему, яку запропонує зал. Якщо вчора щось сталось у Львові, я буду писати про це для концерту. Цікаво, чи буде збіг наших точок зору.

- Багато речей, які ви пишете експромтом, згодом виглядають як пророцтво. Як вам це вдається?

- Ви чули "В Кремле зазвонил телефон"? Так от його я написав по дорозі на концерт у таксі. Ми ще не знали, що в той момент, коли я писав, а Єфремов фактично з листка читав його на концерті, Башар Асад летить таємно, без попередження, до Путіна, щоб просити допомоги. Про це дізнались у 19.45, а концерт у нас почався в 19.00. Нас потім прес-секретарі запитували: "Звідки ви знали, що Асад летить, бо про це не знав багато хто в Кремлі".

А у нас було:

"А в Кремле зазвонил телефон.
- Кто говорит?
- ООН.
- Откуда?
- Откуда надо! Позовите к трубке Асада.
- Вы не туда попали. Мы ничего не сбивали"...

Ми говоримо про це в той час, коли Асад дійсно є в Кремлі. І це не пророцтво, а логічне передбачення можливого розвитку подій. Але так збігається. Якби я написав "покличте до трубки Обаму", а він не приїхав, це була б фігня, а не пророцтво. Пророцтво - це передбачена синхронність.

- Ви не боялися їхати до Львова, адже наше місто - одна із головних страшилок у вашій країні?

- По-перше, я до Львова їжджу постійно, іноді - просто так, на вихідні. А щодо страху, дивлячись який ви маєте на увазі: є страх потрапити під трамвай або бути вбитим бурулькою, не хотів би також отримати по лиці бейсбольною битою. Тобто, страхи є, але вони не заважають мені жити так, як я живу. Львів я люблю, він для мене виявився несподіваною пізньою любов`ю. Почуваю себе тут дуже комфортно. Можливо, я чогось не знаю, може, я і повинен чогось боятися у Львові, тоді ви мені це розкажете.

- Ви заявляєте, що ви українець, підкреслюючи, що це більше політична, ніж етнічна позиція. А скільки етнічних українців у Росії готові підтвердити свою національність, підтримуючи нашу державу у важкий час? Цей процес розвивається, чи навпаки?

- Ви ж розумієте, що такого роду декларація - це трохи артистична позиція. Це все одно, що хтось в Англії заявить, що він більше індус, ніж англієць. Я думаю, що вже давно настав час відмовитись від етнічного змісту цих слів. Думаю, ви не гірше за мене знаєте, що етнічно чистих росіян чи українців немає. Зате я знаю чимало росіян, євреїв і грузинів, які є більшими українцями, ніж громадяни України, котрі воюють проти неї в Донецьку чи Луганську. Тут мимоволі замислюєшся: називати їх українцями, чи ні. Людину, яка незалежно від етносу задекларувала свою підтримку Україні, - я вважаю політичним, громадянським українцем.

Є дуже багато людей, які, попри погрози, підтримують Україну.

Адже коли я отримую повідомлення "вали з Росії", "убий себе" або "чекай у гості", українських прізвищ у профілях не менше, ніж російських. І взагалі, говорити про етнічну чистоту росіян чи українців, якщо зважити на те, що відбувалось століттями з оточуючими їх сусідами... Багато хто дуже здивувався би, якби їм сказали, яка в них тече кров, і який мають процент тої крові, яку вони вважають визначальною і рідною.

Я взагалі не вірю в генетику, як у науку, а прив`язування її до нації вважаю формальним способом для здійснення добрих, а нерідко й поганих вчинків, виправданих певною етикеткою.

Є дуже багато людей, які, попри погрози, підтримують Україну. Можна це робити, заперечуючи право Росії на окупацію та анексію чужих територій. Якщо ти говориш це, то ти вже до нинішніх, так би мовити, громадянських росіян не маєш відношення. Тому що це річ, за яку можна постраждати: і сісти, і отримали по морді в ресторані чи на вулиці.

Незаперечно одне: політично і географічно Крим однозначно український

Що стосується позитивних тенденцій, їх скільки було, стільки і є. Можливо, багато хто не говорить про це відкрито - це зав`язано на роботі, на внутрішній цензурі, яка значно більше сковує, ніж нав`язана зовнішня. І цей процес відбувається по обидва боки кордону. Коли я розмовляю з людьми в Одесі, то дуже часто бачу не просто приховану російську чи українську "вату", а людей, набагато агресивніших, ніж росіяни по той бік кордону. Починається, як правило, з фрази, що стосовно Криму потрібно брати до уваги позицію обох сторін. Хоч для мене в цьому випадку другої сторони немає. Мені так само смішно говорити про історичний Крим російський, як і про історичний Крим український. Тому що дістати черепок, подібний на черепок з Вінниці чи чашку, подібну на щось із Росії, радіти, що найдревніший первісний чоловік мав стійбище на місці моєї сучасної квартири... Незаперечно одне: політично і географічно Крим однозначно український.

- Чи торкнетесь у своєму виступі цих питань?

- Торкнемось і різко. У нас є своя позиція. Ми не будемо тут когось вчити. Ми будемо говорити про свою позицію, і вона полягає у продавлюванні новин, заяв та інших нісенітниць через нашу м`ясорубку гумору, з якої потім виходить смішний, а деколи, на жаль, кривавий фарш. Так ми говорили і в одному з найбільших залів Москви. У нас були вірші про смерть Валерії Новодворської, про мого доброго друга Бориса Нємцова. Ми читали їх у залі, де більшість людей якщо не задоволені, що він загинув, то вважають, що він сам нарвався.

- І як це сприймалося?

- Як сприймалося? Хтось із них замовк від передчуття біди, а хтось - від несподіванки. І тоді Єфремов, відчувши цю завислу тишу, сказав: "Не потрібно аплодувати, давайте хвилину помовчимо". І вийшов із зали. І вся ця компанія, на відміну від Держдуми, була змушена хвилину мовчати по Борису Нємцову. Хтось мовчав щиро, а хтось мовчав, бо вже нічого не скажеш. Але мовчали.

Я одного разу зробив експеримент: приїхав через 25-30 років у школу в Челябінську, де вчився. Мої вчителі ще працювали. Я взяв дві групи з місцевого телебачення. Одній педагоги казали, що я серійний вбивця, гвалтівник дітей у лісопосадці й повинен сидіти, згадували, що з дитинства бачили бігаючі підлі очі цього хлопчика. Іншій сказали, що я винахідник нових ліків, які лікують одночасно від раку, СНІДу та інших страшних хвороб. Живу в Ізраїлі. І зазначали про світлі очі цієї дитини. Вони говорили про одну й ту ж людину. Але думки у кожної з груп потім були полярно-протилежні. Одні були готові затаврувати негідника, інші - прославити його як рятівника людства.

Росіяни зараз беруть участь у далеко гіршому експерименті: у загальному злі. І цьому потрібне виправдання. Це так, як, убивши людину, кажуть, що вона перша почала, чи хотіла убити мою маму, або що вона тільки що спалила будинок з людьми. У цій ситуації виправдати свою участь чи неучасть у бійці набагато простіше. І думаю, за цю можливість люди чіпляються. Мене більше хвилює не середній росіянин. Мене більше хвилює позиція частини людей, яких добре знаю, позиція людей, у яких за всіма зовнішніми ознаками існує мозок, і є певні поняття про мораль. Ці люди з вигляду абсолютно нормальні, і вони починають говорити - ну, ти розумієш, вона вбивала журналістів. Ти сам журналіст, і навіть якщо не зовсім вона, то хтось же їх убив. Ти що, підтримуєш убивць? Проста логіка, а що робили журналісти на тій території, а також про те, що міномет на конкретну людину в групі і навіть на групу навести не можливо, не включається.

Ось якщо проводити опитування з іншого питання: "Чи вірите ви в справедливий суд у Росії", - більшість росіян, хто мав справу з судами, скажуть однозначно "ні". Чи вірите ви у можливий вплив "зверху" - скажуть однозначно "так". Чи вірите в те, що прокурор може не прийняти як доказ певні факти, скажуть "так", чи вірите, що дзвінок із Кремля може змінити для вашого сина термін відсидки з п`яти до п`ятнадцяти років, скажуть "так". Після цього запитайте: "А суд над Надією Савченко?". Скажуть, що ось це - справедливо.

Так що є речі, якими дуже легко маніпулювати. Ось, наприклад, збитий над Донеччиною Боїнг. Коли я написав про це вірш, мені казали: як ти можеш когось звинувачувати, адже ще не було доповіді комісії. А коли вона вийшла, всі вже говорили: який би не був звіт, це все дурниці і атаки на Росію. Бо у нас такі речі фальсифікуються, то й там так само. І коли заходить мова, чи потрібна чесна поліція, кажуть, що потрібна, але коли тебе п`яного застукають на дорозі, добре б, щоби поліцейський взяв гроші і відпустив з миром. Простої людської логіки в ідеологізованому суспільстві немає.

- "Вчера тысячи Немцовых прошли по Москве. В колонне в поддержку Надежды с нами была Вера", - так ви відгукнулися на марш Нємцова в столиці РФ. Хто йшов із вами в колоні?

У наших рядах були люди, які йшли з українськими прапорами і співали з сильним акцентом Гімн України

- Точно ті, хто не боїться. За різними оцінками, там було небагато - 20-30 тисяч. Але навіть та колона, в якій я ішов із Вірою Савченко та Марком Фейгіним, адвокатом Надії, відрізнялась від інших якимось особливим духом. Було нелегко йти повз колони військових автомобілів, екіпірованих ментів, собак і військової техніки. Повз тих, хто може будь-якої миті витягти тебе і відбити все "хазяйство". Було страшніше, ніж в Україні. Бо тут люди вийшли і перемогли. А росіяни не вийшли і програли. Страху в них набагато більше. Але в наших рядах були люди, які йшли з українськими прапорами і співали з сильним акцентом Гімн України. Хоч була й провокація, коли дядько намагався вирвати прапор, і були моменти, коли навіть демократичні колони не підтримували речі, які тут кричали. І був момент, коли два підлітки почали кричати "Путін х-ло", що могло зірвати увесь марш, і сам натовп їх заспокоював.