Яготинське протистояння. «Сирійські біженці» і безквартирні фронтовики
Конфлікт навколо пункту тимчасового розміщення біженців в Яготині (районний центр Київської області) розгорівся з новою силою. Жителі райцентру останнім часом ходять на мітинги, як на роботу. Тільки в березні в місті відбулося три масових мітинги, і пройшли громадські слухання на міському рівні. Остання гучна протестна акція біля пункту для біженців відбулася 18 березня. На неї вийшли близько 500 місцевих жителів. Люди виступають категорично проти відкриття пункту.
Державна міграційна служба України заявила про свої плани відкрити заклад вже в першій половині цього року. Однак тепер їм, ймовірно, доведеться переглянути свої плани. Місцеві жителі вимагають заселити в приміщення не біженців, а воїнів АТО і вимушених переселенців з Криму і сходу України. Яготинці налаштовані серйозно. І щоб перешкодити заселення біженців, вони виставили блокпости перед головним і запасним в'їздами на територію пункту. Побоюючись захоплення установи, в місто прибула Національна гвардія.
Журналісти Укрінформу вирушили в Яготин, щоб розібратися в ситуації і зрозуміти, що ж там відбувається насправді. Районний центр розташований в годині їзди від Києва в харківському напрямку. Через 100 кілометрів трасою поворот ліворуч, минаємо кілька кілометрів дорогою, всіяною ямами, і в'їжджаємо в промислову зону міста з усіма її атрибутами. Перетинаємо залізничне полотно, навколо бетонні огорожі та гаражні кооперативи. Робочий час, людей на вулиці практично немає.
Дорогу до пункту для біженців довелося запитувати у школярів, які чекали автобус на зупинці. Виявилося, що в Яготині навіть діти знають, де знаходяться побудовані будинки для біженців. Після недовгого блукання промисловими кварталами виїжджаємо на центральну дорогу міста. Дорогою до центру праворуч у полі зору з'являються багатоповерхові будинки з білої цегли з червоним дахом. Будівлі вигідно виділяються на загальному тлі старих обшарпаних міських будинків.
Пункт для біженців розташований на вулиці Студентська, 2. Він займає територію приблизно гектар. Споруди оточує бетонний паркан, а з боку дороги – кована залізна огорожа. Два п'ятиповерхових будинки з'єднані між собою довгим одноповерховим переходом. У дворі невелика стоянка для автомобілів. Укладений новий асфальт. Перед будинками, ймовірно, буде сквер. Про це свідчать вузькі пішохідні доріжки, газони зі свіжим чорноземом. Щоправда, на ньому поки ще немає ні деревця, ні травинки. На території вже встановлені залізні ліхтарні стовпи. Біля центральних воріт розташований одноповерховий цегляний будиночок з охороною.
Капітальне будівництво об'єкта не завершено. У всіх приміщеннях стоять пластикові вікна, двері. За словами місцевих жителів, в одному з корпусів вже є все необхідне для життя: ліжка, побутова техніка, проведені вода, газ, електрика. Але об'єкт не введений в експлуатацію. Зараз активно ведуться підготовчі роботи.
Просимо охоронця, колоритного чоловіка з вусами, одягненого у військовий бушлат, пропустити на територію пункту. Говоримо, що приїхали з Києва і хочемо подивитися, як ведеться підготовка об'єкта до відкриття.
«Без дозволу керівництва пропустити вас не можу», - відповідає він.
Цікавимося, чи є на місці керівництво, щоб вирішити це питання. Охоронець просить почекати. Тим часом, дістає з кишені дешевий мобільний телефон і дзвонить керівнику охорони. Повідомляє йому про наш візит і передає трубку. Представляюся і пояснюю людині в телефоні, що хочемо потрапити на територію пункту. На що отримую відмову через те, що директора немає на місці, "вона поїхала в Київ з робочих питань". До речі, буквально через півгодини місцеві активісти повідомили нам, що директора пункту бачили в центрі міста.
Залишаємо спроби потрапити на територію установи, і підходимо до хлопців, які чергують на блокпосту. Дізнаємося, як проїхати до адміністрації міста. Від цього оазису для біженців до центру міста всього декілька хвилин машиною.
Всі, з ким довелося нам зустрітися на блокпосту говорять про одне, от-от у пункт будуть заселяти «сирійських біженців». Люди ображені тим, що їхня думка нікого не цікавила, коли вирішувалося питання про розміщення в Яготині пункту. За їх словами, ситуація в місті ахова. Житло не будується, дороги не ремонтуються, робочі місця скорочуються, офіси об'єктів життєзабезпечення переносяться в сусідній райцентр Переяслав-Хмельницький. Місцева влада безсила, а державна робить вигляд, що не помічає потреб городян. Приміром, на будівництво пункту для біженців з листопада 2015 року було виділено близько 30 мільйонів гривень, а річний бюджет міста складає всього 15 мільйонів!
«З першого дня я виступав і виступаю категорично проти заселення в наше місто біженців - сирійців, ліванців і громадян з інших країн Близького Сходу. У нас є викинуті з суспільного життя воїни АТО і їх сім'ї. У нас в Яготині взагалі проблема з будівництвом житла. За десятиліття нічого не побудовано. А оренда квартири коштує мінімум 1500 гривень», - говорить житель Яготина, депутат районної ради Володимир Човпинь.
За його словами, вся ця історія з пунктом для біженців почалася ще в 2004 році. На цьому місці було медучилище, але потім будівлі передали Державній міграційній службі. А 2012 року в рамках угоди про Асоціацію з Євросоюзом, Київ взяв на себе зобов'язання відкрити заклад для біженців в Яготині. Європа навіть виділила гроші під цей проект. Таким чином, відкриття цього пункту стало однією з умов для лібералізації Європейським Союзом візового режиму з Україною. Того ж року міськрада своїм рішення передав землю ДМС. Процес закрутився, і почалася реконструкція будівель. Вже тоді багато яготинців були незадоволені перспективами від заселення в місто біженців. Але думка жителів, як кажуть вони самі, нагорі нікого не цікавила. Як сказано в приказці, собаки гавкають, а караван іде. Та й голос народу був не стільки гучним і вагомим у часи нашестя «Партії регіонів».
Події 2014 року в Криму і на сході України загострили ситуацію навколо будівництва пункту для біженців. У місті з'явилися вимушені переселенці та учасники бойових дій в АТО. Паралельно, з листопада 2015 року, будівництво стало вестися справді стахановськими темпами, будівельники працювали у три зміни. Акцентую увагу на проведених паралелях, оскільки місцевим будівельникам, які працювали на цьому об'єкті, чиновники розповідали: будинки, мовляв, будуються як раз для внутрішніх переселенців зі сходу України. Коли вже всі добудували, на КПП установи з'явилася табличка українською та англійською мовами: «Пункт тимчасового розміщення біженців м. Яготин».
Як розповів місцевий активіст Дмитро, українське керівництво планувало розмістити в Яготині біженців найближчим часом. Такий поспіх він пояснює тим, що 20 червня вся світова спільнота відзначатиме Всесвітній день біженців. І спеціально до цієї дати українська влада збиралася показати західним партнерам і міжнародній громадськості, як Україна дбайливо до них ставиться. І як виконує взяті на себе зобов'язання щодо захисту прав цієї категорії людей.
«За прогнозами, в червні на Всесвітній день біженців, сюди повинні були з'їхатися представники ООН, ОБСЄ, Міжнародної організації по міграції і наші чиновники. До цього керівництво нашої країни хотіло повністю заселити пункт. Представники міжнародних організацій повинні були приїхати, перевірити, як тут живуть біженці і подивитися, як все цвіте і буяє», - розповідає він.
Але ігнорування думки людей відгукнулося на місцевих виборах, де противники будівництва були підтримані електоратом. Київська обласна рада погодилася з яготницами і проголосувала проти відкриття пункту для біженців в Яготині. Невдовзі, під тиском громадськості, Яготинська міськрада одноголосно прийняла політичне рішення про відміну свого ж рішення від 2012 року про передачу землі ДМС України під будівництво. На 22 березня заплановано голосування з цього питання і в Яготинській райраді.
Сформована в Яготині ситуація змусила керівництво держслужби з міграційної політики написати гарантійний лист на ім'я голови Яготинської районної держадміністрації. У документі підкреслюється, що без погодження з громадою Яготина ніхто не буде поселяти біженців в їх місті.
«Відкриття пункту тимчасового розміщення біженців і заселення в цю установу шукачів міжнародного захисту буде вирішено тільки після погодження з громадою міста Яготин, а також визначення чіткої позиції Уряду України з цього питання», - йдеться в листі.
У той же час, у державній міграційній службі запропонували ініціювати проведення громадських слухань з цього питання у Верховній Раді України.
...Домовляємося про зустріч з одним з організаторів протестних акцій, жителем Яготина, волонтером, депутатом Київської обласної ради Арменом Шахарьянцом. Його офіс знаходиться в 5 хвилинах автомобілем від спірної установи. На вході висять прапор України і «Правого сектора». Заходимо в приміщення. Вестибюль до стелі заставлено продуктами харчування, підготовленими для відправки в АТО. З дня на день запланована чергова поїздка.
Заходимо в сусідню кімнату, яка обладнана під кабінет. Шахарьянц показує гарантійний лист від ДМС. Він стверджує, що на даний момент, активісти вважають цю відповідь на їх вимоги своєю маленькою перемогою. Однак зупинятися на цьому яготинці не збираються. Блокпости біля пункту для біженців поки залишаються. Депутат облради розповідає, що народ вимагає від вищого керівництва країни відмовитися від планів відкриття пункту для біженців в Яготині. Установу перепрофілювати під гуртожиток для учасників бойових дій в АТО та їх сімей, а також для вимушених переселенців з Криму і сходу України. І все це передати у комунальну власність міста. З такими вимогами люди звернулися до Верховної ради і Президента.
«Сюди ми приймемо тільки наших українських переселенців з Криму і сходу України. Наша громада категорично проти заселення цієї будівлі іноземними біженцями, незалежно від того - сирійці це чи не сирійці. У нас є свої біженці. Ми в своїй країні самі біженці. Зараз у нас в місті офіційно зареєстровано 218 переселенців зі сходу (тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей - ред.), 20 сімей АТО-шників живуть у бараках в нелюдських умовах. Я вже не кажу про тих простих людей, які потребують житло. Про них взагалі мова не йде, тому що у нас в місті житло не будується», - підкреслив він.
Яготинская історія з біженцями на слуху і в фронтовиків. Чимало їх займають сторону міста в суперечці з центральною владою.
Вся ця історія з поки що віртуальними «сирійськими біженцями» в Яготині свідчить про реальний конфлікт інтересів незадоволеного місцевого населення і знедолених біженців. На чию сторону стане вище керівництво України? З одного боку, тиснуть зобов'язання, взяті перед Європою і ризики втратити безвізовий режим, ще його не отримавши. З іншого – доводиться враховувати потреби та інтереси жителів міста. До завершення "яготинської битви" ще далеко. Все тільки починається...
Віталій Сич, Київ - Яготин.
Фото: Павло Багмут.
