18 березня. Пам’ятні дати

18 березня. Пам’ятні дати

1740
Ukrinform
Цього дня у 1921 році в Ризі був підписаний Мирний договір між Польщею та Росією і Україною, в результаті якого Україна втратила свої західні землі

95 років тому в Ризі був підписаний Ризький мирний договір – договір між РСФРР і УСРР з одного боку, і Польською Республікою з другого, про припинення радянсько-польської війни 1919-1921 років та нормалізацію відносин. Документ набрав чинності 30 квітня 1921-го, анульований у 1939. За цим договором до Польщі відходила Західна Україна і Західна Білорусь. Крім того, що Радянська сторона віддавала Польщі значні території, вона зобов’язувалась виплатити їй 30 мільйонів золотих рублів у золотих монетах чи зливках (у річний термін; стаття ХІІІ договору), а також повернути, вивезені починаючи з 1 січня 1772 року з території Польщі до Росії й України (звісно, більшою мірою до Росії), цінності – воєнні трофеї, книги, археологічні знахідки, художні колекції, архівні зібрання тощо. Договір був укладений трьома мовами – польською, російською і українською. Останнє свідчить про те, що Україна залишалася більш-менш рівноправним суб’єктом міжнародних відносин, хоча це й досить слабка втіха, адже під контроль Польщі відходила значна частина українських земель разом із майже однорідним українським населенням (Волинь і Східна Галичина). Проведений у 1931 році перепис показав, що на цій території проживало 8,9 млн чоловік, у тому числі майже 6 млн українців. Варто зауважити, що стомлені виснажливою війною українці, досить оптимістично сприйняли факт приєднання до Польщі. Але цей оптимізм тривав не довго. Вже через три місяці після підписання Ризького миру – 21 травня 1921 року – у Волинському воєводстві було заборонено вживання української мови. Крім мови з’явилися значні перешкоди для діяльності українських просвітницьких організацій, зокрема «Просвіти»; йшов наступ на українську освіту, про що свідчить закриття впродовж тільки одного навчального року (1924-1925) понад 300 українських шкіл. Можна згадати й так звану ревіндикацію – спроби римо-католицького єпископату оволодіти тими церквами та церковними землями, які, як вони стверджували, колись були насильно вилучені російською владою у римо-католиків і передані Православній церкві. Як виявилося, поляки, зі своєю ідеєю про першість західної (латинської) цивілізації над східнохристиянською, були не готові до партнерських відносин з українцями, до сприйняття «іншості» українства. Натомість українці теж не вирізнялися толерантністю – найрадикальніші йшли у підпілля, створювали партизанські загони, чия лють спрямовувалася на поляків. У 1939 році політичний клімат у Європі змінився, Польща була поділена між Гітлером і Сталіним і втратила власну незалежність.

День працівника податкової та митної справи України. Відзначається згідно з Указом Президента України від 11 жовтня 2013 року 554/2013.

Ювілеї дня:

160 років від дня народження Сезара Томсона (1856-1931), бельгійського скрипаля і педагога, видатного представника бельгійської скрипкової школи. Вирізнявся надзвичайно високою технічною виконавською майстерністю. Неперевершено виконував твори іншого віртуоза скрипки – Ніколо Паганіні.

140 років від дня народження Йосипа Дмитровича Стадника (1876-1954), видатного українського галицького актора, режисера, педагога і перекладача, корифея українського театру. На час Першої світової війни у Галичині було близько 400 мандрівних артистів. Йосип Стадник був директором, адміністратором, режисером, перекладачем, автором, видавцем, білетером, художнім керівником. Все, що було в світовій літературі нового й демократичного, він перекладав і виводив на сцену. На стадниківські вистави приходили всі – українці, поляки, євреї, всі знаходили для себе відповідний репертуар. Трупа Стадника об’їздила з виставами всю Галичину. Це було справжнісіньке «життя на фірах». Артисти, театральний реквізит – все містилося на 28 фірах. Інколи у дорозі доводилося проводити по декілька тижнів (приміром, аби дістатися з Кам’янця-Подільського до Перемишля, чи то до Львова). У 1939 році Стадник був призначений художнім керівником Державного українського драматичного театру імені Лесі Українки у Львові. З 1944 до 1947 р. - працює режисером у «Театрі мініатюр» у Львові. Помер він на 78 році життя. Дружиною Йосипа Стадника була Софія Стечинська-Стадникова – відома українська акторка і співачка. Разом подружжя прожило 52 роки. Одружилися ще у 1902 у Дрогобичі. Молодій на той час ледве виповнилося 15 років, а молодому було 26. Варто ще зазначити, що учнями Йосипа Стадника були Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Євген Коханенко, Ярослав Геляс. Діти Стадників – Ярема та Стефа також присвятили своє життя театру.

120 років від дня народження Надії Віталіївни Суровцової (1896-1985), визначної української громадської діячки, філолога-перекладача, історика. 29 років була в’язнем сталінських таборів. Після повернення із заслання, її дім в Умані у 60-70-х роках став одним з духовних центрів. Два тижні у будинку Надії Віталіївни жив Солженіцин, котрий записував її спогади про табори (до речі, він згадує її в своєму «Архіпелаг ГУЛАГ»). Упродовж тривалого часу ім’я Надії Суровцової було під забороною. Лише з 1985 його почали потроху згадувати, а в 1990 році відбувся вечір пам’яті, який провела Михайлина Коцюбинська. У Суровцової була досить непроста доля. Навчалася на історико-філологічному та юридичному факультетах Петербурзького університету. В 1917-1918 рр. брала активну участь в громадському і політичному житті України. Працювала в уряді Центральної Ради, під час гетьманщини – в секретаріаті Міністерства закордонних справ. Наприкінці 1918 року була призначена секретарем інформаційного бюро дипломатичної місії Української Народної Республіки, у складі якої працювала у Відні до 1920. У Відні закінчила філософський факультет університету, захистила дисертацію й одержала науковий ступінь доктора філософії. В еміграції брала активну участь у роботі «Міжнародної жіночої Ліги миру і свободи», конгресах у Відні, Дрездені, Гаазі, Амстердамі, Парижі, Вашингтоні. Певний час очолювала та була секретарем провізорного комітету «Голодуючим України». В 1924 році Суровцова відвідала США й Канаду. Виступала з промовами на численних мітингах. Повернувшись з Америки вона вступає в Австрійську комуністичну партію. На цей період припадає розквіт її літературно-публіцистичного й перекладацького таланту. Вона друкується в багатьох газетах і журналах, перекладає українською й німецькою мовами твори Володимира Короленка, Василя Стефаника, збірку українських народних казок. 1925 року Суровцова повертається в Україну і зразу ж поринає в бурхливу діяльність: працює редактором пресбюро наркомату закордонних справ, редактором РАТАУ (нині Укрінформ), цензором закордонної преси у Головліті. В кіноуправлінні з нею працювали Микола Бажан, Юрій Яновський, кіноплакатистом юний Олександр Довженко. З часом Суровцову переводять на роботу в Комісаріат закордонних справ, призначають референтом наркома Шліхтера. У 1926 році нею зацікавилось Харківське ДПУ. Їй запропонували стати секретним співробітником, але вона відмовилась. Результатом цієї відмови став перший арешт і переведення на Луб’янку. Там теж вмовляли «взятися за розум», та й вимагали не казна що – лише стежити за Юрієм Коцюбинським, Михайлом Левицьким та іншими, але у відповідь знову почули рішуче - ні. Відтоді й почалась 29-річна табірна епопея цієї хороброї жінки. Лише у 1957 році їй вдалося повернутись на батьківщину. Втім, спокійного життя не було: постійні обшуки, стеження, доноси, шантаж тривали майже до самої смерті Надії Суровцової. З 2005 року в Умані, в будинку, де впродовж 28 років мешкала Надія Суровцева, діє меморіальний музей-квартира її імені.

18 березня 1969 року народився один із найсильніших і найвідоміших українських шахістів Василь Михайлович Іванчук. Родом Василь Іванчук з міста Копичинці, що на Тернопільщині. Батько – юрист, мати – фізик. Шахами почав займатися з шестирічного віку; перший учитель – батько, далі розвивався сам, задіюючи унікальну пам’ять і розвиваючи аналітичні здібності. У шістнадцять років Василь Іванчук став першим на юніорському чемпіонаті СРСР і третім в українській першості. У сімнадцять став лідером на чемпіонаті Європи серед юнаків. Наступного, 1988 року, Іванчук здобув звання міжнародного гросмейстера. Відтоді почалось його професійне сходження. Василь Іванчук – віце-чемпіон світу з шахів серед чоловіків (2002, тоді він поступився першим місцем 19-річному українцеві Руслану Пономарьову), чемпіон Європи (2004), чемпіон світу з бліцу (2007); триразовий переможець супертурніру в Лінаресі; чотириразовий переможець шахових олімпіад (1988, 1990, 2004, 2010). Понад 20 років український спортсмен входив до десятки найсильніших шахістів світу. В 2011 році Василь Іванчук відкрив у Львові власний шаховий клуб-школу для дітей віком від 6 до 16 років.

Роковини смерті:

115 років від дня смерті Павла Гнатовича Житецького (1837–1911), українського філолога, педагога, громадського діяча. Працював у навчальних закладах Києва, зокрема в Колегії Павла Галагана (його учнями були А. Кримський, М. Марковський). Житецький започаткував і розвинув новий напрям українського мовознавства – історію української літературної мови. Автор першої ґрунтовної праці з історичної фонетики української мови; багато зробив для розвитку української лексикографії. Зібрані ним лексичні матеріали (понад 10 тис. карток) було використано для «Історичного словника українського язика». Брав участь у підготовці до друку «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка та інших словників, у виробленні норм українського правопису. Житецькому належить праця «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905), якою він заклав основи теорії й практики українського перекладу. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-