Михайло Павлюк, мандрівник із Чернігівщини
Моя мета - підкорити всі індонезійські вершини.
Інтерв'ю 20.03.2016 10:00 3291

- Моя мета - підкорити всі вершини Індонезії. Для цього кожну гору треба дослідити. Сьогодні на моєму рахунку вже близько 50-ти індонезійських вершин (це за дві поїздки туди).

Також я досліджую гори інших країн регіону - Таїланду, Малайзії, В'єтнаму. Але добре розвинутий гірський туризм - тільки в Індонезії. Там є стежки, у гори ходить багато молоді та любителів природи. І це дає можливість спілкуватися, знаходити нових друзів.

- Гори якої країни тобі сподобалися найбільше?

- Індонезії, куди я, власне і прагнув дістатися. Там гори особливі, бо це - вулкани. І коли піднімаєшся на них, то милуєшся не лише краєвидами, а й кратером з усіма слідами колишніх вивержень.

- З першого погляду здається, що люди там живуть бідніше. Але якщо врахувати, що в тропіках немає змін пір року, не потрібен ні теплий одяг, ні капітальні будинки з опаленням, то виявиться, що нормально. Кожна родина, навіть якщо вона живе у дуже бідній хаті, має свій мотоцикл - це необхідність. Там його беруть у кредит, а потім довго розраховуються. У В'єтнамі люди тепер теж пересуваються мотоциклами. Велосипеди ж зустрічаються більше в Китаї. Хоча кількість мотоциклів там уже теж зростає.

Тобто, в теплих країнах люди можуть економити на речах, які у нас є необхідними, і жити досить добре. З іншого боку, я б сказав, що в нашій країні люди мають більше забаганок, прагнуть більшого комфорту, часто навіть перебільшеного. Там люди обходяться простим і всі життєві питання вирішують простіше. При зарплаті 100 доларів в Індонезії, наприклад, можна безбідно жити.

- Індонезія - дуже далеко від України. Тож чи знають індонезійці щось про нашу війну?

- Насправді дуже багато людей мене запитує, що відбувається в Україні. Вони кажуть, що у нас - війна з Росією, тобто, все знають і співчувають. Дехто думає, що я приїхав в Індонезію через війну - як біженець.

- Ти писав, що в Індонезії зайнявся бігом на далекі дистанції. Як це почалося, чого ти досяг? Може, марафони тепер бігаєш?

- Почалося з того, що якось у мене поцупили рюкзак. Сталося це на кораблі, коли я перепливав з одного острова Індонезії на інший. Лягаючи спати на палубі, свої речі я поставив трохи осторонь. Мені і в голову не приходило, що на такому великому судні хтось наважиться забрати такий великий рюкзак. Коли ж прокинувся - його вже не було. При мені залишились тільки паспорт, гроші, спальник і килимок.

- На вулкані Геде Пангранго (3000 метрів над рівнем моря). Це було наприкінці 2014 року. Дистанція становила 50 км, сумарний набір висоти - 5 тисяч метрів. І я цей ультрамарафон виграв. Загалом біг і йшов 14 годин. Підйоми і спуски були дуже важкими. До того ж, зі мною на маршруті трапилася пригода: під час першого 25-кілометрового кола порвалися кросівки. Вони були дуже старими й не витримали навантаження. В одного кросівка майже повністю відлетіла підошва. Тож донизу я сходив мало не босим на одну ногу, що дуже уповільнювало мене. Незважаючи на це, я прийшов першим, випередивши суперника на 20 хвилин.

Коли ж спустився, організатори змагань позичили мені свої кросівки. У них я й пішов на друге коло і досяг успіху - остаточно переміг з відривом 1 година 20 хвилин. В індонезійських колах бігунів це тепер досить відома історія.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-