4 березня. Пам’ятні дати

4 березня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні легендарному українському композитору і поету Володимиру Івасюку виповнилось би 67 років

Він був одним із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. А ще український Орфей був професійним медиком і скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Мав він і талант художника, був неординарним живописцем і фотографом (щоправда, сам не любив фотографуватися). Загинув молодим за нез’ясованих обставин у Брюховицькому лісі поблизу Львова. Офіційна версія – самогубство. Звання Героя України отримав посмертно – через 30 років після своєї трагічної смерті. Володимира Івасюка пам’ятають ті, хто любить українську пісню, а його «Червона рута» і «Водограй» стали музичними брендами нашої країни, на яких виросло не одне покоління артистів і слухачів. За спогадами сучасників, Івасюк був надзвичайно м’якою, лагідною людиною. І доброю. Ця лагідність і доброта світилася в його очах. Мав дивовижний талант спілкування, тож люди радо відкривалися йому назустріч. «Він був романтичний, розумний. З ним завжди було цікаво. Ніколи не пив горілки – тільки трохи шампанського», - згадує одна з приятельок Івасюка. Народився Івасюк у Кіцмані, жив у Чернівцях, Львові, часто бував у Києві. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!) Коли збиралися разом – співали  буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося… Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів. Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш. 

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Павла Кукурузи (1896-1978), українського видавця, редактора, педагога. Народився Павло Кукуруза в Новій Ушиці (нині Хмельниччина) в родині відомого пасічника. 1918 року вступив до новоствореного Кам’янець-Подільського державного українського університету. Навчався і одночасно працював у видавництві Подільського губернського земства. Організував читальню товариства «Просвіта» та аматорський драматичний гурток в Ушиці. На цей період припадають і перші кроки Кукурузи у видавничій справі. Не сприйнявши більшовицької революції, Павло Кукуруза емігрував спочатку до Варшави, а згодом до Ужгорода. В 1922 році відкрив тут власне видавництво. У вільний від робити час займався бджільництвом, організувавши в Ужгороді товариство «Рій», а при ньому пасіку, яка згодом виросла до 100 сімей і стала показовою. Упродовж 1923–1926 років за його сприяння видавалося декілька часописів з бджільництва, були надруковані підручники для пасічників. Протягом міжвоєнного періоду брав участь в багатьох культурницьких заходах, що проводилися товариством «Просвіта». Докладав чимало зусиль для редагування методично-педагогічної літератури. Редагував «Літературний листок», що виходив як додаток до газети «Свобода», альманахи та календарі «Просвіти», видав власні праці з природознавства, географії та рослинництва. В 1939 році був призначений Августином Волошином на посаду державного бібліотекаря й керівника Архіву Карпатської України. Павло Кукуруза був заарештований угорською владою у березні 1939 року, за участь в національно-визвольних змаганнях закарпатських українців та висланий з території краю. Виїхавши до Чехії, потрапив до рук німців, які відправили його на примусові роботи поблизу Берліна. Упродовж 1941–1943 років Павло Кукуруза працював технічним редактором в культурно-науковому видавництві Українського національного об’єднання, що знаходилося в Празі. Тут його знову заарештували і вислали до концентраційного табору в Терезієнштадті (1943–1945). Після звільнення переїхав до Мюнхена, де продовжив займатися видавничою справою в Українському технічно-господарському інституті. У 1949 році емігрував до США, мешкав у місті Міннеаполіс (шт. Міннесота).

100 років від дня народження Джорджо Бассані (1916-2000), італійського письменника. Автор збірки неореалістичних антифашистських повістей «П’ять феррарських історій» (премія «Стрега», 1956), збірки оповідань «Запах сіна». За мотивами його автобіографічного роману «Сад Фінці-Контіні» (премія «Віареджо») режисер Вітторіо де Сіка зняв однойменну стрічку (премія «Оскар», 1971, «Золотий ведмідь» Берлінського МКФ).

90 років від дня народження Юрія (Георгія-Казиміра) Созанського (1926), українського композитора, піаніста, диригента, людини надзвичайно цікавої, нелегкої долі, гідної якщо й не роману, то фільму точно. Народився Юрій Созанський у білоруському Гродно, але коріння його роду було в Дрогобичі. Саме цьому місту він завдячує своїм становленням, тут минуло його дитинство і юність. Батько був польським офіцером, походив з австрійського баронського роду, мати – з української родини Коссаків, що дала двох видатних діячів національно-визвольних змагань – полковника УСС Гриця Коссака; видатного патріота, що загинув у боротьбі за незалежність Карпатської України – Зенона Коссака. Творча й життєва доля Юрія Созанського була пов’язана з Україною, Польщею, Німеччиною, Австрією, Угорщиною Молдовою, навіть з Туркменістаном. Відсидів композитор і сім років у ГУЛАГу, куди його, 19-річного, відправили за начебто участь у «розвідувально-диверсійній» діяльності на користь нацистів. У сталінських таборах музична освіта допомагала Юрію Созанському вижити. Адже мусив писати твори, що прославляли «вождя народів». До речі, в таборах перебували і його мати, і його вчитель – Василь Барвінський (визначний український композитор, піаніст і педагог). Звільнили Юрія Созанського у 1954 році, а реабілітували вже за часів незалежної України. Після повернення з Сибіру музикант закінчив Дрогобицьке музучилище, очолював оркестр у музично-драматичному театрі в Івано-Франківську. Далі був Донецький музично-педагогічний інститут (диригування симфонічними оркестрами, наукова діяльність, керівництво науково-технічним студентським товариством), у надрах якого народжувалися та розроблялися новаторські ідеї у царині музикології. У «перерві» між цими напрямами навчався в Київській консерваторії, згодом закінчив і аспірантуру. Потім у митця стався нервовий зрив – людина творча, надзвичайно глибока, він утомився жити «як усі радянські люди», залишив мистецтво й пішов працювати… трактористом. Після каліцтва руки опиняється у Туркменістані, знову вертається до музики – працює в Чарджоуському музичному училищі педагогом, досліджує, перекладає (чудово знав декілька іноземних мов). Автор есе, науково-дослідницьких праць, спогадів «Сторінки з мого життя». Шкода, але в Україні творчість і життя цього музиканта мало вивчене і майже незнане.

65 років від дня народження Кріса Рі (1951), популярного англійського співака, композитора, гітариста.

Роковини смерті:

День пам’яті Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852), видатного письменника, класика світової літератури. 

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-