22 лютого. Пам’ятні дати

1246
Ukrinform
Сьогодні в країнах ЄС відзначається Європейський день підтримки жертв злочинів. Подібний день відзначають і в багатьох інших країнах світу

Дата покликана привернути увагу до проблем потерпілих від кримінальних дій інших людей. Щороку жертвами злочинів стають 75 мільйонів європейців. ЄС робить усе можливе, аби мінімізувати ці показники, спрямовуючи діяльність на узгодження законодавств усіх держав-членів ЄС, задля гарантування підтримки та захисту прав жертв, їхнього доступу до правосуддя. Нові правила щодо дотримання мінімальних прав для жертв злочинів були прийняті 25 жовтня 2012 року (Директиви 2012/29 / ЕС). Проблема соціальної реабілітації жертв злочинів почала непокоїти співтовариство ще наприкінці минулого століття. У вересні 1985 року сьомий конгрес ООН з попередженя злочинності та поводженню з правопорушниками затвердив Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою. 29 листопада 1985 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила цю декларацію, вперше розробивши універсальні принципи підтримки і захисту жертв злочинів та зловживань владою. Нині в багатьох країнах ухвалені й діють закони, спрямовані на захист постраждалих від кримінальних дій, їхню соціальну реабілітацію, компенсацію матеріальних і моральних збитків. У світі діє майже 200 програм допомоги потерпілим від злочинів. Такі програми реально допомагають людям подолати стрес, вийти з кризи, зрештою, просто надають матеріальну допомогу і моральну підтримку. У Міжнародний день підтримки жертв злочинів у різних країнах проводяться освітні заходи, громадські акції, колоквіуми, семінари, «гарячі лінії», конференції, збір коштів на підтримку жертв злочинів, ініційовані, переважно, правозахисними і громадськими організаціями з залученням представників владних структур (поліції, прокуратури, судів). Також поширеною є  практика ухвалення законів на користь потерпілих саме цього дня. На теренах ЄС підтримкою жертв злочинів опікується організація Victim Support Europe (складається з 36 національних організацій, які надають підтримку та інформаційні послуги жертвам криміналу в 25 країнах Європи). На сайті організації можна ознайомитися з планом заходів Європейського дня підтримки жертв чи не в кожній з країн ЄС.  Україна поки що не є членом ЄС, але День підтримки жертв злочинів для неї надзвичайно актуальний.

Події дня:

Рік тому, 22 лютого 2015 року, в річницю Революції Гідності у Харкові поблизу станції метро «Маршала Жукова» під час Маршу єдності було скоєно терористичний акт – внаслідок вибуху пристрою, який, за повідомленням СБУ, був захований у кучугурі снігу, загинули три цивільних особи та один співробітник міліції; поранено - 9 осіб. Хода почалася біля Палацу спорту, активісти вишикувалися в колону та рушили у напрямку майдану Свободи, однак встигли пройти лише 100 метрів, коли пролунав вибух. Спрацював пристрій, що, за повідомленням правоохоронних органів, був протипіхотною міною з радіокеруючим пристроєм. Тротиловий еквівалент вибуху – 2 кг. Внаслідок вибуху на місці загинуло двоє (відомий харківський активіст Євромайдану Ігор Толмачов та підполковник міліції Вадим Рибальченко) та поранено одинадцять осіб. Наступного дня 15-річний Данило Дідик, який внаслідок вибуху отримав тяжку черепно-мозкову травму і впав у кому, помер. 24 лютого помер ще один поранений – 18-річний студент Харківської Академії міського господарства Микола Мельничук. За фактом вибуху прокуратурою Харківської області було розпочато кримінальне провадження. Служба безпеки України оголосила про початок у місті антитерористичної операції. Згодом правоохоронці затримали п’ятьох підозрюваних – членів підпільного терористичного угрупування «Харківські партизани», у затриманих було вилучено зброю.

Ювілеї дня:

180 років від дня народження Порфирія Івановича Бажанського (1836–1920), відомого українського композитора, фольклориста, музикознавця. Закінчив Львівську духовну семінарію. Музиці навчався приватно у Михайла Вербицького та Сидора Воробкевича. Автор 8 опер-мелодрам, зокрема «Довбуш», «Олеся», «Біла циганка»; 6 оперет («Параня», «Німа», «Сирітка»); оркестрових хорових творів. Написав декілька музикознавчих праць та декілька музичних посібників. Записав понад 4 тисячі українських народних мелодій.

115 років від дня народження Вільяма Клісмана Метьюза (1901–1958), англійського філолога, балтиста і славіста, перекладача. З 1946 року – викладач (з 1948 – професор) російської мови і літератури, з 1950 – декан факультету мови і літератури Інституту слов’янських і східноєвропейських досліджень Лондонського університету. За ініціативою Метьюза 1955 року на цьому факультеті впроваджено викладання української мови. У 1957-1958 роках – президент Британської асоціації славістів. Автор монографій, багатьох статей про слов’янські мови, зокрема українську. Перекладав з латиської, естонської, російської та української. 11 березня 1951 року у Лондоні на вечорі, присвяченому 90-м роковинам смерті Т. Шевченка, виступив з доповіддю «Тарас Шевченко: Людина і символ», в якій глибоко охарактеризував літературну і малярську творчість Т. Шевченка, розглядаючи його як символ української нації в її волелюбних устремліннях. Доповідь кілька разів передруковувалась, зокрема в англомовній збірці поезій Т. Шевченка «Пісня з темряви». Дослідження Вільяма Метьюза в галузі україністики схвально оцінив Юрій Шевельов (Ю. Шерех).

95 років від дня народження Джульєтти Мазіни (1921–1994), італійської кіноактриси, дружини Федеріко Фелліні. Знімалась у кінофільмах «Вогні вар’єте», «Білий шейх», «Дорога», «Ночі Кабірії» (1957, приз МКФ в Канні), «Джульєтта і духи», «Джинджер і Фред». Критики прозвали її «жінка Чаплін», хоча актриса жодним чином не намагалася копіювати чи наслідувати манеру гри Чапліна. Останній був у захваті від Мазіни – актриса вміла полонити душу глядача лише завдяки одному таланту. У неї не було ані розкішної краси  Софі Лорен, ані чуттєвості та сексуальності Брижітт Бардо. Геніальний Фелліні казав про неї: «Маленька жінка з поглядом собачки, що загубилася». Мазіна не ображалася. Все життя вона жила в тіні генія свого чоловіка. Вона була його музою, дружиною, подругою, доброю феєю, талісманом. Терпіла його шалений темперамент, важкий характер, його талант, всесвітню славу (італійці взагалі обожнювали маестро), нескінченні любовні походеньки і його коханок. Разом вони прожили 50 років. На похоронах свого чоловіка Мазіна не плакала, а на безкінечні слова співчуття лише стримано усміхалася, передчуваючи свій близький відхід. Фелліні не любив коли вона плакала. Йому подобалась її лагідна усмішка. Вона померла через п’ять місяців після Федеріко. Поховані вони разом, на кладовищі приморського містечка Ріміні. У них не лише спільна італійська земля, де вони спочивають, але й один на двох надгробок, на якому, крім імен та дат, викарбувана фраза: «Тепер, Джульєтто, ти можеш плакати…»

65 років від дня народження Вячеслава Григоровича Медведя (Медведєв; 1951), українського прозаїка, есеїста, Заслуженого діяча мистецтв України, почесного члена Асоціації «Нова література», члена літературного гурту «Пси Святого Юра». Народився на Житомирщині, закінчив бібліотечний факультет Київського державного інституту культури ім. Корнійчука (нині – Київський національний університет культури і мистецтв), відділення масових та наукових бібліотек. Працював у бібліотеках Ужгорода і Києва. У 1981 році був редактором редакції «Романів і повістей» видавництва «Дніпро». Тривалий час працював старшим науковим співробітником Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, секретарем ради Національної Спілки письменників України. Автор книжки оповідань «Розмова» (1981), книжки прози «Заманка» (1984), романів «Таємне сватання» (1987), «Збирачі каміння» (1989), «Кров на соломі» (2001), книжок прози «Льох» (2000), «Лови» (2005), щоденників, есеїв («Філософія страху або ж проклятий народ», «Тоталітарні пси свободи», «Без гніву і пристрасті») тощо. За роман «Кров по соломі» був відзначений Національною премією України ім. Т.Г. Шевченка та премією імені Євгена Бачинського (США; 2003). «Проза В’ячеслава Медвідя пропонує читачеві значно більше, ніж він звик отримувати від сучасної української літератури. І це багатьох невимовно дратує. Як і той факт, що романи письменника потребують перечитування, — це примхливі створіння, котрі не звикли розповідати про себе всю правду першому стрічному; порозумітися з ними — це якесь щасливе прокляття, адже потім ця проза не відчепиться від тебе ніколи, й буде говорити тоді, коли сама захоче», – зауважив  літературний критик, письменник Михайло Бриних. Улюблений афоризм В’ячеслава Медвідя – «я міг би бути зовсім іншим письменником». А ще він любить писати олівцем, вірить у сни, та вважає, що сучасне українське буття – це несамовите змагання між національним романтизмом і національним прагматизмом.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-