- Але чим було Ваше рішення піти продиктоване?

- Я, як Предстоятель, мав резиденцію на Дальніх печерах, в 49 корпусі. Саме при мені у 1988 році Лавра була передана Церкві, я відремонтував Аннозачатіївську церкву, відремонтував Хрестовоздвиженський храм і триповерховий корпус на Ближніх печерах. Я відремонтував майже зруйнований 49 корпус, відбудував новий корпус для духовної семінарії. Це все я зробив до 1992 року. Це все було влаштоване мною за кошти Церкви. І я мав там у 49 корпусі резиденцію, яку захищали від захоплення промосковськими силами. Але тоді був мером Києва Іван Салій. Коли ми 49 корпус захищали від тих, хто був за Московський патріархат, то Салій направив спецпідрозділ міліції і нас звідтіля вигнали. Таким чином нас силою із Лаври вигнали, не дали нам захистити цей 49 корпус. А потім, щоби виправдати себе, промосковські монахи завили, що це нібито вони, ті що захоплювали - насправді захищалися від захоплення. Отак я змушений був піти з Лаври.

Далі ті сили хотіли усунути мене і з Володимирського собору, і з резиденції цієї, на Пушкінській. Теж казали, що я їх "захопив", а вони хочуть їх "звільнити". Так Москва зажди діє: війну називає миротворчістю, чуже - оголошує своїм. За однаковим принципом у 1992 р. вони Лавру "захищали" від канонічного Предстоятеля, а у 2014 р. - Крим і Донбас від України.

- Я зараз буду писати матеріал про рішення, які могли б допомогти повернути Лавру державі. Що ви думаєте про це?

Лавра буде українською, але треба потерпіти. Українська Церква світовим православ'ям буде визнана обов'язково

- Лавра буде українською, але треба потерпіти. Потерпіти. Бо Українська Церква світовим православ'ям буде визнана обов'язково, і тоді всі вони приєднаються до цієї Церкви Української, у кого ще совість не спалена до кінця служінням неправді. І тоді Лавра буде нашою, українською. Бо зараз вона є державною власністю, але керують нею ті, хто служать не Україні, а "руському миру".

- Скажіть, деколи окремі аналітики пишуть, нібито Ви будуєте Церкву, яка хвора на радянщину, що Ваш досвід, ієрархів - такий радянський, і він переноситься на церковне будівництво?

- Ви бували на наших святкуваннях і бачили, що з нами українська, патріотична інтелігенція вся. Нас підтримують патріотичні сили, нас приймають і волонтери, і добровольці, і армія. В діаспорі українській, особливо зараз, авторитет нашої Церкви великий. В Європейському Союзі, в США, у Канаді державні діячі з повагою ставляться до нас. Хіба таке було би можливим, якби Київський патріархат будувався за радянськими зразками?

Та й ці мірки до Церкви не можна застосовувати. Церква належить Христу, і у цьому вона незмінна. Вона існує два тисячоліття - одна і та ж Церква Христова. Але існує в різних умовах і в різних державах. Існувала, коли був устрій рабовласницький, феодальний, при соціалізмі існувала, при різних імперіях існувала. Умови зовнішні були різні, а місія Церкви одна і та ж - вести людей до спасіння, до очищення від гріхів, до життя вічного. Оце є місія. І бути завжди з народом.

Існувала Церква в радянські часи - підпорядковувалася законам радянської влади. Але проповідувала віру, очищала гріхи, утверджувала віру в народі, звершувала таїнства, хрестила людей, молилась за людей. Молилась, хоч умови були обмежені. Тепер в умовах незалежної України ми маємо свободу. Ми маємо можливість ту, яку ми не мали за радянських часів. Ми вільні сьогодні, від держави не залежимо, як було, але ми по відношенню до держави знаходимося в партнерських відносинах. Тобто в чомусь держава потребує нашої підтримки, моральної. А в чомусь ми потребуємо державної підтримки: це закони, які нас стосуються, зовнішня сторона життя церковного, будівництво храмів і т.д.

А коли кажуть, що наша Церква нібито хвора на радянщину, а я знаю, хто так любить казати, - то це лише для самовиправдання. Щоби виправдовуватися тим, хто називає себе українцем, патріотом, на словах виступає за єдину Церкву, але єднатися з нами не хоче. І з нами не єднається, і без нас нічого серйозного зробити не може, а більше виступає із гучними заявами. То ось такі, щоб себе виправдати від звинувачень у хворобі, на яку на жаль ми, українці, часто хворіємо, "де два українці - три гетьмани", - ось такі звинувачують, кажучи про радянське.