5 січня. Пам’ятні дати
Львівське братство – національно-релігійна громадська організація православних, а згодом – греко-католицьких українських міщан Львова. У 1585 році група українських міщан (Юрій та Іван Рогатинці, Іван Красовський, Дмитро Красовський, Лев Малецький та ін.) розробила статут Львівського братства і подала його в січні 1586 року на затвердження Антіохійському Патріарху Йоакиму ІV Доу. Статут Львівського братства встановлював за братством право зверхності над іншими братствами та контроль за духівництвом, у т.ч. єпископами. Незабаром Львівське братство домоглося права ставропігії – непідлеглості місцевим православним єпископам. Згодом статут Львівського братства став зразком для ряду православних братств Західної й Правобережної України. Прагнення Львівського братства до збільшення участі мирян у громадському і культурному житті була одним з проявів реформації в Україні. Львівське братство протягом тривалого часу брало діяльну участь у боротьбі проти насильницького запровадження Берестейської церковної унії 1596 року, виступало на захист політичних прав українських міщан. Підтримувало тісні зв’язки з релігійними і культурними осередками в православних країнах. Братство намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від магістрату і польської влади. Йому належала Львівська братська друкарня, коштом Львівського братства утримувалася Львівська братська школа. Братство організувало у Львові шпиталь – притулок для непрацездатних, подавало матеріальну допомогу своїм незалежним членам. Коштами Львівського братства у Львові споруджено визначну пам’ятку архітектури – Успенську церкву. Храм було збудовано у 1591–1629 рр. за планом польського архітектора італійського походження Павла Римлянина за участю Войцеха Капіноса (відомий як Альберт Муратор) і Амвросія Прихильного. Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви.
Ювілеї дня:
170 років від дня народження Рудольфа Ойкена (1846-1926), німецького філософа-ідеаліста, послідовника Йоганна Готліба Фіхте, творця концепції «метафізики духу», лауреата Нобелівської премії з літератури (1908).
140 років від дня народження Конрада Аденауера (1876-1967), державного діяча ФРН, першого канцлера повоєнної Німеччини (ФРН; 1949-1963). Пішов у відставку 87-річним, ставши найстарішим очільником уряду в Новітній історії. Один із засновників партії християнських демократів, яка провела країну від важкої повоєнної кризи до процвітання. Переконаний антикомуніст, він, тим не менш, першим приїхав до Москви (1955), аби налагодити хоча б мінімальні дипломатичні відносини задля звільнення 38 тисяч німецьких військовополонених, які ще залишалися в СРСР. Цікавий факт: соєві сосиски винайшов не якийсь техаський фермер, а Конрад Аденауер. Під час Першої світової війни Аденауер був обер-бургомістром (мером) Кельна, мешканці якого голодували через британську блокаду. Аденауер, який мав гострий розум і талант винахідника, почав шукати продукти, які б могли замінити в раціоні містян хліб і м’ясо. Він почав з рецепта хлібних булочок, де замість пшеничного борошна використовували ячмінь, рисове і кукурудзяне борошно. Вийшло цілком їстивно, але Румунія вступила у війну і поставки кукурудзяного борошна припинилися. Від експериментального хліба мер міста перейшов до експериментальних сосисок. Він запропонував використовувати замість м’яса сою. Його витвір почали називати «сосисками миру» або «кельнською сосискою». Аденауер вирішив запатентувати свій рецепт, але Імперське управління з патентів відмовило йому. Виявляється, що вимоги до сосисок і ковбас були в Німеччині надзвичайно строгі – аби мати таку назву, ці продукти мусили містити м’ясо. Нема м’яса – нема й сосисок. Дивно, але Аденауеру більше поталанило у цьому плані з супротивником Німеччини: британський король Георг V дарував йому патент на соєву сосиску 26 червня 1918 року. Згодом Аденауер винайшов «електричну щітку-граблі для знищення гусені», пристрій для ліквідації пилу, лампу для тостера та багато чого іншого. Але жоден із цих винаходів не був запроваджений у виробництво. Зате запатентована «кельнська сосиска» з соєвою начинкою увійшла в історію. Вегетаріанці всього світу мають бути вдячними скромному Федеральному канцлеру Німеччини за таку незамінну страву.
110 років від дня народження Бориса Олександровича Балабана (1906-1959), українського режисера і актора, заслуженого актора УРСР (з 1942). У 1922-1929 рр. проходив підготовку в режисерській лабораторії та був актором мистецького об’єднання «Березіль». Згодом очолював Харківський театр музичної комедії, Київський театр оперети. У 1949-1959 рр. – в Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка.
95 років від дня народження Фрідріха Дюрренматта (1921–1990), швейцарського прозаїка, публіциста, драматурга. У притчевих за побудовою драмах і романах, широко використовуючи пародію і гротеск, письменник порушує соціальні і філософські проблеми буття. Найвідомішими творами Дюрренматта є трагикомедія «Візит старої дами», п’єси «Фізики», «Шлюб пана Міссісіпі», «Метеор», «Остання година», детективні романи «Суддя та його кат» (роман є обов’язковим для прочитання в німецьких школах), «Обіцянка», повісті «Підозра», «Аварія». Твори Фрідріха Дюрренматта перекладалися українською мовою, його п’єси «Візит старої дами» та «Фізики» входять до репертуару багатьох українських театрів.
85 років від дня народження Хуана Гойтісоло (Гойтісоло Гай; 1931), іспанського письменника, критика і журналіста. За фахом юрист – вивчав право в університетах Барселони і Мадрида. Автор романів «Вправність рук», «Сум у раю», «Особливі прикмети», «Прибій», «Помста графа дона Хуліана», «Хуан Безземельний, декількох збірок есеїстики, мемуарів «Приватне володіння» і «Острови відчуження», документальних репортажів. Його творчість відзначена рядом літературних премій. У 1956 році змушений був залишити Іспанію і жити в Парижі. З 1996 мешкає у Марракеші (Марокко). Два брати Хуана Гойтісоло також письменники. Окремі його твори були перекладені українською мовою.
85 років від дня народження Роберта Дюваля (1931), американського театрального і кіноактора, одного з улюблених кіноакторів Френсіса Форда Копполи. Знімався у фільмах «Військово-польовий шпиталь M. A. S. H.», «Хрещений батько» (грав роль Тома Хегена – юриста мафіозного клану), «Ніжне милосердя» (премія «Оскар», 1983), «Сталін», «Падіння», «Відкритий простір», «Апокаліпсис сьогодні» (ексцентричний підполковник Кілгор, командир «повітряної кавалерії»; одна з кращих ролей Дюваля), «Телемережа» та ін. Роберт Дюваль є ветераном американського кінематографа, чотириразовим володарем премії «Золотий глобус», володарем премій «BAFTA» та «Еммі». Критики часом називають його «американським Лоренсом Олів’є». Улюбленим жанром самого актора є вестерн; захоплюється танго.
75 років від дня народження Хаяо Міядзакі (1941), всесвітньо відомого японського режисера анімаційних фільмів, автора численних манґа (японський різновид коміксів), сценариста, дизайнера. Випускник політико-економічного факультету університету Ґакуін. Співзасновник анімаційної студії Гіблі, з квітня 2005 року – її директор. Один із найвідоміших у світі японських мультиплікаторів і анімаційних режисерів. Його часто називають азійським Уолтом Діснеєм, хоча сам аніматор не любить цього порівняння. В Японії Міядзакі прославився завдяки повнометражним мультиплікаційним шедеврам «Наусіка з Долини Вітрів», «Небесний замок Лапута», «Мій сусід Тоторо». На Заході він став відомим після випуску у 1997 році його мультфільму «Принцеса Мононоке». Знятий у 2001 році повнометражний аніме-фільм Міядзакі «Сен та Чіхіро в полоні у духів» («Звіяні примарами») отримав чимало премій, а світові касові збори фільму склали понад 274 млн доларів. Останньою повнометражною роботою режисера був «Здійнявся вітер» (2013). Міядзакі – прибічник пацифізму, скромності та простої краси. Режисер добре розбирається у географії, історії, етнології, вексилології. Зокрема, серед прапорів країн йому подобається прапор України за поєднання гармонійних кольорів, відсутність агресії та помпезності. Міядзакі товаришує з відомим мультиплікатором Юрієм Норштейном (автор геніального «Їжачка в тумані»), якого вважає одним із найвидатніших художників-аніматорів. А ще режисер захоплюється авіацією, в усіх його аніме бодай щось літає.
30 років від дня народження Яни Володимирівни Шемякіної (1986), української шпажистки, олімпійської чемпіонки 2012 року. Заслужений майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу. Фехтуванням почала займатися в 11-річному віці. Представляє товариство «Динамо». Наставник – заслужений тренер України Андрій Орликовський. У 2002 році стала переможницею першості світу серед кадетів. Чемпіонка Європи-2004, 2005 серед юніорів. Переможець в особистому заліку і бронзовий призер у командних змаганнях чемпіонату Європи 2005. У 2007 році стала дворазовою чемпіонкою Всесвітньої універсіади у Бангкоку. Володарка «золота» Універсіади-2009 в Белграді. Бронзовий призер чемпіонату Європи-2009. 30 липня 2012 року на XXX Олімпійських іграх у Лондоні завоювала золоту медаль, перемігши в додатковий час німкеню Брітту Гайдеманн з рахунком 9:8. 3 лютого 2013 року Яна здобула золото на міжнародному турнірі серії Гран Прі, який пройшов у Будапешті (Угорщина). У листопаді 2014 року Яна Шемякіна завоювала бронзу на етапі кубка світу в Хучжоу, а в січні 2015 – бронзу на етапі кубка світу в Барселоні.
Роковини смерті:
65 років з дня смерті Андрія Платоновича Платонова (справж. прізв. – Климентов; 1899-1951), одного з найсамобутніших і найяскравіших російських письменників ХХ ст. Автор романів «Чевенгур», «Щаслива Москва», повістей «Ювенільне море», «Котлован», оповідань («Єпіфанські шлюзи», «Фро»), п’єс.
35 років з дня смерті Гарольда Клейтона Юрі (1893-1981), американського фізика і фізико-хіміка, лауреата Нобелівської премії з хімії (1934). Піонер у галузі вивчення ізотопів. Відкрив дейтерій (1932). Автор праць з хімії і космохімії (автор самого терміна), астрофізики, проблемам виникнення життя.
