- Навіть до 500 тисяч. Сьогодні лемківський клин тягнеться від Кракова аж до долини р. Боржави, через усе Закарпаття, зачіпає територію Польщі та Словаччини. Я зустрічав дані й про мільйон лемків - ці цифри теж можна вважати реальними, якщо говорити про осіб, що мають лемківське коріння, але не ідентифікують себе лемками. Чому? Бо, наприклад, у Польщі ця ідея довгий час придушувалася і знищувалася; на Закарпатті, в свою чергу, на стані лемківської ідеї позначилося панування комуністичного режиму: це сприймалося як український націоналізм, і ніхто не мав права навіть про це говорити. Моя мамка ніколи не називала себе лемкинею - а русначкою, русинкою. Носії культури жили самі по собі, а держава намагалася замовчувати лемківське питання.

Словацьких лемків репресії не зачепили, бо Чехословацька конституція була однією з найпрогресивніших у світі, вона не забороняла національних рухів. Але цікаво, що в Словаччині лемки ніколи не прагнули політичного самовизначення. Вони просто жили своїм життям, зберігали культуру та традиції, не відчуваючи дискомфорту від держави. Лемки Закарпаття теж не створювали ніяких об'єднань. Вони, як і словацькі, не претендували на якісь серйозні політичні преференції. Коли в боротьбі за визвольний рух у тутешньому регіоні гуцули проголосили свою республіку (1918 рік), лемки (і бойки, до речі, також) цього не зробили. Можливо, двох лемківських республік - Команчанської і Флоринської - проголошених у Польщі та розбитих вщент, вистачило для того, аби лемки на інших землях не пробували свої сили у визвольних змаганнях. А важить тут ще одне: усі кращі уми Лемківщини працювали на створення тих республік у Польщі, там було ядро комети. А Закарпаття, Словаччина, як ми вже сказали, то був тієї комети хвіст.

- Так, у лемків є дуже цікаві звичаї та обряди. Це цілий незвіданий світ! От, наприклад, обряд хрещення: коли дитинку несли хрестити до церкви, то мама в ручку вкладала олівець - аби був розумний, і пір'їну - аби був чистий, а ще мед - аби був солодкий, і копійки - аби багатий... Своєрідний звичай із похоронної обрядовості - «бити лопатки». Це гра, в яку грали молоді люди, її проводили у сусідній кімнаті з тією, де лежав покійник (а був він у хаті три дні до погребіння). Проводилося це для того, аби розрадити родичів. Хтось із гурту ставав спиною до усіх, закривав очі, а котрийсь із громади підходив у цей час і бив його по спині. Треба було відгадати, хто саме бив. Супроводжувалася гра сміхом, тому похоронний обряд лемків не пов'язаний з голосіннями. Якщо траплялося так, що хижа була мала, грали навіть у тій кімнаті, де лежав покійник. Цей обряд існував ще за моєї тямки. Зараз, звісно, уже відійшов у забуття. Традиція перервана.

- Чесності, порядності, Богобійності та відповідальності за свої слова. Лемко вас не зрадить, не продасть, він вас нагодує, прийме, спати покладе. Це віра в Бога й співчутливе ставлення  до ближнього. Якщо вам погано, я хочу допомогти. Чому? Тому що я рано встаю і молюся «Отченаш». Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем».