16 листопада. Пам’ятні дати
Свято встановлено згідно з Указом Президента № 352/2014 від 31 березня 2014 року з метою відродження і розвитку національних військових традицій, ураховуючи важливу роль морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України у забезпеченні обороноздатності держави. Морська піхота України – передовий загін сил висадки, який призначений для дій у складі тактичних і оперативно-тактичних десантів, а також оборони пунктів базування ВМС, островів, ділянок узбережжя, портів, аеродромів та інших важливих об’єктів. Сьогодні Морська піхота України – це 1-a окрема бригада морської піхоти імені Костянтина Ольшанського, яка була сформована 11 липня 2014 року із залишків 1-го Феодосійського і 501-го Керченського батальйонів морської піхоти та 36-ї бригади берегової оборони. Після виходу з анексованого Криму на материк в 2014 році, українських чорних беретів було менше однієї роти. Нині це повноцінна бойова злагоджена бригада морпіхів. Історія української морської піхоти бере початок ще з 1918 року, коли 23 травня 1918 року гетьман Скоропадський видав указ по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби». Комендантом 1-го полку Морської піхоти став майор (військовий старшина) Іларіон Ісаєвич. Наступного року Симон Петлюра видав наказ № 68/32 про заснування Морського полку. У березні полк був реорганізований у 1-й Гуцульський полк морської піхоти Дієвої армії УНР. Частини морської піхоти УНР брали участь у Першому і Другому зимовому походах армії УНР. Стосовно нашого часу, то днем створення морської піхоти сучасної України можна вважати 22 лютого 1992 року, коли в Севастополі 880-й Окремий батальйон під командуванням майора Віталія Рожманова прийняв присягу на вірність українському народові. Проте командування Чорноморського флоту не допустило перехід морських піхотинців під юрисдикцію України. Командир батальйону і його заступники були звільнені з посад, батальйон розформований, а особовий склад переданий в інші військові частини. 1 липня 1993 року, після створення Військово-морських Сил України, в Севастополі був сформований 1-й Окремий батальйон Морської піхоти, в який були зараховані кращі офіцери Чорноморського флоту, які виявили бажання служити своїй Батьківщині. Вони принесли з собою дух і традиції, властиві лише цьому елітному роду військ. У грудні 2013-го в Керчі був сформований ще один (501-й) батальйон морської піхоти. Після захоплення Криму Росією у березні 2014 року, морські піхотинці були передислоковані в Миколаїв. Сьогодні українські морпіхи протистоять російському агресорові на східних рубежах нашої країни.
День працівників радіо, телебачення та зв’язку. Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи працівників радіо, телебачення та галузей зв’язку України…» згідно з Указом Президента «Про День працівників радіо, телебачення та зв'язку» від 11 листопада 1994 року № 667/94. Історія свята розпочалася 16 листопада 1924 року, коли у Харкові в ефір вийшла перша в Україні радіопрограма. Відтоді журналісти та працівники сфери радіо відзначали цей день як професійне свято. Нині ж до них долучилися телевізійники, представники інтернет-ЗМІ. Цей день відзначають і фахівці зв’язку, що забезпечують роботу телефонних мереж і таких важливих на сьогодні мереж Інтернет-зв’язку.
Міжнародний день толерантності (терпимості; International Day for Tolerance). Запропонований у 1996 році Генеральною Асамблеєю ООН. Це рішення було ухвалено у зв’язку з проведенням у 1995 році Року ООН, присвяченого толерантності, який був проголошений Асамблеєю в 1993 році з ініціативи ЮНЕСКО. 16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО прийняли Декларацію принципів толерантності. У ній ідеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього. Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей. ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів Організації Об’єднаних Націй, адже принципи толерантності мають закладатися ще в дитячому віці. З нагоди Міжнародного дня, присвяченого терпимості, Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун закликав усі народи та уряди вести активну боротьбу зі страхом, ненавистю і екстремізмом на основі діалогу, взаєморозуміння та взаємної поваги.
Події дня:
115 років тому (1900) відбувся перший концерт Філадельфійського симфонічного оркестру.
70 років тому (1945) у Лондоні установча конференція представників 44-х країн ухвалила Статут Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Набрав чинності 4 листопада 1946 року.
Ювілеї дня:
140 років від дня народження Івана Левицького (1875-1938), українського композитора, хорового диригента і педагога. Писав скрипкові та хорові твори, у т.ч. на слова Т. Шевченка («І небо невмите», «За байраком байрак»). Автор підручників з музики. Викладач української учительської семінарії та Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові.
120 років від дня народження Пауля Хіндеміта (1895-1963), німецького композитора, альтиста, диригента, музичного теоретика. У 20-х роках – представник німецького неокласицизму. Автор опер «Кардільяк», «Художник Матіс», «Гармонія миру», балетів («Демон», «Іродіада»), симфонічних і камерних творів, ораторій. До кращих його творів належать цикли камерної інструментальної музики – сонати, ансамблі, концерти. Дехто з критиків порівнює жорстку експресію хіндемітівської музики з мовою дерев’яної гравюри. Надзвичайно високим є авторитет Хіндеміта в Туреччині – композитор свого часу зробив чималий внесок у розвиток і реорганізацію системи музичної освіти країни. Завдяки його зусиллям в Анкарі була відкрита консерваторія.
85 років від дня народження Чінуа Ачебе (1930-2013), одного з засновників сучасної африканської літератури, улюблений автор Нельсона Мандели і другий лауреат «Міжнародного Букера». В 60-х роках минулого століття Чінуа Ачебе був найзнаменитішим і найуспішнішим прозаїком Чорного континенту – його написані англійською романи перекладені півсотнею мов, зокрема й російською, втім з кінця 1980-х писав він мало й після автокатастрофи, що прикувала його до інвалідного візка, зосередився на викладацькій роботі в знаменитому Бард-коледжі. Альберт Чінуалумогу Ачебе народився в родині шкільного вчителя з народності ігбо. Освіту здобув в університеті Ібадана, що виник як нігерійський сателіт Лондонського університету: вивчав теологію (його батьки були новонаверненими протестантами), англійську мову й історію. Але головною школою для нього стала літературна компанія університетських друзів, куди входили Воле Шоїнка (майбутній лауреат Нобелівської премії з літератури), Елечі Амаді, Джон Пеппер Кларк-Бекедеремо, Крістофер Окігбо. В університеті Ачебе відмовився від свого англійського імені Альберт і відтоді став підписуватися тільки африканським Чінуа. Після закінчення курсу подорожував, працював на національному нігерійському радіо й почав писати. В дебютному романі Чінуа Ачебе «І прийшло знищення» («All things fall apart», 1958) прихід білих на африканську землю і його руйнівні наслідки були змальовані в сухій реалістичній манері, що різко виділяло книгу на тлі тодішньої нігерійської літератури, замішаної на фольклорі. Книгу сприйняли як маніфест корінного населення напередодні деколонізації Африки, й мала вона сенсаційний успіх. Авторові на ту пору було лише 28 років. Наступні твори письменника – романи («Спокою більше немає», «Стріла Бога») і повісті («Людина з народу», «Чіке і річка») такого фурору вже не викликали, а наприкінці 1960-х Чінуа Ачебе і взагалі довелося відкласти перо: в роки громадянської війни він перебував на дипломатичній службі в невизнаній республіці Біафра. Після завершення кривавої міжусобиці Чінуа Ачебе перебрався в США. Писав вірші, оповідання, есе, виступав з викриттям явного і прихованого расизму в прозі Джозефа Конрада і Відіадхара Найпола (лауреат Нобелівської премії з літератури 2001 року) і навіть у громадській діяльності Альберта Швейцера. Чінуа Ачебе був непримиренним критиком Африки, але він так само непримиримо боровся зі зверхнім і поблажливим тоном щодо його рідного континенту.
Роковини смерті:
63 роки з дня смерті Соломії Амвросіївни Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки (лірико-драматичне сопрано). Виконавиця понад 60 оперних партій. Співала на сценах провідних театрів світу, зокрема в Одесі, Варшаві, Петербурзі, Парижі («Гранд-опера»), Неаполі, Римі, Мілані («Ла Скала»), Каїрі та ін. За життя співачки було здійснено 31 запис її голосу на грамплатівки. Фонозаписи зроблені у Варшаві, Мілані й Чикаго. Доживала віку Соломія Крушельницька разом із сестрою Ганною у Львові, у квартирі колись свого будинку – радянська влада націоналізувала його, залишивши співачці декілька кімнат. Викладала в місцевій консерваторії. Радянське громадянство отримала лише після того, як переписала віллу в Віареджо (Італія) на користь держави. Маєток, де в любові та злагоді прожила Соломія Амвросіївна з чоловіком Чезаре Річчоні (був мером містечка) понад чверть століття, продали, віддавши власниці лише невелику частину вторгованого. В характеристиці на співачку, поданій директором консерваторії до обкому партії в 1948 році, зокрема, писалося: «Колишня знаменитість. У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог втратила необхідний для викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажане переведення на пенсію». Але в обкомі вирішили, що списувати в тираж «колишню знаменитість» ще зарано. За три роки до смерті, 77-річна примадонна відспівала у філармонії прощальний концерт, хоча оперну кар’єру завершила ще на початку 20-х років (потім виступала як камерна виконавиця). Звання професора Львівської консерваторії їй дали за місяць до смерті. Похована Соломія Крушельницька на Личаківському цвинтарі, неподалік могили Івана Франка, з яким за життя була у приятельских стосунках.
55 років з дня смерті Кларка Гейбла (1901-1960), відомого американського кіноактора. Знімався у фільмах «Це трапилось одного разу вночі» (премія «Оскар», 1935), «Заколот на «Баунті», «Звіяні вітром», «Могамбо», «Неприкаяні».
10 років з дня смерті Дональда Вотсона (1910-2005), британського громадського діяча, засновника першого веганського товариства (1944; Vegan Society) і співавтора терміну веган. Дональд Вотсон народився в невеликому гірняцькому містечку в Південному Йоркширі в Англії в родині директора школи. Це була звичайна сім’я, ніхто з рідних і близьких Дональда не був ані вегетаріанцем, ані, тим більше, веганом. Однак батьки Дональда мали ліберальні погляди на виховання своїх дітей і підтримували їх у пошуку власного життєвого шляху. Ще в ранньому віці Вотсон усвідомив деякі аспекти утримання тварин, які згодом вплинули на його рішення стати вегетаріанцем, а потім і веганом. У 15 років, одразу ж після закінчення школи, Вотсон почав працювати теслею. З 20 років викладав теслярське ремесло – спочатку в Лестері, де брав активну участь у роботі «Лестерського вегетаріанського товариства», а потім у Кесвіку. В 1940-х роках, ознайомившись з подробицями процесу виготовлення молока, став веганом. У 1944 році разом з друзями заснував перше веганське товариство, видавав журнал. Разом з дружиною ввів термін веган, утворивши його з перших трьох та останніх двох букв англійського слова vegetarian (вегетаріанський). Таким чином, новий термін означає «початок і кінець вегетаріанства». На схилі років Дональд Вотсон викладав, працював гідом-провідником і підкорював гірські вершини. Він помер у своєму будинку в Кесвіку у віці 95 років, з яких понад 60 був веганом. Йому вдалося спростувати критиків веганства, які стверджували, що людина не може вижити, харчуючись тільки рослинною їжею: він не тільки вижив, але й прожив довго і майже без втручання лікарів.
