Державна політика не надто сприяє нашій, як ви це назвали, інкорпорації. Формально Президент, Адміністрація Президента, Уряд, Міністерство освіти та науки - постійно говорили про підтримку, про новий напрямок соціальної політики, який спрямований на заохочення, інтеграцію у місцеві громади тимчасово переміщених осіб, вимушених переселенців. Але в реальності кожен із нас мав постійно доводити кожні три місяці, а потім - кожні півроку, що ми - українці. Міграційна служба постійно перевіряла наше місцезнаходження. Вважаю такий пресинг неприпустимим: він ставить під сумнів нашу українськість, питання мотивації переїзду. Ми відчуваємо себе людьми, які щойно вийшли з-за грат, і час від часу маємо приходити на контроль.

- Ви, певне, не відчуваєте тенденції. На державному та регіональних рівнях розпочато трансформацію офіційного дискурсу щодо переселенців. Я думаю, що Президент і більша частина політичної еліти зацікавлені у поверненні переселенців на ті території, які зараз є окупованими. Не мине й півроку, як категорія «переселенець» буде покроково зникати з офіційного дискурсу. Звісно, частина людей повернеться. А буде й інша частина, яка інтегрується та привнесе свої родзинки в розвиток європейської України.

- Що потрібно робити тим українцям, які не відчувають вас інтегрованими, як їм потрібно змінити своє ставлення?

- А навіщо їм щось робити? Вони у себе вдома. Я не знаю, як би все склалось, якби подібне було у Донецьку. Що може бути гірше: приїжджають люди, конкурують із вами на ринку освіти і праці, вони націлені та працьовиті, швидко приймають рішення та підтримують одне одного?! Проте вінничани  мають розуміти - як тільки донецькі поїдуть додому, у Вінниці та в інших містах буде обвал цін. Бо Вінниця, наприклад, дуже швидко відреагувала на ринку нерухомості. Ціни на оренду житла у Вінниці такі ж, як і у Києві. Коли донецькі виїдуть, «місцеві» позбудуться цілого пласту свого бізнесу. І через це інтеграція має набути двобічного міжособистісного характеру - ми можемо і намагаємось зробити щось для Вінниччини, а вона для нас. Мешканці регіону від нас отримали інтелектуальний ресурс, додатковий прибуток. А ще - новий погляд на суспільні процеси. Не дивно, що саме представники донецької громади, яка переїхала до Вінниці, часто консультують місцевих політиків, залучаються до регіональних проектів на найвищому рівні. Можна говорити про нашу плідну співпрацю з громадським сектором Вінниччини, про низку вже реалізованих спільних проектів.

- Оскільки, за вашими словами, перспективи повернення не «за горами», яким має бути і чи буде ідеологічний вплив на окуповані території Донбасу? Адже грунт потрібно готувати вже зараз. Частина з тих, хто повернеться, принесуть нові віяння, бо вони прожили тут певний проміжок часу і пережили якісь внутрішні трансформації. Чи допоможе це змінити ідеологію на Сході?

- Так само, як за часів радянської влади: в одній родині Західної України могли кинути за грати сестру за зв'язок з УПА, а брата нагородити орденом за відвагу на фронтах радянської армії, так само відбуватиметься у Донецьку. Конфліктогенність зберігатиметься. Питання в тому, що зараз усі сторони зацікавлені в припиненні неоголошеної війни. Росія закриває проект «Новоросія» через виконання своєї задачі та незацікавленість у додаткових фінансових витратах, українці - через те, що поклали життя найперспективнішої частини населення. Досягти цього можна шляхом реалізації мінських домовленостей. Можна припустити, що на кінець 2015 року кордон з боку російської території буде закрито, Президент України спробує зробити кілька кроків щодо стабілізації ситуації на Сході на кшталт ініціатив питання автономії Донбасу з російською мовою, легітимації місцевої влади та повернення переселенців. Проведення виборів на окупованій території за українським законодавством та дострокові перевибори Верховної Ради  України - цілком можливі події. І це все припаде на період весни 2016 року.

Переселенці з часом повернуться додому, вони віритимуть і спробують удома встановити Україну

У результаті, цілком можливі українські прапори в Донецьку, але це ще не Україна. Так, там багато людей, які чекають на Україну, які намагаються терпіти з останніх сил. Скільки їх, я сказати не можу - це некоректно - я у Вінниці. Проте, думаю, на місцевих виборах за українським законодавством там відбудеться процес легітимізації сепаратистів. Вони отримають владу. Хто буде контролювати цю територію? Де-юре Україна, Київ. Де-факто - питання. Переселенці з часом повернуться додому, вони віритимуть і спробують там встановити Україну. Честь і хвала цим людям. Але як довго триватиме цей процес? Адже наступне покоління ще запитуватиме: «На якому Майдані стояв твій батько чи дідусь?» І це дуже небезпечно для соборності країни взагалі. Це як детонатор.

І ще одне небезпечне питання - наскільки Україна, сучасні території, які контролюються державною владою, сприймуть таку державну політику? Бо та ж Вінниця має повне право встати і сказати: «За що загинули хлопці?» Тому конфлікт, який може бути погашений на окупованій території, не зможе бути нівельований повністю країною. Він перейде у латентну фазу і, відповідно, може призвести до протистояння на інших територіях. На конфлікті державної влади та регіонів Західної і Центральної України виграють «реваншисти» (колишні члени Партії Регіонів), а програє знову український народ.

- У першу чергу, мешканців Донбасу відрізняє самосприйняття. Ця територія заселялась людьми, які їхали сюди на роботу. Це - представники різних територій. Україна - поліетнічна країна. Тут мешкають представники понад 130 етногруп. І всі вони представлені в Донбасі. Про Донбас, як про єдину спільноту говорити недоречно. Бо є територія прикордонна - це містечка, селища і села, наближені до кордону з Росією. Це одна ментальність - прикордонна, подвійна самоідентичність. За громадянством вони - українці, за національністю можуть бути і білорусами, і вірменами, і росіянами. А відчувають вони себе мешканцями Донбасу. І оця самоідентифікація у контексті політичної нації, наразі, знівельована саме територіальною приналежністю. Навіть не етнічною. Люди на окупованих територіях, які постійно виїжджали на заробітки, до родичів у Росію, опинились у зоні міждержавного конфлікту, проти власної волі стали маргіналами, потрапивши у політичну колізію.

Ще одна категорія людей Донбасу - пенсіонери. Ви знаєте, що нація вважається старіючою, якщо 10% мешканців території перебувають за віковою межею 55-60 років. У Донбасі 33% - люди похилого віку. Звісно, вони бажають повернутись у свій успіх, свою молодість, у той час, коли їм було краще. А це часи радянські. І вони необережно ототожнюють свою молодість - Радянський Союз і Росію сучасну. І тому ментально вони тяжіють до Росії.

Вищезгадані категорії, здебільшого, залишились там. А є й інша категорія людей - це молодь Донбасу і люди працездатного віку 25-50 років. Переважна більшість їх виїхали. Це діти 70-80-х років, або народжені за часів Незалежної України. Вони народились і проживали у той період, коли трансформація радянських цінностей уже відбулась. Вони і там взяли трішечки доброго, і будували своє життя у контексті української держави та європейських цінностей. Чим молодша людина, тим менше вона прив'язана до міста та малої батьківщини, вона більш мобільна. Та повернення саме цієї категорії людей я поставила би під сумнів. І тому сприймати Донбас цілісним у жодному сенсі не можна.

- Донецькі відрізняються тим, що вони звикли працювати у дуже швидкому темпі. Вінниця дуже повільна. Тобто, у Донецьку для того, щоб прогодувати родину, слід було призначити п'ять зустрічей зранку до обіду, а всю решту часу доби - опрацьовувати результати зустрічей і планувати нові. Це - факт і норма життя для нас. Швидкий ритм життя, і тому люди дуже працьовиті. Донеччани, переважно, орієнтуються на власні сили і на потужну команду. Так формувались бізнесові відносини фінансово-промислових груп. У «донецьких» завжди були амбіції та серйозні претензії на державну владу. Донбас за всі часи незалежності був визначальною електоральною картою - становив 5-ту частину країни через чисельність і густоту населення. Донбас, вирішуючи свого часу долю держави, не завжди відповідально реалізовував свої амбіції, як для країни, так і для самого краю.

.